Постанова від 01 лютого 2026 р. у справі №484/3676/25 — Миколаївський апеляційний суд

02.02.26

22-ц/812/135/26

Провадження № 22-ц/812/135/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 лютого 2026 року м. Миколаїв

справа № 484/3676/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури, за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 16 жовтня 2025 року під головуванням судді Маржиної Т.В., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 13 березня 2017 року слідчим СВ Певомайського ВП ГУНП в Миколаївській області, за погодженням з прокурором Первомайської місцевої прокуратури, йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч.2 ст. 289 КК України, внесено відомості до ЄРДР за № 12017150110003303.

Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2023 року у справі №484/1344/18 його визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст. 373 КПК України у зв`язку із тим, що не доведено, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується.

Посилаючись на те, що він незаконно перебував під слідством та судом 66 місяців, а саме з 13.08.2018 року по 12.10.2023 року, позивач просив стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 528 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та 40 000 грн витрат на правову допомогу.

ГУНП в Миколаївській області просило відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів, які б доводили фізичний чи психічний вплив з боку державних органів досудового розслідування, тобто наявність моральної шкоди, причинного зв`язку між поведінкою відповідача та настанням наслідків, а також її розміру. Також просили врахувати, що позов, з яким звернувся позивач, за своєю природою є компіляцією вже зроблених та описаних правових позицій Верховного Суду, а тому вважає витрати на правову допомогу необґрунтованими.

Миколаївська обласна прокуратура також просила відмовити у позові посилаючись на те, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої сторони і не повинен призводити до її збагачення. Крім того, зазначала, що розмір витрат на правничу допомогу не є співмірними, необхідними та розумними.

Державна казначейська служба України просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що вимога стягнення шкоди з Державного бюджету України через Казначейство є необґрунтованою і такою, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Крім того, жодного доказу, який би доводив фізичний чи психічний вплив з боку органів досудового розслідування на позивача не надано, не доведено і наявність самої моральної шкоди, причинного зв`язку та наслідків, а також її розміру. Відображена позивачем інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критеріям реальності, розумності та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду в сумі 528 000 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь держави 7 920 грн. судового збору.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що позивачем доведено факт завдання моральної шкоди, завданої органом державної влади внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила змінити рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн та покласти їх на орган, що завдав шкоду, у іншій частині рішення залишити без змін.

Апелянт зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні вказує на суб`єктів, винних у заподіюванні шкоди позивачеві – Головне управління Національної поліції в Миколаївській області та Миколаївська обласна прокуратура. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16 ц, від 18.12.2019 та ін). Крім, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та Миколаївської обласної прокуратури, позивач визначив окремим відповідачем Казначейство. Верховний Суд зазначає, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою Казначейства чи його територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є саме Держава Україна, а не Казначейство чи його територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 у справі №641/8857/17. Однак суд першої інстанції, всупереч вимогам статей 137, 141 ЦПК України, не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув витрати на професійну правову допомогу не зі сторони у справі, а з Державного бюджету України. При ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.04.2025 у справі № 317/2638/24. Тоді як судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане.

У відзивах на апеляційну скаргу Миколаївська обласна прокуратура та ГУНП в Миколаївській області просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Зазначали, що 19 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №910/23967/16 сформувала правовий висновок про те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). У спорах, де відповідачем виступає держава через відповідний орган державної влади, спірні суми мають стягуватися з Державного бюджету України. Резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Отже, рішення прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції прокурор Кадєєва А.В. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином сповіщені. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України та у відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Миколаївській області просили про розгляд справи без участі їх представника. Від представника позивача – адвоката Рясного В., надійшла заява про розгляд справи без його участі та без участі ОСОБА_1 , у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.12.2017 року в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 12017150110003303. У вказаному кримінальному провадженні 13.03.2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК України. 28.03.2018 року у кримінальному провадженні № 12017150110003303 затверджено обвинувальний акт та скеровано до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.09.2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК України та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із тим, що не доведено, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується (справа № 484/1344/18). Вирок суду набрав законної сили 12.10.2023 року.

Отже ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 13.03.2018 року (з дати повідомлення про підозру) по 12.10.2023 року (по дату набрання законної сили виправдувальним вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.09.2023 року у справі № 4841344/18), тобто 66 місяців і 30 днів.

Також судом встановлено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.09.2023 року.

Встановивши такі обставини, з огляду на приписи статті 56 Конституції України, статті 23, пункту 2 частини другої статті 1167, частин першої та другої статті 1176 ЦК України, статей 1-3, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" суд першої інстанції, врахувавши тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнав позивач, пов`язаних з перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, інших негативних наслідків морального характер, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 528 000 грн., що підлягає стягненню з Державного бюджету України.

При цьому суд правильно виходив з того, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, дії яких призвели до завдання позивачу шкоди.

Також відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач у такій категорії справ звільнений від сплати судового збору, то з Державного бюджету України на користь держави судом був стягнутий судовий збір.

Крім того, з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони, суд вважав, що розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, в сумі 40 000 грн. слід зменшити до 7 000 грн. та стягнути зазначену суму з Державного бюджету на користь позивача.

Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, зокрема її розміру і способу стягнення, а також в частині стягнення судового збору в апеляційному порядку не було оскаржено, а тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України його законність і обґрунтованість в цій частині апеляційний суд не перевіряв.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з розміром визначеного судом першої інстанції відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, проте вважав, що ці витрати повинні відшкодовувати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області та Миколаївська обласна прокуратура.

Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги безпідставними.

Так, відповідно до статті 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Зважаючи на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16, доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що витрати на правову допомогу на користь позивача повинні бути стягнуті не з Державного бюджету України, а саме з органу, яким заподіяно шкоду, зводяться до неправильного тлумачення вимог законодавства, оскільки відповідачем у справі є саме Держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.

Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади, а тому понесені судові витрати відповідно до частини другої ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача – держави Україна (з Державного бюджету України).

Вказаний підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій, зокрема, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/ від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20, від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21, від 29 травня 2023 року в справі № 336/5109/19.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що в постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 317/2638/24, на яку посилається апелянт, судом касаційної інстанції взагалі не аналізувались доводи щодо конкретного порядку стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, тому в ній відсутній правовий висновок саме з цього питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильного застосування матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга відповідно до вимог статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 09 лютого 2026 року.