Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №740/4687/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4687/25

Провадження № 2/740/143/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

09 лютого 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Роздайбіди О.В.,

при секретарі Ісаєнко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжин у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (надалі – ТОВ «Він Фінанс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У серпні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 21 777,55 грн., яка складається з: суми заборгованості 16040,00 грн, суми інфляційних втрат - 3507,38 грн, суми 3% річних - 1 444,92 грн, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 16.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 268104. ТОВ «Авентус Україна» виконало умови договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4000,00 грн, в свою чергу позичальник не виконав умови договору, внаслідок чого виникла заборгованість.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, зокрема, за договором про надання фінансового кредиту № 268104.

06.12.2018 укладено додаткову угоду № 9 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 10 від 06.12.2018 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги по ряду боржників в тому числі ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 268104 від 16.08.2018 перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів №1706 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».

Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором склала 16040,00 грн, з якої: заборгованість за основною сумою боргу – 4000,00 грн; заборгованість за процентами – 2160,00 грн; заборгованість за пенею та штрафами – 9880,00 грн.

Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач уважав що у відповідача виник обов`язок щодо сплати інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 3507,38 грн внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання та 3% річних у розмірі 1444,92 грн.

Також просив поновити строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 268104 від 16.08.2018, посилаючись на те, що у відповідності до пункту 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України строки звернення до суду з позовом продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому строк на звернення до суду із позовною заявою, який настав під час дії обмежень карантинного характеру, має бути продовженим. Окрім того, позивач посилається на те, що введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.

Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив справу розглядати без участі їх представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, не повідомив про причини неявки в судові засідання, будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань не подавав, заперечень проти позову або заяви про розгляд справи без його участі не надав, не подав відзиву на позов.

Таким чином, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення заочного судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 16.08.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 268104 про надання фінансового кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 30 днів, з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом - 1,71% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (328,50% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору (а.с. зворотна сторона 35-37).

Зарахування коштів на карту НОМЕР_1 підтверджується листом ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 5606-ВП від 22.05.2025 та листом ТОВ «Авентус Україна» вих. №4844/25-Е від 22.05.2025 (а.с. 16-24, зворотна сторона 38-42).

Надалі, між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу №1 від 12.08.2018, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами (а.с. зворотна сторона 31-34).

06.12.2018 укладено додаткову угоду №9 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №10 від 06.12.2018 про те, що на умовах вищевказаного договору право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №268104 від 16.08.2018 перейшло до ТОВ «Довіра та Гарантія» (а.с. 10-11, зворотна сторона 25).

Відповідно до протоколу загальних зборів від 25.07.2024 №1706 ТОВ «Довіра та Гарантія» було перейменовано на ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 7).

Згідно з розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус Україна» станом на дату відступлення вимоги слідує, що за кредитним договором № 268104 від 16.08.2018 наявна заборгованість у розмірі 16040,00 грн, з якої: заборгованість за тілом кредиту – 4000,00 грн; заборгованість за відсотками – 2160,00 грн; заборгованість за пенею та штрафами – 9880,00 грн (а.с. 13).

Позовна заява також містить розрахунок нарахування відповідачу у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 3507,38 грн та 3% річних в розмірі 1444,92 грн.

Загальна сума заборгованості, заявлена позивачем до стягнення складає 20992,30 грн.

Згідно з положеннями ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Отже із аналізу вищезазначених норм матеріального права суд робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

З кредитного договору, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що вказаний договір не містить електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Як встановлено судом, у рядках, відведеному у договорі для проставлення підпису, міститься лише запис «КЛІЄНТ (підписано електронно-цифровим підписом 16.08.2018 12:17:10)».

Жоден із долучених доказів не підтверджує наявність кредитних відносин з відповідачем та отримання ним кредитних коштів.

Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та існуючої кредитної заборгованості, що заявлена до стягнення.

Наявна у справі довідка про ідентифікацію вказує, лише про те, що ОСОБА_1 було ідентифіковано та сформовано одноразовий ідентифікатор А461553, проте на самому договорі чи додатках до нього не міститься інформації про те, що його підписано за допомогою зазначеного ідентифікатора, а зазначені лише дата та час. Сама по собі довідка про ідентифікацію є лише інформацією наданою ТОВ «Авентус Україна» та жодних доказів підписання відповідачем кредитного договору не містить.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п. 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 Кодексу).

Таким чином, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Звертаючись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Він Фінанс» указувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» перейшло до нього на підставі договору факторингу №1 12.04.2018 та на підставі додаткової угоди № 9 до договору факторингу від 06.12.2018.

Так, договір факторингу №1, укладений між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» 12.04.2018. Предмет Договору факторингу №1 від 12.04.2018 визначений у розділі 2. Згідно з п. 2.1 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу №1 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № 268104 від 16.08.2018 не містить підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, враховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а договір про надання фінансового кредиту № 268104 від 16.08.2018 не є укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна», відсутні підстави вважати, що ТОВ «Він Фінанс» набув права вимоги на підставі укладеного з ТОВ «Авентус Україна» договору факторингу №1 від 12.04.2018 до ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України при відмові у задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати покладаються на нього.

Керуючись ст. ст. 525-527, 530, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», юридична адреса: 04112, місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Роздайбіда