Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №140/12564/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/12564/24 пров. № А/857/3978/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року (суддя – Денисюк Р.С., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №140/12564/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ),

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 (далі –позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), у якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення перерахунку та виплати підйомної допомоги за 2017 рік, допомоги на оздоровлення за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з червня 2017 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підйомної допомоги за 2017 рік, допомоги на оздоровлення за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з червня 2017 року по лютий 2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Також відповідач подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду, на підставі частини третьої статті 123 КАС України у зв`язку із пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії – відмовлено.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2017 році, підйомної допомоги у 2017 році та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з червня 2017 року по лютий 2018 року, без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за вказані періоди. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017 році, підйомної допомоги, виплаченої у 2017 році та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з червня 2017 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за вказані періоди.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду є необґрунтоване, винесене з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт, покликається на те, що позивач проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.08.2020 № 269-ос виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення. Таким чином, позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту виключення зі списку особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, однак до суду з цим позовом звернувся 05.11.2024 року, тобто через 4 роки 3 місяці (обґрунтувань поважності пропуску в позові не зазначено). Вважає апелянт, що оскільки позивач не погоджується щодо непроведення перерахунку та невиплати підйомної допомоги за 2017 рік, допомоги на оздоровлення за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з червня 2017 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, до спірних правовідносин слід застосовувати місячний строк на звернення до суду, передбачений ч.5 ст.122 КАС України. Тому, оскільки цей позов заявлено поза межами місячного строку, такий підлягає залишенню без розгляду. Також зазначає апелянт, що винагорода має окремий, особливий і разовий характер виплати й не входить в склад грошового забезпечення. Крім цього, заборгованості з виплат на момент звільнення позивача не було і сам позивач погодився з виплатами, оскільки суми виплат не оскаржував ні до вищестоящого начальства ні в судовому порядку Щодо індексації грошових доходів, то вказує апелянт на те, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Крім цього, відповідно до статті 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. До компетенції суду не входить повноваження визначення конкретних сум індексації. Це є виключно дискреційними повноваженнями підприємства відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі №140/12564/24 за позовом ОСОБА_1 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 , відповідно до витягу з послужного списку, серед іншого, з 05.05.2017 по 22.06.2018 проходив військову службу у 7 ІНФОРМАЦІЯ_3 та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 01.08.2020 № 269-ос був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 13-16).

Листом від 03.10.2024 № 09/24265-24-вих НОМЕР_3 прикордонний загін у відповідь на адвокатський запит надав представнику позивача інформацію про виплачену суму на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі № 380/2895/22 (а.с. 17).

З довідки-розрахунку нарахованої та невиплаченої індексації (а.с.19) видно, що відповідачем здійснено нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з травня 2017 року по лютий 2018 року у сумі 30360,62 грн..

Вказані кошти виплачені позивачу 25.02.2024 в сумі 29905,21 грн з відрахуванням проведених відрахувань, що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2024 року (а.с. 19 зв.), випискою з карткового рахунку АТ КБ “Приватбанк” (а.с. 12).

Також встановлено, що позивачу були виплачені: грошова допомога на оздоровлення у вересні 2017 року у розмірі 5346,13 грн; підйомна допомога у липні 2017 – в розмірі 5346,13 грн та в період з травня 2017 року по грудень 2017 року, з січня 2018 року по лютий 2018 року позивачу була нарахована та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889.

Позивач вважаючи протиправним те, що грошова допомога на оздоровлення, підйомна допомога, щомісячна додаткова грошова винагорода з місячного грошового забезпечення, нараховані та виплачені відповідачем без врахування індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі, зокрема, покликається на те, що позивач звернувся до суду із пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України.

Колегія суддів з такими доводами апеляційної скарги не погоджується з врахуванням наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на військовій службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тобто, з вимогою про стягнення належних працівникові сум останній міг звернутись до суду в будь-який час, який не обмежувався строком звернення до суду.

Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності 19.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.

Зокрема, частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці без обмеження будь-яким строком.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, від 04 жовтня 2024 року у справі №200/1643/24, від 10 жовтня 2024 року у справі №200/5937/23.

Колегія суддів враховує те, що спірні правовідносини у цій справі виникли щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у не належному розмірі за період з 2017 року по лютий 2018 року, тобто до 19.07.2022, тому право позивача на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком.

Таким чином, доводи апелянта про порушення позивачем строку звернення до суду є безпідставними.

Колегія суддів враховує, що спірним у цій справі є те, що грошова допомога на оздоровлення, підйомна допомога, щомісячна додаткова грошова винагорода з місячного грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачу без врахування індексації грошового забезпечення.

З цього приводу, колегія суддів враховує наступне.

Пунктом 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон №2011-ХІІ) установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Абзацами першим та другим пункту 4 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до підпунктів 3.7.1, 3.7.4 пункту 3.7 розділу III Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20 травня 2008 року №425 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за №537/15228; далі - Інструкція №425, чинна у період з 29 червня 2008 року по 10 серпня 2018 року), військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до пунктів 1, 2 Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 квітня 2012 року №276 (яка була чинною до 30 вересня 2016 року) військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі (далі - військовослужбовці), що переїхали на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв`язку з призначенням на посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, строк навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією органу (підрозділу) Державної прикордонної служби України (далі - орган (підрозділ) Держприкордонслужби), виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір підйомної допомоги визначається за посадою, на яку призначено військовослужбовця або яку він займав до дня прибуття органу (підрозділу) Держприкордонслужби до нового пункту постійної дислокації, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія). До складу місячного грошового забезпечення не включається винагорода за бойове чергування та морське грошове забезпечення.

Постановою №889 (чинна до 01 березня 2018 року) було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям, зокрема, Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2016 року №73 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за №217/28347; далі - Інструкція №73; застосовувалася з 01 січня 2016 року по 09 листопада 2018 року), виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення. Розміри винагороди для органів Держприкордонслужби з урахуванням виконання покладених завдань, особливостей умов проходження служби військовослужбовцями встановлюються наказами Адміністрації Держприкордонслужби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Держприкордонслужби у Державному бюджеті України на відповідний рік.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений) (пункт 3 Інструкції №73).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що право на грошову допомогу на оздоровлення, підйомну допомогу у 2017 році та щомісячну додаткову грошову винагороду за період з червня 2017 року по лютий 2018 року, передбачену Постановою №889, позивач набув, і в цій частині його право було реалізоване.

Спірним питанням є підстави включення при обчисленні цих виплат нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення.

Так, статтею 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частинами першою-другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Оскільки індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, то механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг. До грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2021року у справі №820/3423/18, від 19 березня 2020 року у справі №820/5286/17.

Отже, щомісячна індексація, яка позивачу хоч і нараховувалась і виплачувалась із затримкою, однак вона не може вважатися одноразовою виплатою (з довідки про нараховану та виплачену індексацію за період з травня 2017 року по лютий 2018 року видно, що така індексація мала постійний характер, тобто підлягала виплаті щомісячно) (а.с.19).

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що індексація має бути врахована у складі грошового забезпечення для розрахунку, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги у 2017 році та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889. Таким чином, відповідач виплату вказаних видів грошового забезпечення протиправно здійснював без урахування в складі грошового забезпечення індексації, яка мала постійний характер.

Апеляційний суд також погоджується з судом першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язати відповідача провести перерахунок і виплату грошової допомоги на оздоровлення (виплачена у 2017 році), підйомної допомоги (виплачена у 2017 році) та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з червня 2017 року по лютий 2018 року, передбаченої Постановою №889, із урахуванням індексації грошового забезпечення, а також раніше виплачених сум.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 – залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року в адміністративній справі №380/21820/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська