Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №308/11374/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 308/11374/25 пров. № А/857/41732/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

при секретарі судового засідання: Плесак М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 вересня 2025 року у справі № 308/11374/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,

головуючий суддя першої інстанції – Дягтяренко К.С., час ухвалення – не вказано,

місце ухвалення – м.Ужгород, дата складання повного тексту – 29.09.2025

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА № 5380261.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 серпня 2025 року поліцейський 1 взводу 2 роти УПП в Закарпатській області Дзундза Д.І. склав постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 5380261, якою наклав на позивача штраф в розмірі 510 гривень 00 копійок за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Зі змісту цієї постанови вбачається, що 03.08.2025 приблизно о 00 годин 33 хвилин в м. Ужгород, по вул. Минайській,30, керуючи транспортним засобом Mitsubishi Autlander НОМЕР_1 , рухалась по крайній лівій смузі, тоді як крайня права смуга була вільною для руху, чим допустила порушенняп.11.5 ПДР України. Позивач посилається на відсутність доказів, що підтверджують вчинення нею адміністративного правопорушення. Зокрема, виїзд на крайню ліву смугу руху був обумовлений неналежним станом дорожнього покриття крайньої правої смуги руху. В діях позивача відсутній склад адміністративного право-порушення, передбаченого ч.2ст.122 КУпАП, тому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 5380261від 03 серпня 2025 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 вересня 2025 року позов задоволено частково. Захід стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень 00 копійок, застосованого на підставі постанови поліцейського 1 взводу 2 роти УПП в Закарпатській області Дзундза Дмитра Івановича про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 5380261 від 03 серпня 2025 року, змінити на оголошення ОСОБА_1 усного зауваження. На підставі ст.22 КУпАП звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого нею адміністративного право-порушення, передбаченого ч.2ст.122 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що таке не відповідає нормам матеріального та прийняте при недотриманні норм процесуального права.

Апелянт заважує, що суд першої інстанції констатує правомірність винесення поліцейським Постанови про адміністративне правопорушення та вважає, що відсутні підстави для скасування постанови поліцейського 1 взводу 2 роти УПП в Закарпатській області Дзундза Д.І. серії ЕНА № 5380261 від 03 серпня 2025 року, а тому у задоволенні адміністративного позову в цій частині вимоги позивача належить відмовити. Тобто, Ужгородським міськрайонним судом було встановлено, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5380261 від 03 серпня 2025 року - є правомірна та в діях патрульного поліцейського Дзундза Дмитра Івановича не встановлено порушення процедури розгляду справи передбаченої Наказом МВС від 07 листопада 2015 № 1395.

Водночас, суд виснував, що недотримання позивачем правил розташування транспортного засобу на проїзній частині не створило аварійну ситуацію та не перешкоджало іншим учасникам дорожнього руху, що свідчить про незначну шкідливість вчиненого адміністративного правопорушення. Крім того, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 раніше притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень на транспорті та в галузі шляхового господарства, що дає підстави суду зміни заходу стягнення у вигляді штрафу, накладеного оскаржуваною постановою, на оголошення позивачу усного зауваження та звільнення його від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення.

Апелянт вважає такий висновок суд першої інстанції невірним, оскільки під час опрацювання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 вересня 2025 року було перевірено дані в Інформаційному порталі Національної поліції щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності раніше, то було встановлено, що на останню було винесено наступні постанови про адміністративні правопорушення: 1) серії ЕАТ № 7684366 від 07.09.2023; 2) серії ЕНА № 1657568 від 14.03.2024; 3) серії ЕНА № 4756506 від 18.05.2025. Тобто, поведінка Позивачки не може вважатись такою, що дає підстави застосувати положення статті 22 КУпАП.

Щодо застосування до даної справи судом ст. 22 КУпАП (малозначності діяння), то апелянт вказує на те, що відповідно до норм статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. При цьому відповідно до статті 222 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачених частиною другою статті 122 КУпАП віднесено до компетенції Національної поліції. Аналіз вказаних норм вказує на те, що повноваження щодо вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема на підставі частини другої статті 122 КУпАП, є виключною компетенцією уповноваженого органу (Нацполіціі).

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. З ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлений про дату судового засідання.

Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).

З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що 03 серпня 2025 року поліцейським 1 взводу 2 роти УПП в Закарпатській області Дзундза Д.І. складено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 5380261, якою наклав на позивача штраф в розмірі 510 гривень 00 копійок за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2ст.122 КУпАП.

Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що 03.08.2025 приблизно о 00 годин 33 хвилин в м. Ужгород, по вул. Минайській, 30, позивач, керуючи транспортним засобом, рухалась по крайній лівій смузі, тоді як крайня права смуга була вільною для руху, чим допустила порушення п.11.5 ПДР України.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та виснував, що обставини справи свідчить про те, що позивач не дотрималася імперативної вимоги п. 11.5 ПДР України, тому в діях міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, тому відсутні підстави для скасування постанови серії ЕНА № 5380261 від 03 серпня 2025 року. Однак, оскільки недотримання позивачем правил розташування транспортного засобу на проїзній частині не створило аварійну ситуацію та не перешкоджало іншим учасникам дорожнього руху свідчить про незначну шкідливість вчиненого адміністративного правопорушення, позивач раніше не притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень на транспорті та в галузі шляхового господарства, тому належить змінити захід стягнення у вигляді штрафу, накладеного оскаржуваною постановою, на оголошення позивачу усного зауваження та звільнити його від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Так, Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.

Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

За положеннями п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.11.5 ПДР України, на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч чи розвороту.

Згідно з ч.2 ст.122 КУпАП, порушення правил розташування транспортних засобів на проїзній частині тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем до суду на підтвердження наявності в діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП надано відеозаписи автореєстратора із нагрудних камер працівників поліції.

Відповідно до цих записів, 03.08.2025 приблизно о 00 годин 33 хвилин в м. Ужгород, по вул. Минайській, керуючи транспортним засобом Mitsubishi Autlander НОМЕР_1 , рухалась по крайній лівій смузі, тоді як крайня права смуга була вільною для руху. На відео судом встановлено маневри позивача, з крайньої правої смуги на ліву смугу, потім навпаки, і знов перелаштування в крайню ліву смугу, по якій подальшому продовжила рух при вільній правій смузі.

Позивач вказувала, що виїзд на крайню ліву смугу руху був обумовлений неналежним станом дорожнього покриття крайньої правої смуги руху.

Однак апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що що стан дорожнього покриття крайньої правої смуги руху з відеозапису не можна встановити через нічний час доби і відповідно погану видимість.

Інших доказів, які б доводили наявність поганого покриття суду не представлено.

З урахуванням наведених вище обставин, суд першої інстанції вірно виснував, що позивачка не дотрималася вимоги п.11.5 ПДР України, тому в діях останньої є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши оскаржене позивачем рішення відповідача, апеляційний суд вважає, що таке відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, тому відсутні підстави для скасування постанови серії ЕНА № 5380261 від 03 серпня 2025 року та відповідно до задоволення позовних вимог.

Щодо застосування судом першої інстанції вимог ст. 22 КУпАП, апеляційний суд зауважує наступне.

Статте. 286 КАС України, визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність ( ч.3 ст. 286 КАС України).

Відповідно до ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Примітка. Положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п`ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п`ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами апелянта про те, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, як уже зазначалось апеляційним судом вище, повноваження місцевого загального суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності визначені ч. 3 ст. 286 КАС України та не містять права суду на звільнення позивача від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення.

Крім цього, сфера застосування ст. 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (у цьому випадку - Управління патрульної поліції).

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 вересня 2025 року у справі № 308/11374/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 серії ЕНА № 5380261 від 03.08.2025 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП без змін, а позовну заяву без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Повний текст постанови складений та підписаний 09.02.2026