Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №570/3754/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/3754/25

Номер провадження 2/570/228/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2026 року м.Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Гладишевої Х.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярошик І.Р.,

учасники справи, які були присутні у судових засіданнях:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання та не прийняття спадщини, -

в с т а н о в и в:

30.07.2025 року до Рівненського районного суду Рівненської області звернувся ОСОБА_1 (далі — Позивач) з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі — Відповідач) про встановлення факту не проживання та не прийняття спадщини.

Короткий зміст заяв по суті справи. Аргументи учасників справи.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в 2024 року померла його матір ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно довідки відділу «Центру надання адміністративних послуг» Клеванської селищної ради від 29.05.2025 №1155/09-01/25 до дня смерті матір проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де також був зареєстрований та проживав позивач.

За час життя, а саме 26.01.2012, матір позивача ОСОБА_4 склала заповіт, який був посвідчений секретарем виконкому Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області. У вказаному вище заповіті покійна матір ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося заповіла позивачу ОСОБА_1 .

Після смерті матері він звернувся до приватного нотаріуса Кутецької В.В. та подав заяву про прийняття спадщини, на підставі чого була заведена спадкова справа №74161962 та видано відповідний витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Однак, у зв`язку з тим, що вказаний заповіт було посвідчено лише в присутності одного свідка приватним нотаріусом Кутецькою В.В. йому було відмовлено у оформленні спадкових документів за заповітом та у зв`язку з тим, що на момент смерті матері з нею проживав лише він, рекомендувала звернутися до суду для встановлення факту не проживання та не прийняття спадщини його сестрою відповідачкою ОСОБА_3 .

Так, відповідачка, його сестра ОСОБА_3 з 2021 року не проживає в Україні, виїхала проживати закордон в США, на запит до Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України щодо перетину кордону ОСОБА_3 його представнику у наданні інформації було відмовлено.

Крім того, приватним нотаріусом Кутецькою В.В. позивачу повідомлено про те, що заповіт є нікчемним, оскільки був посвідчений за участю одного свідка, в той час, як при посвідченні заповіту є обов`язковою присутність не менше як двох свідків. Спадкування після смерті його матері ОСОБА_4 буде проводитись за законом спадкоємцями першої черги. Згідно матеріалів спадкової справи спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (дочка спадкоємиці), оскільки вона була зареєстрована разом із спадкодавицею на день її смерті і не відмовилася від прийняття спадщини в строки надані для цього законодавством. ОСОБА_3 нотаріусу ніяких заяв не подавала (ні про прийняття спадщини, ні про відмову від прийняття спадщини). Якщо ОСОБА_3 фактично не проживала разом із спадкодавицею на день її смерті, то цей факт необхідно підтвердити в судовому порядку.

Факт не проживання відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується також свідченнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Наявність реєстрації ОСОБА_3 за однією адресою із померлою матір`ю ОСОБА_4 не свідчить про те, що вона своєчасно прийняла спадщину після смерті матері, оскільки вона не проживала постійно з матір`ю у належному матері будинку.

У зв`язку з наведеним, позивач змушений звернутися до суду для встановлення факту, що відповідач по справі ОСОБА_3 не проживала із спадкодавицею на день її смерті та не прийняла спадщину після її смерті. Встановлення факту непроживання відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 необхідно позивачу для отримання усієї спадщини, що відкрилася після смерті його матері, оскільки він постійно проживав у даному будинку та продовжує проживати, утримувати його, сплачувати комунальні послуги.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 07.08.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за участю сторін на 12:00 год. 10.09.2025 року.

10.09.2025 року судове засідання відкладено до 24.09.2025 року.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 24.09.2025 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик свідків задоволено та зобов`язано Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надати відповідні докази, а також зобов`язано приватного нотаріуса Кутецьку В.В. надати матеріали спадкової справи, судове засідання відкладено до надходження до суду витребуваних доказів.

08.10.2025 року на виконання ухвали Рівненського районного суду Рівненської області від 24.09.2025 року з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшли витребовувані докази.

14.10.2025 року від приватного нотаріуса Кутецької В.В. надійшли копії матеріалів спадкової справи.

25.11.2025 року судове засідання відкладено у зв`язку з неявкою відповідача до 14:00 год. 11.12.2025 року.

11.12.2025 року судове засідання відкладено до 09:00 год. 30.12.2025 року.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 30.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09:00 год. 19.01.2026 року.

Так, відповідачка на неодноразові виклики в судові засідання не з`явилася, як вбачається з наявних у розпорядженні суду доказів, ОСОБА_3 з 09.07.2024 року перебуває за межами України. Судом направлялися виклики за відомим місцем реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , однак вони повертаються неврученими.

Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу сторони є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.

Аналогійний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

19.01.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Стислий виклад позицій сторін у справі та їх представників у судових засіданнях.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представик - адвокат Сенчук В.П. пояснили, що відповідачка ОСОБА_3 є сестрою та протягом 4 років не проживає на території України та за адресою реєстрації АДРЕСА_1 . З матір`ю на час смерті відповідачка не проживала, за нею не доглядала та не займалася похоронами. Весь час постійно з матір`ю проживав він, забезпечував, утримував господарство, оплачував комунальні послуги, як матір померла займався її похованням.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з листопада 2007 року, що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_2 виданим Рівненським РВ УДМС України в Рівненській області в листопаді 1998 року.

Матір позивача ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 виданим відділом ЦНАП Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області 12.12.2024 року, актовий запис №192.

Згідно Заповіту, який складено 26.01.2012 року в АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 на випадок своєї смерті усе своє майно, яке належить їй на праві власності на день смерті заповідає сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно Витягу зі Спадкового реєстру №81407156 від 04.06.2025 року було зареєстровано спадкову справу №74161962 спадкодавиці ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно повідомлення приватного нотаріуса Кутецької В.В. №207/02-14 від 21.07.2025 року, нотаріус зазначила про те, що ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 . Також ОСОБА_4 залишила на ім`я ОСОБА_1 заповіт, однак такий заповіт є нікчемним, оскільки був посвідчений за участю одного свідка, в той час, як при посвідченні заповіту є обов`язковою присутність не менше як двох свідків. Спадкування після смерті його матері ОСОБА_4 буде проводитись за законом спадкоємцями першої черги. Згідно матеріалів спадкової справи спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (дочка спадкоємиці), оскільки вона була зареєстрована разом із спадкодавицею на день її смерті і не відмовилася від прийняття спадщини в строки надані для цього законодавством. Факт реєстрації підтверджує факт проживання, доки це неспростовано. ОСОБА_3 нотаріусу ніяких заяв не подавала (ні про прийняття спадщини, ні про відмову від прийняття спадщини). Якщо ОСОБА_3 фактично не проживала разом із спадкодавицею на день її смерті, то цей факт необхідно підтвердити в судовому порядку.

Згідно свідоцтва про право на спадщину серія ВРД №490289 від 22.12.2010 року ОСОБА_1 успадкував за заповітом після смерті батька ОСОБА_7 1/2 частку спадкового майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав №28607124 від 06.01.2011 року, ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 1/4 частки житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 14946995). Також у свідоцтві зазначено про те, що свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку за надвірними будівлями видано ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями не видано.

Згідно свідоцтва про право на спадщину серія ВРД №490288 від 22.12.2010 року ОСОБА_4 успадкувала за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_7 1/2 частку спадкового майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав №28607054 від 06.01.2011 року, ОСОБА_4 зареєструвала своє право власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 14946995). Також у свідоцтві зазначено про те, що свідоцтво про право власності на 1/4 частину житлового будинку за надвірними будівлями видано ОСОБА_1 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями не видано.

Згідно даних Будинкової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 , за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно Довідки відділу «ЦНАП» Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області №1155/09-01/25 від 29.05.2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 14.12.1979 року та знята у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент смерті до складу зареєстрованих осіб входили: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син), ОСОБА_9 (невістка), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (онуки).

Згідно листа Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19/79533-25-Вих від 07.10.2025 року та наданих на виконання ухвали суду даних, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 12.04.2021 року виїхала за межі України, повернулася до України 10.06.2021 року, 08.02.2022 року знову виїхала за кордон та повернулася на територію України 15.05.2024 року, після чого 09.07.2024 року виїхала за кордон та станом на 07.10.2025 року (день надання відповіді на запит) до України не поверталася.

Згідно даних спадкової справи №89/2025 року щодо майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надана на виконання ухвали суду, там міститься заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 04.06.2025 року, копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серія НОМЕР_1 , Інформаційна довідка з спадкового реєстру №81406943 про заповіт, складений ОСОБА_4 та зареєстрований за №52536217 від 26.01.2012 року, копія довідки про склад зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , копія заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 від 26.01.2012 року, копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 , виданого 28.12.1967 року, батьком якого є ОСОБА_7 , матір`ю є ОСОБА_4 .

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтвердили факт не проживання відповідачки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказали, що протягом тривалого часу не бачили відповідачки, за вказаною адресою вона не проживає, їм відомо, що вона проживає закордоном. З ОСОБА_4 постійно проживав та допомагав її син ОСОБА_1 .

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Згідно з частиною першою статті4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті1270 ЦК України).

Так, в матеріалах справи міститься заповіт ОСОБА_4 від 26.01.2012 року на користь ОСОБА_1 . Однак, за повідомленням приватного нотаріуса Кутецької В.В. такий заповіт є нікчемним, оскільки посвідчувався всупереч приписам ч.2 ст.1253 ЦК України, в присутності лише одного свідка. У зв`язку з наведеним, спадкування після смерті ОСОБА_4 буде проводитись за законом спадкоємцями першої черги.

Як вбачається з матеріалів справи, а також матеріалів спадкової справи спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 . Так, відповідачка ОСОБА_3 у встановлений частиною першою статті1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини або відмову від її прийняття відповідач не зверталася. Спадкову справу заведено 04 червня 2024 року на підставі заяви про прийняття спадщини позивача ОСОБА_1 .

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Так, згідно листа Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19/79533-25-Вих від 07.10.2025 року та наданих на виконання ухвали суду даних, ОСОБА_3 , 13.04.1969 року 12.04.2021 року виїхала за межі України, повернулася до України 10.06.2021 року, 08.02.2022 року знову виїхала за кордон та повернулася на до України 15.05.2024 року, після чого 09.07.2024 року виїхала за кордон та станом на 07.10.2025 року (день надання відповіді на запит) до України не поверталася.

Крім того, факт відсутності відповідачки за місцем реєстрації, а також її постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено також в судовому засідання свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Таким чином, на підставі наявних у розпорядженні суду доказів, встановлено, що на день смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , як позивач так і відповідачка були зареєстровані за місцем фактичного проживання спадкодавиці за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас фактичне місце проживання відповідачки ОСОБА_3 було відмінним, останні роки вона не проживала з матір`ю та братом за цією адресою, а проживала закордоном.

Наведені обставини сторонами не заперечуються та матеріалами справи не спростовано.

Отже, оскільки ОСОБА_3 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована, проте не проживала, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_3 як спадкоємиця не прийняла своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті матері, а отже, не набула права на спадкове майно.

Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) та від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті1269 ЦК України).

Тобто право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

При цьому, жодних даних та доказів про наявність відповідної заяви до суду не надано, не містяться такі докази також і в матеріалах спадкової справи №89/2025 року щодо майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже вважається, що відповідачка ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 .

У свою чергу з приводу позову ОСОБА_1 про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та неприйняття спадщини, слід зазначити наступне.

Частиною першою статті15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини першої статті175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Предметом позову ОСОБА_1 визначив вимогу про встановлення факту непроживання ОСОБА_3 із спадкодавицею ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачкою спадщини після смерті матері.

Однак, виходячи зі змісту позову, позивач фактично намагався довести те, що лише він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4 .

З огляду на викладене у задоволенні позову ОСОБА_1 має бути відмовлено у зв`язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 Цивільного кодексу України.

Ключову позицію, яку суд вважає за доцільне використати у даній справі виснував Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.07.2023 року справа (№641/3893/20, провадження № 61-12472св22), а також у постанові від 02.04.2025 року у справі № 751/344/23.

Крім того, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.04.2025 року (справа №305/2221/21, провадження № 61-3777св24) підтвердив висловлену раніше Верховним судом позицію у вищевказаних постановах та вказав, що «...заявлені в у справі позовні вимоги про встановлення факту непроживання відповідача із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, не відповідають належному способу захисту. Верховний суд звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивачки є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачкою способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивачки і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі №641/3893/20 та від 02 квітня 2025 року у справі №751/344/23.

Факти, про які позивач просить ухвалити рішення у цій справі щодо постійного непроживання відповідача із спадкодавцем та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, підлягають встановленню при розгляді позову про визнання права власності на спадщину.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18)...».

Так, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Так, Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.

Разом з тим питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Водночас, суд зазначає, що суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а також обирати належний спосіб захисту позивача. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №760/23795/14, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача також на позицію Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувисловлену у постанові від 20.07.2022 року (справа №461/2565/20, провадження № 61-21209св21) з якої висновується наступне: «....Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно статті 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (абзац 1 частини другої статті 1248 ЦК України).

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (абзац 2 частини другої статті 1248 ЦК України).

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу) (абзац 3 частини другої статті 1248 ЦК України).

У випадках, встановлених абзацом 3 частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою (частина друга статті 1253 ЦК України).

Обміркувавши вказані норми, колегія суддів зауважує, що:

за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом;

право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права;

свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача;

свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання;

кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що:

«право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (статті 50 Закону України «Про нотаріат», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу.

У справі, що переглядається:

суди при відмові в задоволенні позову вважали, що заповіт ОСОБА_7 посвідчений з порушенням порядку посвідчення, оскільки відсутні два свідки при його посвідченні, і такий заповіт є нікчемним, а тому немає підстав для скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії;

суди не врахували, що: свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

суди встановили, що в тексті заповіту відсутні відомості про те, що ОСОБА_7 через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт. Заповідачем в заповіті від 21 січня 2016 року власноручно написано, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно». За таких обставин, відсутні підстави для кваліфікації заповіту ОСОБА_7 як нікчемного, а тому немає й підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії. Тому судові рішення належить скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову...».

Таким чином, дослідивши наявні в розпорядженні суду докази, проаналізувавши норми законодавства та правові позиції виснувані Верховним судом, суд дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови у даному позові.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання та неприйняття спадщини, слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача.

Керуючись, ст.ст.10, 12, 15, 16, 1268-1270, 1297 ЦК України, ст.ст.4, 5, 13, 76-83, 141, 265, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання та не прийняття спадщини — відмовити.

Сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. покладається на позивача.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_5 , виданий Рівненським РВ 25.07.1997 року, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Гладишева Х.В.