Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №554/13176/24 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 09.02.2026Справа № 554/13176/24

Провадження № 2/554/664/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді - Савченко Л.І.

за участю секретаря судового засідання – Титаренко Д.В.,

позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 , відповідачів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватне підприємство «КАНОН», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес 2017», про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПП «КАНОН», ТОВ «Гермес 2017», про стягнення з ОСОБА_3 на його користь 100 000 грн., з ОСОБА_4 – 43 800 грн., а також судових витрат.

В обґрунтування позову вказав, що 16 липня 2021 року між ним, ОСОБА_1 , який є керівником ПП «Канон», та ОСОБА_3 , який є керівником і співзасновником ТОВ «Гермес 2017», і ОСОБА_4 , який є другим співзасновником ТОВ «Гермес 2017», було досягнуто попередньої усної домовленості про наступну купівлю конвеєрів шнекових (гвинтових) Ф219L-8000 (для вигрузки вагонів типу Хоппер) на суму 180 000 грн. шляхом сплати вказаної суми, як авансу, та з послідуючим оформленням договорів купівлі-продажу і документів про передачу товарів. Домовленість між ним та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 полягала у сплаті коштів шляхом перерахування на рахунок ТОВ «Гермес 2017» в сумі 36 200 грн. та передачі іншої суми готівкою ОСОБА_1 особисто ОСОБА_3 та/або Ісаєву. Про належність конвеєрів шнекових ТОВ «Гермес 2017» або особисто ОСОБА_3 і/або ОСОБА_4 йому відомо не було. 19.07.2021 року ОСОБА_3 отримав готівкою від нього перший транш авансу у сумі 100 000 грн., надавши власноруч написану розписку. 20.07.2021 року ПП «Канон» перерахувало за платіжним дорученням № 2802 від 20.07.2021 на ТОВ «Гермес-2017» платіж у сумі 36 201 грн. 22.07.2021 року ОСОБА_4 отримав готівкою від нього останній транш у сумі 43 800 грн., надавши власноручно написану розписку. 22.07.2021 року ОСОБА_3 написав йому розписку про повну оплату. В подальшому договори з ТОВ «Гермес 2017», ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 укладені не були, товар не передавався, кошти не поверталися. Товар залишився у відповідачів, перебуваючи у нерухомому стані забетованим біля залізничної колії. ПП «Канон» звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом до ТОВ «Гермес 2017» про стягнення 180 001 грн. Рішенням суду від 19.06.2024 року у справі № 917/59/24 позов задоволено частково, стягнуто із ТОВ «Гермес 2017» на користь ПП «Канон» грошові кошти у сумі 36 201 грн., в іншій частині позову відмовлено, оскільки спір щодо 143 800 грн. існує між фізичними особами. Вказує, що між сторонами спору письмовий договір про купівлю-продаж конвеєрів шнекових не укладався, товар не передавався, інтерес до нього у покупця втрачено, вимога про повернення авансового платежу залишена без задоволення. Вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без належної правової підстави утримують в себе його кошти у сумі 100 000 грн. та 43 800 грн. відповідно, а тому вони підлягають поверненню кредитору.

Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПП «КАНОН», ТОВ «Гермес 2017».

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПП «КАНОН» до суду надійшли пояснення, в яких позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі, посилаючись, зокрема, на обставини встановлені судом у рішенні Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 у справі № 917/59/24.

Від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позов, в якому прохають відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказують, що у липні 2021 року між ОСОБА_1 та ними була досягнуто усна домовленість, без підписання офіційної угоди, за ініціативою ОСОБА_1 , він не вимагав та не висловлював бажання укласти угоду купівлі-продажу конвеєрів шнекових. До матеріалів справи ним не надано підтвердження, що вони відмовилися від підписання угоди купівлі-продажу, як він заявляє, укладати її ніхто не пропонував і письмової вимоги про це не було. Обладнання конвеєрів шнекових має свою специфіку, яка полягає у тому, що це обладнання закріплюється стаціонарно на платформі, до якої можливо подати вагони для розгрузки. Пакувати та завантажувати необхідну продукцію можливо за місцем перебування конвеєрів шнекових і відповідно на території залізничної станції із можливістю використовувати залізничні колії, а відповідно необхідно орендувати площадки із цими коліями. До 01.08.2021 року площадка із залізничними коліями на ЗС с.Супрунівка, по вул.Половка у м.Полтава, перебувала в оренді підприємства ТОВ «Гермес 2017», а з 01.08.2021 року договір оренди був укладений із ПП «КАНОН», що належить ОСОБА_1 . З серпня 2021 року до початку війни ОСОБА_1 використовував придбане обладнання для свого приватного підприємства. Вважають, що ОСОБА_1 не бажав оформляти офіційний договір купівлі-продажу, так як напевно мав намір не ставити на баланс свого підприємства дороге обладнання. Посилання позивача на безумовне визнання факту угоди купівлі-продажу, яка не відбулася, що закріплено у рішенні суду, є суб`єктивним трактуванням рішення Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 року, яким не підтверджено, що сума коштів переведена на рахунок підприємства «Гермес-2017» і сума коштів зазначена в розписках, є спільним перерахунком по одній і тій же угоді. Суд зазначив, що правовідносини щодо 143 000 грн. мають інший юридичний характер. І це дійсно так, адже за сплачені кошти позивач отримав обладнання, користувався ним, усна форма угоди – є його вибором. Зазначає, що позивач використовував обладнання для пакування хімікатів, пошкодив його, після чого їх використовувати неможливо. Позивач не довів, що угода є невиконаною, а тому позов є безпідставним.

Ухвалою суду від 28 січня 2025 року встановлено строк для подачі відповіді на відзив та заперечень, відкладено підготовче засідання.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказує, що заперечення відповідачів не заслуговують на увагу. Як вбачається із предмета та підстав позову, отримана відповідачами сума коштів не є завдатком, оскільки договір купівлі-продажу товару не було укладено до її сплати, тому є авансом. Зазначене підтверджується також змістом розписок ОСОБА_3 від 19.07.2021 та ОСОБА_4 від 22.07.2021 про отримання ними саме авансу та зобов`язання останніх передати товар після сплати повної вартості. Сплату повної вартості товару підтверджено письмовою розпискою ОСОБА_3 від 22.07.2021 року. Таким чином, предметом спору є повернення авансового платежу, сплаченого в рахунок послідуючого укладення договору купівлі-продажу. Позивач довів факт сплати ним авансового платежу відповідачам, а на відповідачів покладається обов`язок довести факт наступного укладення договору купівлі-продажу із узгодженням усіх істотних умов та передачі товару. Вважає, що заперечення щодо укладення та виконання договору в частині передачі товару ОСОБА_1 не можуть ґрунтуватися на свідченнях свідків, а можуть доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Зазначає, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів про належність їм на праві власності конвеєрів шнекових , які повинні були бути предметом договору купівлі-продажу, а отже не підтверджує право розпорядження ними. Не надано відповідачами також належних і допустимих доказів отримання ними, як власниками речі, технічних умов від АТ «Українська залізниця» на стаціонарне встановлення конвеєрів шнекових на залізничних коліях та їх підключення до електромережі залізниці. Лише сам факт використання відповідачами конвеєрів шнекових ТОВ «Гермес 2017» не підтверджує належність конвеєрів саме фізичній особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, слід врахувати, що товар не відноситься до звичайних побутових, а має промислове призначення – бункерна вигризка залізничних вагонів типу «Хопер», тому факт його передачі повинен був бути засвідчений відповідним документом «актом приймання-передачі, розпискою покупця про отримання товару тощо, які можуть безумовно посвідчити дату передачі права власності та виконання зобов`язання перед покупцем. Доводи відповідачів про виконання договору купівлі-продажу конвеєрів шнекових спростований рішеннями господарських судів, в яких підтверджено відсутність передачі товару від ТОВ «Гермес 2017» до ПП «Канон».

Ухвалою суду від 20 березня 2025 року задоволено клопотання про виклик свідків, закрито підготовче провадження по справі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , як позивач та представник третьої особи, та його представник ОСОБА_2 позов підтримали з підстав, вказаних у позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_3 , який є також керівником третьої особи ТОВ «Гермес 2017», ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що ТОВ «Гермес» отримав кошти і передав шнеки. Оскільки вони були вмонтовані, то вони там і залишилися стояти. Особисто він Акт-передачі не підписував. Підтверджує, що цим обладнанням користувався ПП «Канон», особисто ОСОБА_1 лише бачив на площадці.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що з 2008 року працює юрисконсультом на Південній залізниці. У 2017 року ТОВ «Гермес» уклало договір на складання вантажів із ВП «Південна залізниця» у вантажопункті Супрунівка. Потім у 2021 року ПП «Канон» уклало договір, де поряд з ТОВ «Гермес» взяв майданчик для складування. Пізніше йому стало відомо з розмов, що пушки (шнеки) ТОВ «Гермес» ніби продав ПП «Канон».

Представником позивача ОСОБА_2 до суду надано письмові пояснення щодо показань свідка ОСОБА_6 , в яких вказує, що як вбачається із показів свідка ОСОБА_6 , йому взагалі нічого не відомо про передачу ОСОБА_7 . ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошових коштів за шнеки та продаж/передачу їх останніми першими. Таким чином, він не володіє інформацією щодо предмета позову, а про використання шнеків йому відомо зі слів інших осіб, тому його показання не можуть вважатися достовірними та допустимими, не підтверджують належність шнеків відповідачам та їх реальну передачу позивачу в рахунок договору купівлі-продажу.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно Розписки виданої ОСОБА_3 19.07.2021 року, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 100 000 грн. в якості авансу за придбання вивантажувального обладнання, що знаходиться на вантажному дворі ст. Супрунівка, вул.Половка, 84. Зобов`язується передати зазначене обладнання після повного розрахунку, вартість якого становить 180 000 грн. (а.с.5).

Згідно платіжного доручення № 2802 від 20 липня 2021 року, ПП «Канон» сплатило ТОВ «Гермес 2017» 36 201 грн., як сплату за конвеєр шнековий зг рах 344від 19.07.2021 в т.ч. ПДВ 20 % 6033, 50 грн. (а.с.6).

Відповідно до Розписки ОСОБА_4 від 22.07.2021 року, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 залишок суми 43 800 за конвеєра шнекові продані ОСОБА_3 (а.с.8).

Згідно розписки ОСОБА_3 від 22.07.2021 року, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 оплату за конвеєра шнекові в повному обсязі (а.с.7).

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 34015052 від 07.11.2024 вбачається, що керівником та засновником ПП «КАНОН» є ОСОБА_1 (а.с.23-25).

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що керівником та співзасновником ТОВ «ГЕРМЕС 2017» є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співзасновником (а.с.26).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 у справі № 917/59/24 стягнуто ТОВ «Гермес 2017» на користь ПП «Канон» грошові кошти в сумі 36 201 грн., 542, 97 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено, а саме у стягненні з ТОВ «Гермес 2017» грошових коштів у сумі 143 800 грн., оскільки спірні правовідносини виникли з фізичними особами, які не є учасниками справи (а.с.13-19_.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2024 року Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.06.2024 у справі № 917/59/24 залишено без змін (а.с.20-22).

26.09.2024 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_3 вимогу про повернення авансового внеску у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги згідно розписки від 19.07.2021 у розмірі 100 000 грн. шляхом передачі вказаної суми готівковими коштами або безготівковим перерахуванням на розрахунковий рахунок, який додається до вимоги (а.с.9-10).

Цього ж дня, 26.09.2024 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_4 вимогу про повернення авансового внеску у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги згідно розписки від 22.07.2021 у розмірі 43 800 грн. шляхом передачі вказаної суми готівковими коштами або безготівковим перерахуванням на розрахунковий рахунок, який додається до вимоги (а.с.11-12).

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс- це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).Тобто, покупець сплачує ціну товару декількома частинами: перша частина (аванс) сплачується до отримання ним товару, інша частина- після. Аванс, як і завдаток, є доказом укладання договору і зараховується в рахунок кінцевого платежу.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Зі змісту ч.ч.1-2 ст. 693 ЦК України слідує, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У цій справі судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу від 19.07.2021, згідно якого ОСОБА_3 зобов`язується передати вивантажувальне обладнання, що знаходиться на вантажному дворі ст.Супрунівка, вул.Половка, 84, після повного розрахунку, вартість якого становить 180 000 грн. Тобто, сторони висловили про свій намір на майбутнє укласти договір купівлі-продажу товару.

В якості авансу ОСОБА_1 було сплачено 100 000 грн. ОСОБА_3 19.07.2021; ПП «Канон», керівником якого є ОСОБА_1 , 20.07.2021 було сплачено ТОВ «Гермес 2017», керівником якого є ОСОБА_3 , 36 201 грн.; ОСОБА_1 22.07.2021 року було сплачено ОСОБА_4 за конвеєри шнекові, продані ОСОБА_3 , 43 800 грн. Підтвердженням отримання всієї суми, як оплати за конвеєри шнекові, від ОСОБА_1 є розписка ОСОБА_3 від 22.07.2021.

Таким чином, за умовами попереднього договору продавець зобов`язався передати товар після повної його оплати покупцем.

Встановлено, що позивач повністю здійснив оплату за товар.

Відповідачі ж стверджують, що товар був переданий позивачу та останній ним користувався, однак належних та допустимих доказів факту передачі товару не надано.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не доведено, що разом із товаром були передані документи на нього, чи був складений акт прийому – передачі, який би зафіксував факт виконання обов`язку продавця передати товар покупцеві.

Відповідно до ч.1 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи положення вищезазначених норм цивільного законодавства, факт укладення договору купівлі-продажу не може бути підтверджено лише показами свідків, а тому суд не приймає як допустимі докази покази свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . При цьому, свідок ОСОБА_6 не був очевидцем подій, а повідомив, що знає про їх продаж з розмов.

Таким чином, позивач довів, що договір-купівлі-продажу виконаний не був, а відповідачі не довели, що вони передали товар позивачу, а отже наявні правові підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 сплаченого ним авансу.

При цьому відсутність вини в неукладенні договору купівлі-продажу правового значення не мають та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку повернути сплачений за попереднім договором аванс, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку неукладення основного договору. Припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.

Такі ж висновки щодо необхідності стягнення авансового платежу за попереднім договором у випадку неукладення основного договору сформульовані у цілому ряді постанов Верховного Суду, зокрема: від 23 вересня 2019 року у справі № 63 8/4106/16-ц; від 27 листопада 2019 року у справі № 520/6286/16-ц; від 27 листопада 2019 року у справі № 755/29052/13- ц; від 27 травня 2020 року у справі № 757/76875/17-ц; від 15 липня 2020 року у справі № 205/5667/16-ц.

Авансовий платіж підлягає поверненню у будь-якому випадку незалежно від того, з вини якої сторони не був укладений договір.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, де Велика Палата зазначила, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата)- це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (п.68).

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачі безпідставно утримують майно ОСОБА_1 , а саме грошові кошти у сумі 100 000 грн. – ОСОБА_3 , та 34 800 грн. – ОСОБА_4 , а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із проведенням експертизи.

Згідно ч.1, п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Зі змісту ч.ч.1-3 ст. 134 ЦПК України вбачається, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі.

Відповідно до ч.5 ст. 134 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем виконані вимоги ч.1 ст. 134 ЦПК України, оскільки у позові вказано, що плануються судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Крім того, представник позивача виконав вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України та подав до закінчення судових дебатів у справі докази на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу, а також зробив про це відповідну заяву у судовому засіданні до судових дебатів.

Так, представником позивача подано Договір про надання правової допомоги № 1 від 04 січня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Левчук І.Б., Розрахунок понесених витрат на суму 5 000 грн., Квитанцію до прибуткового касового ордеру № 4 від 04 січня 2025 року на суму 5 000 грн., Акт приймання-передачі професійної правничої допомоги від 27 січня 2026 року (а.с.178-182).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 р. у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим (РішенняЄСПЛ усправі «East/WestAllianceLimited»проти України»).

Суд вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є співмірним обсягу наданих послуг із складністю справи та їх необхідності, та враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, приходить до висновку про стягнення із відповідачів на користь позивача судового збору та витрат на правову допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1000 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 3 475 грн. (69,5 % від задоволених позовних вимог), а із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 438 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 1 525 грн. (31,5 % від задоволених позовних вимог).

Керуючись ст.ст. 4, 12,13, 81,133-137, 141, 264-265, 279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 100 000 грн., судовий збір у сумі 1000 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 3 475 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 43 800 грн., судовий збір у сумі 438 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 1 525 грн.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разу розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач – ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – невідомий, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 10.07.1998 року.

Відповідач – ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – невідомий, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 28.05.1996 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватне підприємство «КАНОН», місце знаходження: 10008, м.Житомир, вул.Житній Базар, буд.8, код ЄДРПОУ 32191991.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес 2017», місце знаходження: 36023 м. Полтава, бульв.Євгена Коновальця, буд.6/1, кв.77, код ЄДРПОУ 41498626.

Повний текст рішення складено 09 лютого 2026 року.

Суддя Л.І.Савченко