Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №461/10137/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 461/10137/25 пров. № А/857/54418/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

за участю секретаря судового засідання - Порцін В.Р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 грудня 2025 року у справі № 461/10137/25 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

суддя(і) у І інстанції Кротова О.Б.,

час ухвалення рішення 13:58:45,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 09 грудня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (далі – позивач) звернулося у Галицький районний суд м Львова з адміністративним позовом до громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 (далі – відповідач), в якому просило продовжити строк затримання в Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05 грудня 2025 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на 6 (шість) місяців, тобто до 05.06.2026, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Воробей П.О., діючий на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в силу приписів ч.ч.12 і 13 ст.289 КАС України на органи ДМС України покладено обов`язок не лише звертатися до особи, яка підлягає примусовому видворенню, з метою заповнення відповідної анкети, а також й обов`язок звернення до відповідних консульських установ країни походження відповідача з метою встановлення його особи та ідентифікації. При цьому, таких звернень до консульських установ зі сторони позивача не було.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 12.06.2025 о 18:30 год. згідно протоколу №МЛВ 000110 про адміністративне затримання за ч.2 ст.263 КУпАП працівниками Кам`янко-Бузького відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області був виявлений та затриманий громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з вчиненням правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, з метою забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника.

12.06.2025 провідним спеціалістом Кам`янко-Бузького відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Чернецькою Н.М. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №003038 за ч.2 ст.203 КУпАП, згідно якого 12.06.2025 о 18:30 год. за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , який пояснив, що вчасно не залишив межі України через особисті причини, розуміє, що порушив міграційне законодавство.

12.06.2025 провідним спеціалістом Кам`янко-Бузького відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Чернецькою Н.М. прийнято рішення №4626100100000439 про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній, з його слів, прибув на територію України 08.10.2019 та до цього часу її межі не залишив, та проживав без документів на право проживання (перебування) в Україні.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13.06.2025 у справі №461/4705/25, яке оскаржено відповідачем та залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025, адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, - задоволено. Затримано громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.07.2025 у справі №158/1979/25, яке оскаржено відповідачем та залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025, у задоволенні адміністративного позову громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 за межі території України від 12.06.2025 відмовлено.

З метою вжиття заходів щодо ідентифікації, документування та забезпечення примусового видворення за межі території України відповідача, 19.11.2025р. позивач Управління ДМС у Львівській обл. направив до Волинського ПТПІ лист (№ 4601.18.4/14462-25) разом із заявою-анкетою на видачу свідоцтва на повернення до країни походження.

25.11.2025р. від Волинського ПТПІ надійшла відповідь про те, що громадянин Республіки Таджикистану ОСОБА_1 повідомив, що не бажає повертатись до країни походження та відмовився заповнювати заяву-анкету на повернення до країни походження. (а.с. 65).

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, позивач Західне міжрегіональне управління ДМС наголошував на тому, що відповідач у процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не перебуває; продовжує знаходитися на території України без законних підстав; офіційного джерела доходу немає; для оформлення документів для продовження строку перебування на території України не звертався.

Окрім цього, позивач скеровував лист до Волинського ПТПІ з метою опитування відповідача, який відмовився від їх заповнення; також останній не співпрацює з позивачем щодо отримання проїзних документів.

Видворення відповідача через треті країни потребує докладання значних зусиль, сам іноземець не співпрацює з позивачем у контексті вирішення цього питання, що в цілому унеможливлює забезпечення примусового видворення відповідача за межі України.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вживались заходи з метою виконання рішення про примусове видворення, однак неодержання підтвердної інформації з країни громадянської належності іноземця й країни його походження та документів, необхідних для ідентифікації особи, у разі перетину кордонів між державами, унеможливлює здійснення відповідачем процедури примусового видворення відповідача за межі України, з причин, що не залежать від органу ДМС.

Відтак, враховуючи відсутність у відповідача документів, які дають йому право на підтвердження законності перебування на території України, неподання ним заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав щодо продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення.

Враховуючи вищевикладене, з метою завершення процедури примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення його подальшого примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.

Встановлення такого строку унеможливить допущення позивачем необґрунтованого зволікання щодо належного вжиття відповідних заходів у визначений чинним законодавством спосіб та порядку щодо примусового видворення відповідача, що, в свою чергу, дозволить уникнути порушення прав відповідача, гарантованих ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у вигляді безпідставного тривалого утримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про продовження затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997р., Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України № 3773-VI від 22.09.2011р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Частиною 4 ст.30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1110 від 17.07.2003р. (надалі - Типове положення) визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Згідно з п.5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Відповідно до п.п.1, 2 розділу IIІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012р. (надалі - Інструкція № 353/271/150), у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.

Згідно з ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Частиною 13 ст.289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Відповідно до пп.9 п.4 Положення про Державну міграційну службу України, затв. постановою КМ України № 360 від 20.08.2014р., ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

В обґрунтування необхідності продовження строку затримання відповідача позивач покликається на неможливість забезпечення примусового видворення за межі України.

При цьому, як можна встановити із змісту позовної заяви, відповідач посилається на відсутність співпраці відповідача, а також неможливість повної ідентифікації останнього через відсутність необхідних відомостей.

Отже, позивач покликався на умови, визначені у ч.13 ст.289 КАС України, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, а саме: на відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації або неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів, необхідних для його ідентифікації.

Водночас, у постанові від 17.01.2019р. у справі № 743/1240/17 Верховний Суд дійшов висновку про вичерпність визначених КАС України підстав для продовження строку затримання іноземця.

Натомість, із матеріалів справи вбачається, що особу ОСОБА_1 протягом строку його затримання не було ідентифіковано в повному обсязі; у відповідача відсутній паспортний документ, що дає право на в`їзд або виїзд з держави, та визнається Україною.

В силу приписів п.1 розділу VI Інструкції № 353/271/150 якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.

У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.

Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

Отже, для подальшого надсилання запиту до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця (в розглядуваному випадку - посольства Республіки Азербайджан), необхідно отримати згоду іноземця щодо таких дій та певний перелік документів, які визначені нормативно-правовими актами іноземної держави: кольорові фотокартки особи, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дадуть змогу встановити особу та підтвердити її громадянство, зокрема: заяву-анкету для визначення належності до громадянства Республіки Азербайджан, яка перекладена азербайджанською мовою, та опитувальний лист для встановлення належності до громадянства Республіки Азербайджан, які отримані безпосередньо із офіційного сайту посольства. Лише після заповнення особисто іноземцем цих документів останні можуть бути направлені до посольства Республіки Азербайджан, де буде проведена відповідна перевірка і оформлено проїзний документ (посвідчення на повернення), з яким іноземець може здійснити перетин кордонів на шляху повернення до Республіки Азербайджан.

Однак, відповідач ОСОБА_1 відмовився від заповнення вищевказаних документів, про необхідність залучення перекладача не повідомляв, що вказує на відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації та, як наслідок, неможливість одержання інформації з країни громадянської належності іноземця та документів, необхідних для ідентифікації особи і вчинення дій, пов`язаних з примусовим видворенням.

У цьому контексті анкета визначеного зразка, заповнена іноземцем, є необхідною складовою для проведення процедури ідентифікації іноземця, а розглядувана поведінка відповідача повинна розцінюватися як відсутність співпраці з боку іноземця.

Неодержання підтвердної інформації з країни громадянської належності й країни походження іноземця щодо його громадянства та неоформлення необхідного документа для ідентифікації особи і перетину кордонів між державами, унеможливлює здійснення Управлінням ДМС у Житомирській обл. процедури примусового видворення відповідача за межі України, оскільки у іноземця, стосовно якого прийнято рішення щодо видворення, відсутній документ, що дає право на виїзд з України.

У свою чергу, після затримання ОСОБА_1 позивач вживав заходи для забезпечення виконання рішення про примусове видворення останнього.

Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку вказаним обставинам, зважаючи на необхідність вчинення послідовних дій щодо проведення заходів із ідентифікації та документування проїзним документом іноземця задля виконання рішення про примусове видворення.

Позивач довів наявність підстав для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, при цьому акцентував увагу суду на поведінці відповідача, який фактично ухиляється від виконання рішення про примусове видворення за межі території України.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені позивачем обставини є підставою для продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Додатково колегія суддів зазначає, що положеннями ст.ст.9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Відповідно до п.«f» ч.1 ст.5 Конвенції кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014р. у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014р. (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин.

Суд наголошує, що відповідно до п.1 ст.5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

Враховуючи вищевказане, оцінюючи наведені обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженні є відсутніми.

Керуючись ст. 229 ч. 4, ч.3 ст.243, ст.ст.272, 288, 289, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 грудня 2025 року у справі № 461/10137/25 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 06 лютого 2026 року.