Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №500/1569/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 500/1569/25 пров. № А/857/15890/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 про повернення позовної заяви у справі № 500/1569/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя у І інстанції Баб`юк П.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

20 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач 2), в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про постановку ОСОБА_1 на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 поновити ОСОБА_1 на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції виходячи з мотивів викладених у апеляційній скарзі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Із змісту ч.1, ч. 2 ст. 123 КАС України, видно, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Тобто, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Частиною 3 ст.3 КАС України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (в т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011р. визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, «дізналася» та «повинна була дізнатись» про порушення права.

Зокрема, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №340/1019/19).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 17.05.2024 при в`їзді до міста Золочів працівниками поліції спільно з працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 було затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де в подальшому йому було вручене мобілізаційне розпорядження з вимогою з`явитись 17.05.2024 об 22 год до ІНФОРМАЦІЯ_5 для подальшого відбуття до місця несення служби.

17.05.2024, позивача взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вважаючи незаконним рішення про його постановку на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду із даним позовом.

Звернення до суду із даним позовом відбулося 20.03.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку встановленого ч.3 ст.122 КАС України.

Як вже зазначалось, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати підстави для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску.

В даній ухвалі суд зазначив, що згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

01.04.2025 на виконання вказаної ухвали на адресу суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій він зазначає, що 07.08.2024 стороною захисту було подано до ІНФОРМАЦІЯ_5 адвокатський запит з проханням надати серед іншого інформацію про підстави для взяття на військовий облік ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно відомостей з сайту УДППЗ Укрпошта даний адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_6 отримав 15.08.2024.

Зазначає, що оскільки у строк, визначений Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" відповідь на адвокатський запит отримана не була, 30.08.2024 ним було подано до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву про вчинення кримінального правопорушення по факту перешкоджання здійснення адвокатської діяльності.

12.09.2024 він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_7 з метою отримати витяг з ЄРДР по даному факту, проте йому було повідомлено, що дані відомості до ЄРДР внесені не були, тому 15.09.2024 ним було подано скаргу на бездіяльність службових осіб, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення.

19.09.2024 Золочівське РВП повідомило йому про те, що ними проводилась перевірка за результатом поданої заяви про вчинення кримінального правопорушення по факту ненадання відповіді, за результатами якої стало відомо про те, що відповідь на адвокатський запит працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 була надана у встановлені законодавством терміни. При цьому жодних доказів щодо факту надсилання йому такої відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 надано не було

19.09.2024 ним було подано заяву про залишення його скарги без розгляду. Окрім того, з метою отримання інформації 02.09.2024 ним було надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідне клопотання.

Зазначає, що 23.09.2024 ОСОБА_1 було вручено повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування ОСОБА_1 стало відомо серед іншого про відповідь ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.09.2024 за №10277 відповідно до якої значиться, що "Громадянин ОСОБА_3 прийнятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_6 у відповідності до п.81 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560".

У зв`язку з цим, зазначає, що про своє порушене право позивач довідався 23.09.2024.

Визначаючись щодо клопотання про поновлення строку звернення до суду суд виходить з наступного.

Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року).

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 19.03.2025 у справі №640/21123/22 та від 20.03.2025 у справі №440/18385/23.

Також колегія суддів в ухвалі від 25.02.2025 у справі №520/566/19 зазначила, що у практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі №0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі №823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі №826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі №487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно якої пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого.

Представник позивача обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду вказує, що 07.08.2024 ним було подано до ІНФОРМАЦІЯ_5 адвокатський запит з проханням, серед іншого:

- надати інформацію про підстави для взяття на військовий облік ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 та виключення з військового обліку на території Тернопільської області.

Таким чином, принаймні станом на 07.08.2024 позивачу і відповідно його представнику було відомо про взяття на військовий облік ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , а тому, ознайомлення із матеріалами досудового розслідування 23.09.2024 та інші наведені обставини свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації та відновлення свого права.

Представником позивача ні до позову, ні до заяви про поновлення строку звернення до суду не долучено доказів того що позивач не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.

Згідно наданого адвокатом позивача до позовної заяви ордеру на надання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги №10-06/1 укладено з ОСОБА_1 ще 10.06.2024.

Також представником позивача зазначається, що ним весь цей час вживались заходи щодо встановлення підстав для взяття позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 (подавались адвокатські запити, клопотання тощо). Однак, такі обставини, чи їх відсутність, не є перешкодою для звернення до суду з відповідним позовом у строк встановлений законом. За відсутності відповідних доказів та неможливості їх надання суду процесуальним законодавство передбачено подання разом з позовною заявою клопотання про витребування доказів (ст.ст.79,80, ч.5 ст.161 КАС України)

Отже, причини пропуску строку звернення до суду, зазначені представником позивача у заяві від 01.04.2025, суд вважає неповажними. Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надав.

Враховуючи наведені в позовній заяві обставини та обгрунтування позовних вимог, вимога позивача про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_9 поновити позивача на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 безпосередньо пов`язана з вимогою про скасування протиправного, на думку позивача, рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 , та є похідною. Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом в цілому.

Правовідносини у даній справі не є триваючими, оскільки оскаржене рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 про взяття позивача на військовий облік є виконаним з моменту взяття його на військовий облік. Таким чином, статус позивача щодо перебування на військовому обліку з 17.05.2024 в ІНФОРМАЦІЯ_8 є сталим.

Апеляційний суд звертає увагу, що позивач після 17.05.2024 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про зміну місця перебування на військовому обліку, і що йому було відмовлено, у матеріалах справи відсутні. При цьому, такі обставини та підстави (за їх наявності) можуть були предметом лише окремого позову при оскарженні відмови ІНФОРМАЦІЯ_5 у задоволенні заяви про зміну місця перебування позивача на військовому обліку.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява №28090/95, п.45).

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, п. 33).

Оскільки не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 500/1569/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин