Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №274/301/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 274/301/24

Провадження № 2/369/1349/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

26.01.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Осіпова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року позивач звернувсь до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 2006 року по 2022 рік. Мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , 2008 року народження. Спільне життя не склалось, вже з 2022 року ОСОБА_2 залишила його та доньку. З того часу життям доньки не цікавиться, матеріальну допомогу не надає, участі у вихованні не приймає. Тому він звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів. Незважаючи, що дитині встановлений діагноз синдром Рокітанського-Кюстера, жодної допомоги не надавала, не займається лікуванням, обстеженнями.

Так, з 2022 року на нього повністю ліг обов`язок по вихованню доньки, її фізичного та розумового розвитку, матеріального забезпечення та лікування. Він постійно цікавиться навчанням дитини, забезпечує всім необхідним, готує її до самостійного життя, забезпечує дитині теплі, родинні відносини.

Просив суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 лютого 2024 року цивільну справу направлено для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати останню за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено учасникам процесу строки на подачу до суду заяв по суті справи.

Відповідач ОСОБА_2 не скористалася своїм процесуальним правом на подачу до суду заяв по суті справи.

19 листопада 2024 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

У судове засідання представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області не з`явились. Надали суду заяву про розгляд справи у відсутність їхнього представника відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням поданого висновку.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та не заперечували щодо заочного розгляду справи. Просили позов задоволити та у подальшому слухати справу за їх відсутності.

У судове засідання відповідач не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзиву суду не подала. Ухвалу про відкриття провадження по справі, позовну заяву з додатками, судові повістки відповідачу направлялось за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . Конверти повертались з відміткою «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Також відповідач викликалось шляхом розміщення оголошення на сайті суду. У нотаріально завіреній заяві про відмову від батьківських прав, відповідачка просила розглядати справу у її відсутність.

Враховуючи те, що судом були використані передбачені чинним законодавством способи для повідомлення відповідача про розгляд справи, та приймаючи до уваги той факт, що наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, суд зі згоди позивача у відповідності до норм ст. 280 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.

Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (статті 51 Конституції України).

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання у сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Статтею 12 вищезгаданого Закону визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів. Відповідно до статті 14 указаного Закону, діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

При розгляді справи судом встановлено, батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Неповнолітня ОСОБА_4 , 2008 року народження, проживає за адресою: АДРЕСА_2 - разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з 06 березня 2023 року фактично проживає в Польщі.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ст. 164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в постанові за № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зокрема п.п. 15, 16, роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

З акту обстеження умов проживання, складеного органом опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області вбачається, що ОСОБА_1 проживає разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , 2008 року народження; для дитини створені всі умови для проживання, навчання, розвитку; між батьком та донькою склались дружні та теплі відносини.

Також позивач надав суду позитивні характеристики за місцем проживання, за місцем навчання дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту - Конвенція) є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення цього пункту свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Відповідач до суду не з`явився, будь-яких заяв по суті справи не надав, заперечень щодо позбавлення батьківських прав не висловив. Натомість, позивач надав суду заяву ОСОБА_2 , 1985 року народження, посвідчену 08 січня 2024 року приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Богатирчук А.М. наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , перебуваючи при здоровому розуму та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, цією заявою ставлю всі компетентні органи до відома, що не заперечую проти позбавлення мене батьківських прав відносно моєї малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 06 березня 2023 року я проживаю в Республіці Польща, а дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в місті Бердичеві Житомирської області.». Також у заяві повідомила, що їй відомі та зрозумілі правові наслідки позбавлення її батьківських прав.

На підтвердження своїх вимог, суду надано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, яким орган опіки та піклування вважала за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2008 року народження.

Враховуючи подану заяву та відсутність заперечень відповідача суд приходить до висновку, що відповідач ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїм обов`язком, не бажає виконувати його. Будь яких доказів того, що відповідач виявляв бажання спілкуватися із дитиною та налагодити з нею відносини до звернення ОСОБА_1 з позовом до неї про позбавлення батьківських прав матеріали справи не містять. Також відсутні докази будь-якої фінансової допомоги на утримання дитини з боку відповідачки. Відповідачка не надала доказів, що вона вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини.

Суд враховує те, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Однак, також суд зауважує, що наявність або відсутність підстав для застосування статті 164 СК України має розглядатися перш за все крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, яка є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.

У процесі розгляду цього сімейного спору вирішуються не просто спірні питання між батьками, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є насамперед способом захисту прав та інтересів дитини, а також санкцією (відповідальністю) за протиправну винну поведінку матері або батька.

З урахуванням обставин цієї справи, факт відсутності заперечень відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав, з урахуванням її поведінки, свідчить про відсутність її інтересу до дитини та відсутність реального бажання змінити поведінку. Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суд дійшов висновку, що відповідач свідомо та умисно ухилявся від виконання батьківських обов`язків, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із донькою, матеріально її не забезпечував. Відповідачка не надала суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що їй чинились перешкоди у спілкуванні з донькою.

Суд, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, враховує, що відповідач не спілкується з дитиною, що розцінюється судом як виключні обставини із якими закон пов`язує позбавлення батьківських прав. Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя, та відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідачка фактично не виконувала та не виконує свої батьківські обов`язки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав задоволити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Інформація про позивача:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Інформація про відповідача:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Інформація про третю особу:

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, адреса: Житомирська область, м.Бердичів, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04053602.

Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 26 січня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ