Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №120/11914/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/11914/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

09 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області (Управління ДМС України у Вінницькій області) в якому просила:

-визнати протиправним та скасування рішення відповідача, оформлене листом-відповіддю від 15.08.2024 № А-177/6/0501/-24/0501.5/5322/24, про відмову у видачі позивачці нової посвідки на постійне проживання у зв`язку з недійсністю попередньої посвідки;

- зобов`язання відповідача прийняти від позивачки заяву про оформлення посвідки на постійне проживання в порядку обміну, з наданням недійсного паспортного документа громадянина російської федерації, з врахуванням правового висновку суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено те, що 25.12.2015 позивачка ОСОБА_1 , громадянка РФ, разом зі своїм майбутнім чоловіком, громадянином України ОСОБА_2 , переїхала з РФ в Україну.

17.02.2016 між ними було укладено шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 , який набув громадянство України та наразі проживає разом із позивачкою в Україні.

11.10.2016 на підставі дозволу на імміграцію від 16.09.2016 за № 9839 позивачка отримала посвідку на постійне проживання в Україні.

ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловік позивачки ОСОБА_2 помер, після чого позивачка повторно у шлюб не вступала.

27.06.2024 Відділом № 1 у м. Вінниця УДМС у Вінницькій області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на позивачку. Підставою для цього стало те, що позивачка проживала на території України за недійсною посвідкою на постійне проживання, яку не обміняла після досягнення 45-річного віку, а також користувалася паспортним документом іноземця, термін дії якого закінчився ще 04.10.2020. Дії позивачки були кваліфіковані як порушення вимог ч. 3 ст. 3, ч. 3 ст. 9, ч. 22 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також п.п. 7.18 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ № 321 від 25.04.2018.

24.07.2024 позивачка подала письмову заяву до УДМС у Вінницькій області, у якій просила здійснити обмін посвідки на постійне проживання, у зв`язку з недійсністю попередньої посвідки. Серед іншого до заяви позивачка додала копію закордонного паспорта РФ, виданий на строк до 04.10.2020.

На вказане звернення відповідач надав відповідь за № А-177/6/0501/-24/0501.5/5322-24 від 15.08.2024, якою фактично надав відмову у видачі позивачці нової посвідки, посилаючись на те, що згідно з вимогами чинного законодавства України така дія може бути вчинена виключно у разі надання іноземцем дійсного паспортного документа.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно ст. 1 Закону № 3773-VI посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Статтею четвертою вказаного Закону визначені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України та підстави для видачі посвідки на тимчасове проживання, які також визначаються відповідно до ст. 5 цього ж Закону.

Так, положеннями ч. 14 ст. 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відрахування з такого закладу.

При цьому, згідно ч. 22 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (Порядок № 321).

Відповідно п. 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Пунктом 5 Порядку № 321 встановлено, що посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Згідно з п. 7 Порядку № 321 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмін посвідки здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до посвідки;

2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;

3) закінчення строку дії посвідки;

4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки;

5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Відповідно п. 16 Порядку № 321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Пунктом 18 Порядку № 321 визначено, що у разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

Пунктом 40 Порядку № 321 передбачено, що для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:

1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);

2) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства;

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 нього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;

7) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності).

Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні (п. 43 Порядку № 321).

Відповідно до п. 46 Порядку № 321 після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

При цьому, пунктом 62 Порядку № 321 визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Так у даному випадку підставою для відмови позивачу в обміні посвідки на постійне проживання слугувало відсутність у неї дійсного паспортного документа іноземця, що є обов`язковою умовою для такої процедури.

При цьому факт недійсності виданого на ім`я позивачки закордонного паспорта громадянина РФ, яким вона документувалася в Україні, є безспірним та підтверджується копією такого паспорта, яка міститься у матеріалах справи та згідно з якою паспорт був виданий на строк до 04.10.2020.

Таким чином, серед обов`язкових документів, які іноземцю необхідно подати до територіального органу ДМС для оформлення (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні є чинний паспортний документ іноземця. Вимога про це є імперативною, безумовною та не передбачає жодних винятків.

Законодавець чітко визначив перелік документів, які іноземець або особа без громадянства повинні надати для отримання або обміну посвідки. Будь-яке відхилення від цього переліку чи надання неповного пакета документів унеможливлює здійснення адміністративної процедури, оскільки державний орган не має дискреційних повноважень приймати рішення на власний розсуд поза межами правових норм.

Вимога про наявність дійсного паспортного документа є необхідною не лише для ідентифікації особи, а й для підтвердження її правового статусу та наявності законних підстав для перебування на території України. Це основний документ, який засвідчує особу іноземця і без якого будь-які адміністративні процедури щодо його правового статусу є неможливими.

Жоден нормативно-правовий акт, який регулює порядок видачі або обміну посвідок на постійне проживання, не містить положень, що допускають можливість подачі документів без дійсного паспорта, а також не передбачає жодних альтернативних механізмів або винятків, що дозволяли б обійти цю вимогу.

Отже, відсутність чинного паспортного документа є самостійною та достатньою підставою для відмови в обміні посвідки, і будь-які обставини, на які посилається позивачка, не можуть змінити імперативний характер цієї норми. Відповідач у цій ситуації не має можливості ухилятися від застосування закону та приймати рішення на власний розсуд.

Враховуючи те, що до своєї заяви про обмін посвідки на постійне проживання позивачка додала паспортний документ РФ, який втратив чинність 04.10.2020, а тому відповідач мав законні підстави для відмови у задоволенні заяви та наданні адміністративної послуги, оскільки надання іноземцем дійсного паспортного документа, що посвідчує особу, є однією з обов`язкових умов для оформлення (видачі) посвідки.

При цьому, позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, фактично просить суд зобов`язати УДМС у Вінницькій області видати їй нову посвідку на постійне проживання з урахуванням недійсного паспортного документа громадянина російської федерації, тобто спонукати відповідача до прийняття рішення за відсутності визначених для цього обов`язкових умов. Своєю чергою, зобов`язання органу державної влади ухвалити рішення, яке не відповідає положенням закону, не лише суперечить закону, але й також створює прецедент свавільного втручання суду у суспільні правовідносини.

Тоді як питання продовження паспортного документа та своєчасного обміну посвідки є сферою відповідальності самої позивачки. Будучи іноземкою, яка постійно проживає в Україні, позивачка повинна була завчасно передбачити необхідність обміну посвідки у зв`язку з досягненням 45-річного віку та, відповідно, вжити заходів для підтримки чинності своїх документів.

Також, позивачка мала б завчасно подбати про продовження або заміну паспорта, оскільки його чинність закінчилася ще у 2020 році. Позивачка не могла не усвідомлювати, що відповідно до законодавства паспортний документ є основним засобом ідентифікації особи та обов`язковим для здійснення адміністративних процедур, зокрема й для обміну посвідки. Натомість допустила тривалу неправомірну бездіяльність і наслідки такої бездіяльності намагається перекласти на державні органи.

Посилання позивачки на об`єктивні труднощі, зокрема карантинні обмеження через пандемію COVID-19 та введення в Україні воєнного стану, не можуть бути підставою для відступу від вимог закону. При цьому, вказані обставини могли ускладнити або відстрочити певні дії, однак вони не звільняють позивачку від обов`язку дотримуватись вимог міграційного законодавства.

Крім того, дія паспортного документа позивачки завершилася ще у 2020 році, тобто задовго до початку повномасштабної війни в Україні. Це свідчить про те, що питання його оновлення було актуальним ще до введення воєнного стану, і позивачка мала достатньо часу для його вирішення.

Також позивачка не вжила всіх можливих заходів для отримання нового паспорта, зокрема не зверталася до посольств чи консульських установ російської федерації в інших країнах. Відповідно до загальновизнаних міжнародних практик, громадяни можуть звернутися за отриманням чи поновленням паспортних документів у консульствах за межами своєї держави, а також скористатися можливістю подання документів поштовим відправленням або через уповноваженого представника. Відсутність доказів того, що позивачка намагалася скористатися цими можливостями, свідчить про те, що вона не вжила всіх можливих заходів для врегулювання ситуації.

Неможливість та небажання виїзду позивачки до російської федерації для оформлення нового паспорта є окремим питанням, яке, однак, не впливає на законність та обґрунтованість відмови в обміні посвідки. Органи ДМС діють лише в межах своїх повноважень і не можуть відступати від чітко встановлених законодавчих норм або змінювати їх на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2024 у справі № 522/11225/22.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Крім того, у апеляційній скарзі позивачем не зазначено жодної норми матеріального або процесуального права, яку порушив суд першої інстанції під час розгляду даної справи та обставини або доказу, якому суд першої інстанції не дослідив чи не надав належної оцінки.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.