Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №161/9647/24 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/9647/24

Провадження № 2/161/1327/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Ващук В.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності. В обґрунтування позову зазначив, що 15 квітня 2021 року між ним та відповідачами було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу 33/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:004:0078, на якій розташований вказаний будинок.

Позивач зазначає, що ним у повному обсязі виконано умови домовленості, зокрема сплачено відповідачам грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, що еквівалентно 409 200 грн, після чого він фактично вступив у володіння та користування спірним майном. Водночас відповідачі, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі та будучи співвласниками майна, безпідставно ухиляються від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, незважаючи на неодноразові усні та письмові звернення позивача.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 220 ЦК України, позивач вважає, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу фактично виконано, а відсутність його нотаріального посвідчення зумовлена винною поведінкою відповідачів, у зв`язку з чим просить суд визнати договір купівлі-продажу дійсним та визнати за ним право власності на спірні частки житлового будинку та земельної ділянки.

21.05.2024 на адресу суду надійшов вказаний позов.

13.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 28.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позові, просили суд їх задовольнити та ухвалити відповідне рішення, надали пояснення аналогічні викладеним в позові.

У судове засідання відповідачі не з`явились, про дату, час, місце розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином, причину неявки до суду повідомили, відзив на позовну заяву не подали.

Водночас 19.09.2025 року відповідач ОСОБА_5 подала до суду клопотання, згідно з яким вважає позов безпідставним, не підтвердженим належними та допустимими доказами.

Також в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, свідків, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що Рішенням Луцької міської ради №41/15 від 22.02.2023 вирішено затвердити громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 площею 0,0667 га, кадастровий номер 0710100000:22:004:0078 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) — 02.01. Передано громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0,0667 га, кадастровий номер 0710100000:22:004:0078 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) — 02.01. (а.с. 5 – 7).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка 0710100000:22:004:0078 площею 0,0667 га, зареєстрована 28.02.2023 на підставі рішення про передачу земельної ділянки у власність, серія та номер: 41/15, виданий 22.02.2023 Луцькою міською радою, перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 4).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що

реєстрацію права власності здійснено на підстави заяви уповноваженої особи - ОСОБА_8 , на підставі довіреності (а.с. 6, 38- 42).

Згідно з копією договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Луцькою державною нотаріальною конторою від 12.09.1986 зареєстрованого в реєстрі за №3-3154, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали у ОСОБА_9 3/5 частини житлового будинку АДРЕСА_3 , площею 78,2 м.кв., на земельній ділянці площею 910 м.кв. в м. Луцьку, а саме: ОСОБА_3 — 27/100, ОСОБА_4 — 33/100 частини будинку з господарськими спорудами. (а.с. 30 – 37).

Із сертифікату відповідності будівельним нормам, стандартам та правилам від 27.12.2010 вбачається, що зазначеним документом засвідчується відповідність закінченого будівництвом об`єкта індивідуального житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Забудовниками об`єкта є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 (а.с. 100 - 105).

З копії технічного паспорту на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 від 06.02.2009 значаться замовники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 (виправлено на ОСОБА_11 ). Розмір часток та підстава виникненн права власності зазначено: ОСОБА_3 – 27/100 будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Луцькою державною нотаріальною конторою від 12.09.1986 зареєстрованого в реєстрі за №3-3154, ОСОБА_4 – 33/100 будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Луцькою державною нотаріальною конторою від 12.09.1986 зареєстрованого в реєстрі за №3-3154, ОСОБА_10 – 2/5 будинку на підставі договору дарування, посвідченого Першою Луцькою державною нотаріальною конторою від 21.06.1996, зареєстрованого в реєстрі за №5-2108 (а.с. 19 – 18).

З копії технічного паспорту на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 від 10.05.2023 значаться замовники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 (а.с. 9 – 18).

Із спільної заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 від 25.01.2009, засвідченої нотаріусом вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_12 здійснили розподіл користування спільної земельної ділянки, площею 0,3357 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . До заяви та схеми додано копію Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_12 (а.с. 107, 109).

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що 15 квітня 2021 року між ним та відповідачами було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу 33/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:004:0078, на якій розташований вказаний будинок. Позивач зазначає, що ним у повному обсязі виконано умови домовленості, зокрема сплачено відповідачам грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, після чого він фактично вступив у володіння та користування спірним майном. Вважає, що оскільки відповідачі, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі та будучи співвласниками майна, безпідставно ухиляються від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, незважаючи на неодноразові усні та письмові звернення позивача, вважає в силу вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України, договір укладеним.

При цьому позивач не зазначає про ту обставину, що спірний житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 є спільною частковою власністю кількох осіб, в тому числі ОСОБА_13 .

Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Згідно із ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України(2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону№ 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Також, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені у постановах Верхового Суду (ч.2 ст.263 ЦПК України).

У своїй постанові від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №757/39693/20, провадження №61-13261св21 зазначив наступне.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не стадії відкриття провадження. (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі №543/994/17, провадження № 61-6125св21).

Відповідно до постанови ВС від 12.09.2020р. по справі №761/42332/17 для правильного вирішення питань щодо визнання відповідача належним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови-підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом про визнання договору купівлі-продажу, що підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, не залучено до участі у справі ОСОБА_13 , яка є співласником спірного нерухомого майна. Проте, залучення такого співвласника спільної часткової власності є обов`язковим, оскільки рішення суду може вплинути на його права та обов`язки. Співвласник має переважне право купівлі, і порушення процедури повідомлення може призвести до визнання угоди недійсною.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згоден, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Як слідує з матеріалів справи позивач не подавав клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За встановлених обставин щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно згідно вимог ст. 141 ЦПК України, якою визначено, що у разі відмови у задоволенні позову витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 30.01.2026.

Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Відповідач 1: ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач 2: ОСОБА_5 , АДРЕСА_4 .

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК