Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №520/5011/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 р.Справа № 520/5011/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) по справі № 520/5011/23

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі № 520/3411/21 за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 у розмірі 21 141,02 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 13.12.2024 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року.

Зобов`язано ТУ ДСА в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

У грудні 2025 р. ОСОБА_1 подав суду заяву в порядку ст. 382 КАС України, в якій просив:

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області подати у строк 10 днів звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі № 520/5011/23;

- у випадку відмови в прийнятті звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу та за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

В обґрунтування заяви вказав, що відповідачем тривалий час не виконується судове рішення в частині виплати компенсації втрати частини доходу, вчинення державним виконавцем виконавчих дій також не призвело до повного його виконання. Зазначені підстави, на думку заявника, є беззаперечними обставинами для встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі № 520/5011/23.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 заяву залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне встановлення обставин справи, просив її скасувати та прийняти нову про задоволення заяви, поданої в порядку ст. 382 КАС України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам тривалого невиконання відповідачем судового рішення, не врахував наявність в матеріалах справи доказів на підтвердження наведених заявником підстав.

Вважає, що невиплата боржником компенсації втрати частини доходу, яка є власністю позивача не може бути свідченням виконання судового рішення.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належні докази ухилення відповідача щодо виконання судового рішення, як наслідок, у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі № 520/5011/23 не буде виконано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі № 520/5011/23 зобов`язано ТУ ДСА в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.01.2025 у ВП № 76892640 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 520/5011/23, виданого Харківським окружним адміністративним судом.

06.02.2025 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області листом повідомило старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), що на виконання рішення суду здійснило розрахунок компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року ОСОБА_1 , судді Коломацького районного суду Харківської області.

Загальна сума, яка підлягає компенсації становить 16 359,43 грн., з неї: податок з доходів фізичних осіб 2944,70 грн., військовий збір 817,97 грн. Сума, яка підлягає перерахуванню на картковий рахунок ОСОБА_1 становить 12 596,76 грн.

Зауважило, що не має правових підстав самостійно виконати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 по справі № 520/5011/23, у зв`язку з тим, що згідно із п. 2 ч. 3 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ДСА України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Згідно із ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Таким чином, територіальне управління здійснює всі нарахування i виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, який затверджує Державна судова адміністрація України. Відповідна виплата розрахованої компенсації буде здійснена при надходженні бюджетних асигнувань.

Відомостей щодо закінчення виконавчого провадження матеріали справи не містять.

Отже, станом на момент звернення позивача до суду з цією заявою, виконавчий лист № 520/5011/23 перебуває на виконанні державної виконавчої служби та державним виконавцем мають вчинятись виконавчі дії з виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 по справі № 520/5011/23.

Доводи заявника щодо не вчинення державним виконавцем виконавчих дій, окрім прийняття постанов про розмір мінімальних витрат та стягнення виконавчого збору, колегія суддів вважає такими, що свідчать про незгоду ОСОБА_1 із бездіяльністю державного виконавця, вчиненою в межах виконавчого провадження № 76892640 та не є достатніми підставами для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Щодо доводів скаржника про не врахування судом першої інстанції тривалого невиконання відповідачем судового рішення в частині виплати компенсації втрати частини доходу.

Так, позивач як в суді першої, так і апеляційної інстанції вказував, що відповідач не виконує судове рішення у справі № 520/5011/23 в частині виплати компенсації втрати частини доходу, як наслідок наявні підстави для встановлення судового контролю.

З цього приводу, колегія суддів зауважує, що ст. 382 КАС України передбачений вичерпний перелік справ, у яких суд в обов`язковому порядку зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. У зазначеному переліку відсутні справи з приводу перерахунку та виплати грошового забезпечення.

Як наслідок, в спірному випадку, суд першої інстанції правильно врахував, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому, колегія суддів зауважує, що закон не встановлює, з яких підстав на суб`єкта владних повноважень може бути покладено такий обов`язок.

Однак, за змістом норм ст. 129-1 Конституції України, ст. 370 КАС України та ст. 13 Закону №1402-VIII щодо обов`язковості судового рішення такою підставою є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення.

Такий висновок щодо застосування норм права наведено Верховним Судом у постанові від 17.09.2020 у справі № 340/962/19.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення від 11.09.2024 перебуває на примусовому виконанні з 22.01.2025, відповідачем вчиняються дії щодо виконання судового рішення, проте ОСОБА_1 не наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених статтею 382 КАС України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним, або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль, в тому числі, шляхом ініціювання нового провадження.

Враховуючи відсутність обставин, які б підтверджували, що рішення суду не буде виконано відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване судове рішення, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 по справі № 520/5011/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 09.02.2026 року