Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №480/7755/23 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2026 року Справа № 480/7755/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7755/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Сумській області №0575459-2404-1823 від 23.06.2021 року на суму 4 057,53 грн. (за 2020 рік) та № 0575458-2404-1823 від 23.06.2021 року на суму 1 144,70 грн. (за 2020 рік) на загальну суму 5 202 грн. 23 коп.

Свої вимоги мотивував тим, що нежитлові будівлі, на які нараховано податок згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не є об`єктом оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежитлової будівлі, оскільки приміщення, які оподатковано, є нежитловими будівлями сільськогосподарського призначення, зокрема, всі належні йому нежитлові будівлі відповідають класу 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000р. №507. При цьому він з 2004 року є сільськогосподарським товаровиробником з видом діяльності «змішане сільське господарство» та будівлі він використовує безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Відтак, податковим органом не враховано, що на ці будівлі поширюється податкова пільга, яка передбачена пунктом "ж" пп.266.2.2 ст.266 ПКУ.

Також просив стягнути суму судового збору та витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті спору.

Так, відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником нежитлових приміщень що свідчить про наявність у нього обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Водночас, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Одними з таких об`єктів є будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, наказом від 17.08.2000 № 507, затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), згідно якого до групи “Будівлі нежитлові інші” (код 127) належить клас “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

Позивачем не надано будь-яких доказів, які підтверджують його твердження про те, що всі належні йому нежитлові будівлі відповідають класу 1271 будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000. Позивач перебував на податковому обліку в ГУ ДПС у Сумській області (Охтирська ДПІ) як фізична особа-підприємець з 12.02.2004 по 13.01.2017 та з 14.09.2020 по 02.10.2020. Станом на 08.08.2023 позивач не є фізичною особою-підприємцем.

Отже, спірні податкові повідомлення-рішення від 23.06.2021 №0575459-2404-1823 та № 0575458-2404-1823 на загальну суму 5 202 грн. 23 коп. прийняті Головним управлінням ДПС у Сумській області правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства України (на момент виникнення спірних правовідносин), виходячи із загальної площі об`єктів нежитлової нерухомості за ставками, визначеними відповідним рішенням 15 сесії сьомого скликання Чернеччинської сільської ради Охтирського району від 25.06.2019 якими встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості на 2020 рік.

Крім того, представник ГУ ДПС у Сумській області відмітив, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення за звітний податковий період - 2020 рік були 29.06.2021 направлені на податкову адресу позивача, а саме АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а 02.08.2021 такі листи повернулися поштовою службою у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Позивачем при цьому відомості про зміну даних, шляхом подання відповідної заяви до контролюючого органу не подавались. Таким чином, ГУ ДПС у Сумській області відповідно до вимог чинного законодавства направлено оскаржувані податкові повідомлення - рішення за вищезазначеною адресою.

Також представник ГУ ДПС у Сумській області заперечував проти стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є виправданими та співмірними, а тому заперечує щодо такого стягнення.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, та не заперечується сторонами у справі, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 22.05.2019, за громадянином ОСОБА_1 обліковуються наступні об ’єкти нерухомого майна (а.с.19-27):

- нежитлове приміщення (А - убійний пункт; а - прибудова) загальною площею 132,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію 16.05.2019;

- нежитлова будівля: лабораторія «А» загальною площею 468,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію 16.05.2019.

ГУ ДПС у Сумській області, виходячи із загальної площі об`єктів нежитлової нерухомості за ставками, визначеними рішенням 15 сесії сьомого скликання Чернеччинської сільської ради Охтирського району від 25.06.2019, якими встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості на 2020 рік, прийняло 23.06.2021 наступні податкові повідомлення-рішення:

- за №0575459-2404-1823, яким визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (код платежу 18010300) за 2020 рік у розмірі 4057,53 грн. (а.с.7),

- за №0575458-2404-1823, яким визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (код платежу 18010300) за 2020 рік у розмірі 1144,70 грн. (а.с.7).

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту - ПК України).

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені статтею 12 ПК України.

Згідно із статтею 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 10.1.2 пункту 10.1, пункту 10.2-1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 ПК України.

Так, за приписами пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Підпунктом 12.3.2 пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі, якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Відповідно до п. 12.4 ст. 12 ПК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого:

12.4.1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;

12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;

12.4.3. прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пунктом 12.5 ст. 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Статтею 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) регламентовано порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1, підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Так, пунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «ж» якого (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції (яка діяла у зміненій редакції і станом на час виникнення спірних правовідносин): не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Своєю чергою, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання (будівлі сільськогосподарських товаровиробників віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000) та у випадках, коли така нерухомість не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, аналіз приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 160/9061/20, від 27 січня 2022 року у справі № 820/4188/17.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач на праві власності володіє такими будівлями:

- нежитлова будівля - лабораторія трансплантації, зазначена літерою «А», що розташована по АДРЕСА_2 , загальною площею 468,6 м.2;

- нежитлова будівля - будівля убійного пункту, прибудова, зазначені літерами «А, а», що розташована по АДРЕСА_2 , загальною площею 132,2 м.2.

Обґрунтовуючи своє право на застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач вказує, що він є сільськогосподарським товаровиробником, займається сільськогосподарською діяльністю, а вказані будівлі є сільськогосподарськими за своїм призначенням.

Проте, будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) та є сільськогосподарським товаровиробником, окрім покликань позивача, матеріали справи не містять.

При цьому поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно з яким (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу -це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Таким чином, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», проте в даній адміністративній справі предметом є сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року N2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції це сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведених законодавчих актах для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведені поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

На користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкову пільгу, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Відтак, сільськогосподарським товаровиробником може виступати як юридична, так і фізична особа.

Однак суд зауважує, що лише сам по собі факт наявності у позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Відтак, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права.

Як вже зазначалось вище, позивач стверджує, що займається сільськогосподарською діяльністю, зокрема має вид діяльності 01.50 "Змішане сільське господарство".

Поряд з цим суд зауважує, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, позивач лише з 14.09.2020 до 02.10.2020 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та серед видів діяльності якого значилось 01.50 "Змішане сільське господарство", тобто менше ніж місяць.

При цьому, згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

У той же час, будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) та є сільськогосподарським товаровиробником, окрім покликань позивача, матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що сама по собі наявність у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КВЕД 01.50 - “Змішане сільське господарство”, тим паче лише у період з 14.09.2020 до 02.10.2020 не доводить відповідний факт.

Окремо суд звертає увагу на те, що позивач стверджує, що належні йому нежитлові будівлі відповідають класу 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000р. №507, поряд з цим у витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та копій договорів купівлі-продажу, дарування, технічних паспортів правовстановлюючий, які були надані позивачем (а.с.19-29), відсутні відомості щодо коду класифікації нежитлових будівель (лабораторія трансплантації, зазначена літерою «А», що розташована по вул. Готеляка, 68-А с. Чернеччина Охтирського р-ну, загальною площею 468,6 м.2; будівля убійного пункту, прибудова, зазначені літерами «А, а», що розташована по вул. Готеляка, 68 с. Чернеччина Охтирського р-ну, загальною площею 132,2 м.2) відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Інших доказів на підтвердження того, що нежитлові будівлі, якими володіє позивач, відповідають коду 1271 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, суду надано не було.

Відтак, судом не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 лютого 2020 року у справі №500/2407/18, від 11.04.2023 у справі №380/2434/20.

За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог ПК України, вони відповідають критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 КАС України, а тому підстав для визнання їх протиправними та скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, буд. 13,м. Суми,Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 43995469) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 09.02.2026.

Суддя І.Г. Шевченко