Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №440/14245/24 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/14245/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молодецького Р.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Виконувач обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України, Північно - Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі – позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Терешківської сільської ради (далі – відповідач) в якій просив:

визнати протиправним та скасування рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених» від 21.02.2024 щодо відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області;

зобов`язати Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог прокурором зазначено, що порушуючи вимоги законодавства, яке регулює порядок збільшення лісистості території України, Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області 21.02.2024 рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» за результатами розгляду подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі – Північно-Східне МУЛМГ) від 28.12.2023 №02-28/1030 протиправно відмовила у віднесенні залісеної земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 (площею 23,3133 га) до самозалісених земель. В позовній заяві зазначає, що пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою. Таким чином, уже майже два роки існує законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, покликана збільшити лісистість території України. Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об`єкт цивільних прав, власнику земельної ділянки достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки, а органу місцевого самоврядування – рішення про віднесення про віднесення земель до самозалісених. Разом з тим для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. Прокурор з посиланням на положення ч. 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України зазначає, що віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру. Будь-який інший нормативно-правовий акт, крім ст. 57-1 Земельного кодексу України, не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених. В обгрунтування позову посилається й на те що Полтавською окружною прокуратурою з`ясовано, що на підставі ст. ст. 57, 57-1 Земельного кодексу України Північно-Східне МУЛМГ 28.12.2023 за №02-28/1030 звернулося до Терешківської сільської територіальної громади з поданням щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок за кадастровими номерами 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га та 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га до самозалісених земель. Рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району від 21.02.204 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» за результатами розгляду подання Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030 віднесено залісену земельну ділянку з кадастровим номером 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га до самозалісених земель. Разом з тим, рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання від 21.02.2024 Терешківської сільської ради Полтавського району «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» за результатами розгляду подання Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030 протиправно відмовлено у віднесенні залісеної земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 (площею 23,3133 га) до самозалісених земель. Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» від 27.09.2018 № 6567 земельна ділянка за кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га передана до Заворсклянської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Заворсклянської сільської ради Полтавського району, як землі запасу, відомості про право власності на земельну ділянку обмежене правами інших осіб відсутні. Терешківська сільська рада Полтавського району за результатами розгляду на сесії подання Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030 протиправно прийняла рішення про відмову у віднесенні угідь площею 23,3133 га до самозалісених, виходячи з наступного. У тексті цього рішення вказано, що воно прийняте з урахуванням висновків та рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, навколишнього середовища екології та благоустрою території сільської ради. Як зазначалося вище, з метою встановлення підстав відмови у віднесенні указаних земельних ділянок до самозалісених, Полтавською окружною прокуратурою 13.09.2024 за №55-75-13974вих-24 направлено відповідний запит до Терешківської сільської ради Полтавського району. Однак сільською радою не надано документів, за якими прийнято оскаржуване рішення, у тому числі рекомендацій комісії, обмежившись лише направленням 02.10.2024 за №2014/02.11-40 до Полтавської окружної прокуратури копій подання від 28.12.2023 №2-28/1030 та рішення ради від 21.02.2024, та не вказано підстав відмови у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 (площею 23,3133 га) є територіальна громада в особі Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Отже, Терешківська сільська рада відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності в її адміністративних межах, зокрема приймати рішення про віднесення указаних земельних ділянок до самозалісених земель. Опрацюванням отриманої Полтавською окружною прокуратурою інформації та рішення Терешківської сільської ради, встановлено, що згідно із ч. 2 ст. 57-1 Земельного кодексу України орган місцевого самоврядування за поданням Північно-Східного МУЛМГ мав прийняти рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 (площею 23,3133 га) до самозалісених земель. Однак незважаючи на те, що Північно-Східне МУЛМГ у своєму поданні від 28.12.2023 зазначало, що указані ділянки самозалісені, а також на те, що Управлінням здійснено відповідний аналіз земельних ділянок, Терешківська сільська рада Полтавського району не провела їх обстеження перед прийняттям оскаржуваного рішення. Натомість незаконно відмовила у віднесенні ділянки до самозалісених земель та на тридцять другій сесії восьмого скликання від 21.02.2024 прийняла рішення «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок», яке нічим документально не обґрунтувала. Аналіз ст. ст. 57-1, 122 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 4, 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України і фактичний стан земель, зазначених у поданні Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 № 02-28/1030, свідчать, що ці угіддя є самозалісеними, а тому Терешківська сільська рада протиправно прийняла рішення про відмову щодо віднесення цих земель до самозалісених. Отже, рішення Терешківської сільської ради Полтавського району від 21.02.2024 підлягає визнанню протиправним та скасуванню у судовому порядку. При цьому єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язання Терешківської сільської ради Полтавського району вчинити дії – прийняти рішення на сесії ради про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України, за результатами розгляду на сесії ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 28.12.2023 №02-28/1030 відносно земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043.

Полтавським окружним адміністративним судом ухвалою суду від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі 440/14245/24 за позовом виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення.

У відзиві на позовну заяву поданого суду 05.12.2024 представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що отримавши від Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства 18.01.2024р. за вх. № 214/02.1.1-39 подання щодо прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених згідно чинного законодавства та додані до нього додатки у формі викопіювання самозалісеної земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області винесла дане подання на засіданні 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради від 21.02.2024р., де було відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок, земельну ділянку з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав № НВ-0002409972024, дата формування 01.10.2024р. Загальні відомості про земельну ділянку кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, місце розташування: Полтавська область, Полтавський район, Заворсклянська сільська об`єднана територіальна громада, Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Вид цільового призначення: 16.00. Площа земельної ділянки: 23,3133 га. Відомості про право власності право постійного користування згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вид права: Право власності. Інформація про власників (користувачів) земельної ділянки: Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області. Посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021р, зазначає, що до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, за своїми характеристиками зазначена, як земельна ділянка яка не має перспективи щодо використання її для потреб лісового господарства, частково заболочена місцевість. Звертає увагу суду, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, відноситься до категорії земель – землі сільськогосподарського призначення. Відповідач також пояснює, що суд не вправі перебирати на себе функції дозвільного органу та своїм рішенням зобов`язувати останнього прийняти рішення про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку визначених ч.ч.2,3,4 с. 57-1 ЗК України є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією органу, який здійснює розпорядження нею, тобто Терешківською сільською радою Полтавського району Полтавської області.

09.12.2024 до суду надійшла відповідь прокурора на відзив, де зазначено, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу у збереженні самосійних лісів. При цьому, за змістом ст. 57-1 Земельного кодексу України можливість прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозаліснених не пов`язана із присвоєнням таким земельним ділянкам кадастрового номера та наявністю відомостей у Державному земельному кадастрі відомостей про них. Зазначає, що згідно з положеннями Лісового кодексу України віднесення лісів до лісового фонду України не залежить від категорії (основного цільового призначення) земельної ділянки, на якій вони зростають. Прокурор стверджує, що з огляду на викладене, обґрунтування позовних вимог, надані до позовної заяви докази та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини свідчать про невідповідність оскаржуваного рішення тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню. Посилається на те, що згідно з ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку віднесення радою земельної ділянки, зазначеної у поданні Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 до самозалісеної не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про їх віднесення чи про відмову у віднесенні до самозалісених ділянок, оскільки згідно із ст. 57-1 Земельного кодексу України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Оскільки указана у поданні Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від від 28.12.2023 №02-28/1030 земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 (площею 23,3133 га) згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є сільськогосподарськими землями комунальної власності, орган місцевого самоврядування зобов`язаний був належним чином виконати вимоги ст.57-1 Земельного кодексу України та прийняти рішення про віднесення цих ділянок до самозалісених. Отже вважає, що ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язання Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 (площею 23,3133 га) до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

10.12.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, де відповідач зазначив, що до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, за своїми характеристиками зазначена, як земельна ділянка, яка не має перспективи щодо використання її для потреб лісового господарства, частково заболочена місцевість. Враховуючи вищевикладене, зазначає, що позивачу було правомірно надано відмову у віднесенні до самозаліснених ділянок земельну ділянку кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га.

04.02.2025 до суду надійшли пояснення Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - МУЛМГ), в яких зазначено, що управління зверталося з поданням 28.12.2023 №02-28/1030 до Терешківської сільської ради стосовно ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок до самозалісених земель. На сесії Терешківської сільської ради дане подання не розглядалось. Таким чином, Управлінням було здійснено всі відповідні дії щодо віднесення залісених земельних до самозалісених земель відповідно до чинного законодавства, яке встановлює збільшення лісистості на території України.

Щодо права прокурора звернутися до суду в інтересах держави у цій справі суд зазначає наступне.

Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521) (далі – Положення № 521), здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) (підпункт 4 пункту 4 Положення № 521); здійснює моніторинг лісів та приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії (підпункт 8-9 пункту 4 Положення № 521).

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення № 521).

Завданням Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством (пункт 3 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затверджене наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29 вересня 2022 року № 404, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2022 р. за № 1231/38567) (далі – Положення № 404), здійснюють державний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); організовують: збір інформації для ведення лісовпорядкування, обліку лісів, державного лісового кадастру та державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України; забезпечують: організацію ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь (пункт 4 Положення № 404).

Водночас частина третя статті 57-1 Земельного кодексу України (далі – ЗК УКраїни) передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, саме на міжрегіональні управління покладено обов`язок ініціювати процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених шляхом підготовки та направлення матеріалів (подань), що є обов`язковою передумовою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

При цьому, обов`язок органу місцевого самоврядування полягає не у вирішенні питання «доцільності» віднесення земельної ділянки до самозалісеної, а у виконанні передбаченої законом процедури віднесення таких земель, що слідує зі статті 57-1 ЗК України та статті 1 ЛК України.

Лісовий кодекс України (далі – ЛК України), ЗК України, Положення № 521 та № 404 прямо не визначають повноваження Держлісагентства чи Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами до органу місцевого самоврядування у разі неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених.

Проте Верховний Суд неодноразово звертав увагу судів на те, що положеннями нормативно-правових актів, які визначають організацію та діяльність центральних органів виконавчої влади, не можуть встановлюватися конкретні предмети і підстави позовів, з якими відповідний уповноважений орган має право звертатися до суду. Визначення у таких підзаконних актах вичерпного переліку позовних вимог об`єктивно призвело б до неправомірного обмеження повноважень органу у виборі належного способу захисту та фактичного унеможливлення реалізації покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення судового захисту інтересів держави. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.

До цього Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію про те, що центральні органи виконавчої влади можуть звертатися до суду щодо зобов`язання особи виконати їх рішення, ураховуючи публічний інтерес у розгляді таких спорів (постанови від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17).

Держлісагентство як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства як територіальні органи Держлісагентства діють від його імені та в межах наданих повноважень, безпосередньо реалізуючи державну політику на місцях.

Територіальні органи Держлісагентства формують подання, яке, відповідно до частини третьої статті 57-1 ЗК України, є підставою для ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної.

У сфері збереження лісового фонду та самозалісених земель право Держлісагентства та його міжрегіональних управлінь на звернення до адміністративного суду випливає з їхніх публічно-владних (контрольних) повноважень і є належним способом захисту суспільного інтересу.

Така можливість кореспондується з вимогами частини третьої статті 57-1 ЗК України, яка покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок приймати рішення на підставі подання відповідного територіального органу у сфері лісового господарства.

Відсутність прямої згадки про судовий захист у підзаконних актах (Положення № 521, Положення № 404) не може бути підставою для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, якщо позов спрямований на захист інтересів держави (суспільного інтересу) від бездіяльності іншого суб`єкта владних повноважень. Оцінка обґрунтованості позовних вимог у такому разі здійснюється до стадії розгляду справи по суті.

Контроль за виконанням зазначених повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється у межах компетенції Держлісагентством та його територіальними органами, які, діючи від імені держави, можуть ініціювати звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації вимог частини третьої статті 57-1 ЗК України.

Конституція України визначає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 131-1).

Конституційний Суд України у Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 роз`яснив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частина третя статті 23 Закону № 1697-VII визначає виключні випадки представництва прокурором інтересів держави в суді: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 37-39, 45 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 сформулювала загальні умови для звернення прокурора замість органу державної влади (орган місцевого самоврядування), який не здійснює свої відповідні повноваження для захисту інтересів держави:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum) допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін.

«Інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18 та від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 визначила «інтерес держави» як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

У випадках, коли уповноважений орган державної влади фактично не вживає заходів судового захисту, прокурор на підставі частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII та частини четвертої статті 53 КАС України набуває право на звернення до суду в інтересах держави з метою відновлення порушених прав та інтересів.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, вказавши на те, що листами від 15.10.2024 Полтавська окружна прокуратура повідомила Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ про протиправність рішення Терешківської сільської ради та її бездіяльність щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 (площею 23,3133 га) до самозалісених земель. В указаних листах Полтавська окружна прокуратура прохала повідомити, чи вживалися цими органами державної влади заходи для захисту порушених інтересів держави. Згідно із інформацією наданою Держлісагентством від 08.11.2024 за №12-12/6425-24, заходи для усунення вказаних порушень закону в судовому порядку ним не вживалися. Аналогічно за інформацією Північно-Східного МУЛМГ від 24.10.2024 за № 02-27/876-24, заходи для усунення порушень закону в судовому порядку ним також не вживалися. Таким чином, Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ як органи державної влади, уповноважені на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснювали захист таких інтересів, що свідчить про їх бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави в особі цих органів. Позовна заява Прокурора містить посилання на норми законодавства, докази листування з Держлісагентством та Північно-Східним МУЛМГ та обґрунтування суспільно значущого характеру порушення.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Власником земельної ділянки з кадастровим номером: 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га, дата державної реєстрації: 07.03.2023, є територіальна громада, орган місцевого самоврядування, Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, код ЄДРПОУ: 21044349, що підтверджується відомостями Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 394574736, дата формування: 12.09.2024, Інформації та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2024.

Згідно із відомостями Інформації та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2024 вказана земельна ділянка з кадастровим номером: 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га, розташована на території Заворсклянської сільської об`єднаної територіальної громади, Полтавський район, Полтавської області, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення: 16.00; експлікація угідь: сіножаті.

Північно-східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулося до Терешківської сільської територіальної громади з поданням від 28.12.2023 № 02-28 1030, в якому за наслідками аналізу земельних ділянок на території Терешківської територіальної громади Полтавського району Полтавської області виявленням самозалісених земельних ділянок комунальної власності з кадастровими номерами: 5323484300:00:001:0216 площею 1,8406 га та 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, керуючись вимогами ч.2 ст. 57-1 Земельного кодексу України, запропонувало прийняти рішення про віднесення їх до самозалісених згідно чинного законодавства та повідомити про прийняте рішення Управління, додавши викопіювання самозалісених земельних ділянок.

Рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 лютого 2024 року «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області /https://tereshkivska-gromada.gov.ua/docs/1903557/.

Вважаючи вказане рішення протиправним, виконувач обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з даним позовом задля захисту інтересів держави.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Стаття 16 Конституції України декларує, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Орхуська конвенція від 25 червня 1998 року, ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, у статті 9 встановлює обов`язок держав забезпечити ефективний доступ до правосуддя для «оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища».

Вимога ефективності такого доступу передбачає, що формальне застосування процесуальних норм, за загальним правилом, не може створювати перешкод у реалізації завдань охорони довкілля.

Паризька угода 2015 року (ратифікована Законом України від 14 липня 2016 року № 1469-VIII) у статті 5 визначає серед міжнародних зобов`язань України необхідність вживання дій для збереження та збільшення лісів як поглиначів і накопичувачів парникових газів та одного з ключових механізмів протидії зміні клімату.

Отже, віднесення земель до категорії самозалісених безпосередньо пов`язане з виконанням Україною міжнародних зобов`язань у сфері охорони довкілля.

За визначенням, наведеним у частинах першій та другій статті 1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Закон України від 20 червня 2022 року № 2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» (далі - Закон № 2321-IX) доповнив статтю 1 ЛК України частиною дванадцятою (набрала чинності 10 липня 2022 року), якою у законодавство запроваджено поняття «самозалісена ділянка» - земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Зазначеним Законом також визначено механізм збереження самосійних лісів з подальшим веденням лісового господарства на цих територіях, порядок ідентифікації та користування такими земельних ділянками, доповнено ЗК України статтею 57-1 «Самозалісені землі».

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Крім того, з метою реалізації вказаної норми, частину четверту статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом 4, яким передбаченого, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру у тому числі за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Також внесені відповідні доповнення і до статті 184 ЗК України, за змістом яких «визначення самозалісених ділянок» віднесено до змісту землеустрою.

Стаття 36 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» з 10 липня 2022 року передбачає проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою для виявлення самозалісених ділянок та використання цієї інформації для прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про передачу в постійне користування державним та комунальним лісогосподарським підприємствам самозалісених ділянок.

Водночас Кабінету Міністрів України надається розпорядження «провести інвентаризацію самозалісених ділянок та вжити заходів щодо забезпечення ведення лісового господарства на цих ділянках» (абзац 2 підпункту 2 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2321-IX).

Разом з тим, введено новий вид у підгрупах угідь Класифікації видів земельних угідь (КВЗУ): « 005.05. Самозаліснені землі», які включають самозалісені території будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкриті частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення яких відбулося природним шляхом.

Відповідно до статей 13, 16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Отже, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, з урахуванням статей 57-1, 122 ЗК України та частини четвертої статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», є Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області.

Крім того, слід зазначити, що Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29.09.2022 № 404 затверджено «Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України».

Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами.

Управління та його посадові особи в межах своїх повноважень мають право: -залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства; - одержувати в установленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на них завдань; - проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також у галузі мисливського господарства та полювання.

Зазначене свідчить про те, що законодавець на рівні ЛК України, ЗК України, встановив комплексний механізм ідентифікації та віднесення земельних ділянок до самозалісених, який передбачає:

- обов`язковість реагування органів місцевого самоврядування на подання територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства;

- здійснення землеустрою та обстежень для підтвердження наявності ознак самозалісення;

- відсутність в органу місцевого самоврядування дискреції щодо відмови у віднесенні ділянки до самозалісеної у разі наявності передбачених законом умов.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2025 року у справі № 440/1326/25.

Положеннями статті 122 ЗК України Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності в її адміністративних межах, зокрема приймати рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених земель.

Відповідно до частини п`ятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 17 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частин першої - третьої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Приписами частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, розгляд та вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства приймається органом місцевого самоврядування виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що Терешківська сільська рада Полтавського району Полтавської області є уповноваженою особою щодо ухвалення рішення у спірних правовідносинах, а алгоритм віднесення заліснених земельних ділянок до самозалісених передбачає:

- ідентифікацію самозалісених земельних ділянок за допомогою картографічних матеріалів і натурних обстежень;

- направлення подання органом центральної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства до територіальної громади;

- віднесення заліснених земельних ділянок до категорії самозалісених органом місцевого самоврядування;

- прийняття рішення про передачу самозалісених ділянок до лісового фонду лісокористувачів або створення спеціального підрозділу територіальними громадами для забезпечення ведення лісового господарства на цих землях.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 09 вересня 2025 року у справі №260/5797/24.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву, відповідач у відзиві зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, відноситься до категорії земель – землі сільськогосподарського призначення, зазначена земельна ділянка відповідно до матеріалів перерозподілу між землекористувачами Заворсклянської сільської ради відноситься до земель сільськогосподарського призначення, заболочені сіножаті, за своїми характеристиками зазначена, як земельна ділянка яка не має перспективи щодо використання її для потреб лісового господарства, частково заболочена місцевість.

Здійснюючи правову оцінку наведених аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд виходить з наступного.

20.06.2022 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів" (далі - Закон №2321-IX), який набрав чинності 10.07.2022. Цим Законом, зокрема, доповнено главу 11 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) статтею 57-1 згідно з частиною першою якої самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Відповідно до частини першої статті 1 ЛК України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Самозалісена ділянка - земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Інші лісовкриті землі - земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин, у тому числі самозалісені, та не надані для ведення лісового господарства.

Згідно зі статтею 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

До лісового фонду України не належать:

зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках;

самозалісені ділянки у межах населених пунктів з деревами, середній вік яких менше 30 років, та самозалісені ділянки в межах охоронних зон об`єктів енергетики, магістральних теплових мереж, магістральних трубопроводів та інших лінійних об`єктів інфраструктури;

лісові насадження у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Отже, згідно з положеннями ЗК України, ЛК України віднесення лісів до лісового фонду України, а так само земельних ділянок до самозалісених ділянок не залежить від категорії (основного цільового призначення) земельної ділянки, вкритої частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

З огляду на викладене суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, відноситься до категорії земель – землі сільськогосподарського призначення, заболочені сіножаті, за своїми характеристиками не має перспективи щодо використання її для потреб лісового господарства, частково заболочена місцевість, оскільки наведені аргументи відповідача не спростовують наявність підстав для вчинення відповідачем дій, передбачених статтею 57-1 Земельного кодексу України, та тих обставин, що вказана ділянка вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Інших підстав для відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельної ділянки кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, оформленої Рішенням тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 22 лютого 2024 року «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок», відповідач суду не навів, належних та допустимих доказів на спростування виявлення Північно-східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства самозалісених земельних ділянок комунальної власності, у тому числі, з кадастровим номером: 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га, про що зазначено в поданні цього територіального органу від 28.12.2023 № 02-28 1030, суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов`язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень покладено на орган місцевого самоврядування.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відтак, враховуючи вищевикладене, відповідач не довів суду правомірності прийнятого рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок» яким відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано.

Зважаючи на те, що спірне рішення є правовим актом індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються судом протиправними та скасовуються, адміністративний позов виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Терешківської сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок», яким відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, зазначив, що якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Pedersen and Baadsgaard v. Denmark" (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Верховним Судом у постанові від 20.06.2024 у справі №340/2259/23 також зазначено, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження – повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 826/16911/18, від 26.05.2021 у справі № 824/266/20-а, від 08.07.2021 у справі № 160/1598/20, від 28.07.2021 у справі № 280/160/20, від 21.04.2021 у справі № 480/2675/20, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 26.10.2022 у справі № 640/30483/21, від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21 та від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22.

В обґрунтування заперечень проти позовної заяви відповідач у відзиві також зазначає, що критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановленням судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Тому, суд не вправі перебирати на себе функції дозвільного органу та своїм рішенням зобов`язувати останнього прийняти рішення про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку визначених ч.ч.2,3,4 с. 57-1 ЗК України є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією органу, який здійснює розпорядження нею, тобто Терешківською сільською радою Полтавського району Полтавської області.

Суд в контексті спірних правовідносин, стосовно наведених тверджень відповідача, зазначає, що обов`язок органу місцевого самоврядування полягає не у вирішенні питання «доцільності» віднесення земельної ділянки до самозалісеної, а у виконанні передбаченої законом процедури віднесення таких земель, що слідує зі статті 57-1 ЗК України та статті 1 ЛК України.

Законодавець на рівні ЛК України, ЗК України, встановив комплексний механізм ідентифікації та віднесення земельних ділянок до самозалісених, який передбачає:

- обов`язковість реагування органів місцевого самоврядування на подання територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства;

- здійснення землеустрою та обстежень для підтвердження наявності ознак самозалісення;

- відсутність в органу місцевого самоврядування дискреції щодо відмови у віднесенні ділянки до самозалісеної у разі наявності передбачених законом умов.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2025 року у справі № 440/1326/25 (пункти 28, 34 Постанови) /https://reyestr.court.gov.ua/Review/131215524/.

З урахуванням матеріалів справи та встановлених судом обставин, зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (відсутність в органу місцевого самоврядування дискреції щодо відмови у віднесенні ділянки до самозалісненої у разі наявності передбачених законом умов).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 в частині земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення щодо віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю шляхом визнання протиправним та скасування рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок», яким відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області та зобов`язання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 в частині земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення щодо віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивач, який є суб`єктом владних повноважень, витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не поніс, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов виконувача обов`язків керівника Полтавської окружної прокуратури (вул. Антона Грицая, буд.1, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 02910060) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, буд. 9-А, м. Київ, 10123, ідентифікацій код 37507901), Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Григорія Сковороди, буд. 86, м. Харків, 06057, ідентифікацій код 45139951)до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Шевченка, 1-А, с. Терешки, Полтавський район, Полтавська область, 38762, код ЄДРПОУ 21044349) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 32 сесії 8 скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21.02.2024 «Про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок», яким відмовлено у віднесенні до самозалісених ділянок земельну ділянку кадастровий номер: 5324081000:00:011:0043 загальною площею 23,3133 га, яка розташована на території Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.12.2023 №02-28/1030 в частині земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043 площею 23,3133 га та прийняти за результатами розгляду рішення щодо віднесення земельної ділянки кадастровий номер 5324081000:00:011:0043, площею 23,3133 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р.І. Молодецький