Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №632/2146/25 — Златопільський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 632/2146/25

провадження № 2/632/245/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"02" лютого 2026 р. м. Златопіль

Златопільський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді Библіва С.В., за участю секретаря судового засідання Кузьменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Златополі Лозівського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Біляївської сільської ради Лозівського району Харківської області про визнання права власності ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Біляївської сільської ради Лозівського району Харківської області, в якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача, спадкодавец заповіту не залишив, після смерті матері батько фактично прийняв спадщину, але не оформив своїх прав, оскільки помер. Спадкоємцями першої черги є позивач. До спадкового майна входить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого на Харківській біржі нерухомості 10 січня 1998 року. Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений.

Ухвалою суду від 14 листопада 2025 року по справі відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 15 січня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з`явився, його представник адвокат Бойко О.В. надала заяву про розгляд справи за її відсутності. На задоволенні позову наполягає.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав письмову заяву про розгляд справи за відсутності їх представника. Проти позовних вимог не заперечують.

У порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 померла ОСОБА_3 , згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 помер ОСОБА_2 , які є батьками позивача.

За договором № 3-690 від 10.01.1998 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Договір підписаний та зареєстрований в Харківській біржі нерухомості. На підставі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» угода, зареєстрована на біржі, не підлягає нотаріальному посвідченню та підлягає реєстрації в органах технічної інвентаризації.

Згідно реєстраційного посвідчення Первомайське бюро технічної інвентаризації засвідчує, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого Харківською біржою нерухомості 10.01.1998 № 3-690.

Постановою приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Васильєвої С.І. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належне померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , оскільки договір купівлі-продажу від 10.01.1998 не посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 392 ЦПК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.ст.1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як роз`яснює п.п.2-3, п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року „Про судову практику у справах про спадкування", спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у січні 1998 року, для їх врегулювання слід застосовувати ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до положень ст.47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Згідно ст. 224, 227 ЦК УРСР 1963 року, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Положеннями ст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року, який діяв на момент укладення договору, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

В той же час, відповідно до положень ч.1 ст.128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до положень ст.153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних мовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Між сторонами договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, предмета договору, ціни, та відбулася передача товару.

Спеціальна норма (ч.2 ст.153 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (ст.47 та 227 ЦК УРСР 1963 року)

Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №336/6023/20 виснував, що «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення. На рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».

Таким чином, Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для його оформлення у нотаріальному порядку.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Таким чином, відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець може звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18 (провадження № 61-20505св19) Верховний Суд вказав, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Предметом спору у даній справі є визнання права на спадкове майно - житловий будинок, а відтак відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Так, позивач є єдиним спадкоємцем, однак оформити свої спадкові права після померлого батька, він не має змоги через відсутність нотаріально посвідченого документу на житловий будинок, що підтверджено постановою приватного нотаріуса.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 (спадкодавцем) та ОСОБА_4 мав місце договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.01.1998 року, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який не був нотаріально посвідчений, як того вимагає частина перша статті 227 ЦК УРСР, але він був письмо укладений та зареєстрований в реєстрі обліку біржевих угод під № 3-690.

Відповідно до вимог статті 227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) ця біржова угода підлягала реєстрації у відповідному Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомості.

Зазначена вимога, чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, батьком позивача була виконана та проведена реєстрація отриманого у власність житлового будинку у Первомайському бюро технічної інвентаризації, № 1 в реєстровій книзі 55 від 24.01.1998.

Зі змісту договору № 3-690 також слідує, що його сторонами дотримано вимоги статті 224 Цивільного кодексу УРС (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) та досягнуто істотних умов, визначених для договору купівлі-продажу, а саме продавець передав майно у власність покупцеві, а покупець прийняв майно і сплатив за нього 19363 грн.

Обидві сторони умови договору виконали, однак нотаріально його не посвідчили, оскільки оформляли його на біржі.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, момент виникнення у особи права власності не пов`язаний з державною реєстрацією.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23.

Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, обмеження позивачів у оформленні спадщини буде невиправданим втручанням у її приватну сферу і становитиме для них надмірний тягар та не забезпечить розумний баланс між інтересами сторін.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав на законних підставах на праві власності ОСОБА_2 до дня смерті останнього, оскільки це підтверджується зазначеними вище доказами.

Таким чином, позивач є спадкоємцем за законом спадкового майна, що залишилося після смерті його батька у вигляді вищевказаного житлового будинку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивач, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину, що відкрилася після смерті батька, інших спадкоємців не має, до нього перейшли всі права і обов`язки, що належали померлому на день смерті, а відтак суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання за позивачем в порядку спадкування на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому суд враховує, що відповідач не надав заперечень проти задоволення позову, дане право ніким не оспорюється, інші спадкоємці відсутні.

Керуючись ст.ст. 328,1222,1223,1261 Цивільного кодексу України, ст.ст. 274-279, 263-265,280, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Біляївської сільської ради Лозівського району Харківської області про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Відповідач: Біляївська сільська рада Лозівського району Харківської області, код ЄДРПОУ 04399559, адреса: 64141, Харківська область, Лозівський район, селище Біляївка, вулиця Соборна, будинок 1.

Повний текст рішення виготовлено 09.02.2026 року.

Суддя: С. В. Библів