Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №206/3389/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа № 206/3389/25

Провадження № 2/206/109/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2026 місто Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого судді – Поштаренко О.В.

За участю секретаря – Содоль М.В.

Учасники процесу:

Представник позивача – адвокат Лукінова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Занько Едуард Петрович про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щоо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Занько Едуард Петрович про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності в якому з урахуванням позовних вимог просив припинити право власності на 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 , що в порядку спадкування за законом належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 ; виплатити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію вартості за 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 у розмірі 172954,00 грн., які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду; припинити право власності на 1/4 частку квартири номер АДРЕСА_2 , що в порядку спадкування за законом належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири номер АДРЕСА_2 ; виплатити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію вартості за 1/4 частку квартири номер АДРЕСА_2 у розмірі 236932,00 грн., які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду. В обгрунтування поданого позову позивач зазначив, що він є власником 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 , а відповідач набув право на спадщину на 1/6 частини цієї ж квартири. Крім того, ОСОБА_1 є власником частини квартири АДРЕСА_3 , а відповідач набув право на спадщину на частину цієї ж квартири. ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 у вигляді вищезазначених часток на вищевказані квартири, але не оформив спадкових прав та право власності на вказане майно. Відповідач ніколи не проживав у вказаних квартирах та не використовував їх, однак спільне користування цими квартирами є неможливим, оскільки ОСОБА_2 є сторонньою людиною позивачеві, а ураховуючи те, що обидві квартири є двокімнатними, то не є можливим спільне проживання позивача та відповідача в окремих кімнатах. В даних квартирах необхідно провести ремонт, проте відповідач як співвласник не бажає вирішити питання щодо спільного використання квартир, не сплачує комунальних послуг, не несе витрат на утримання квартир, чим порушує права ОСОБА_1 на розпорядження та користування майном. Крім того, в даний час виникла потреба у відновленні газопостачання в квартири, але позивач не в змозі укласти договір з газопостачальною компанією, адже на укладення такого договору потрібна згода всіх співвласників, а також оформлене в належний спосіб право власності на квартири. Таким чином, через байдуже ставлення відповідача до спірних квартир, вказані квартири залишаються без газопостачання, а позивач в свою чергу, без можливості користуватись газом з метою приготування їжі. Належні відповідачу частки квартири менші, ніж частка позивача та, відповідно, є незначною, квартири є неподільними, розподіл і виділ їхніх часток є технічно неможливим. Припинення права відповідача на 1/4 частку та 1/6 частку у спірних квартирах не завдасть йому істотної шкоди, оскільки він фактично не проживає у цих квартирах та має інше житло – квартиру в АДРЕСА_4 .

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Лукінова К.С. позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та зазначила, що позивачем внесено на депозитний рахунок суду суми, що відповідають вартості часток майна відповідача у спірних квартирах. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з?явились, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, доказів поважності причин неприбуття в судове засідання не надав, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

В зв?язку із вказаними обставинами суд вважає за можливе розглянути справу заочно – згідно ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника позивача прийшов до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено наступне:

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 21.03.1997 року, видане Виконкомом міської Ради народних депутатів, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 4-5).

Згідно цього ж свідоцтва про право власності на житло від 21.03.1997 року, видане Виконкомом міської Ради народних депутатів та копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.10.2014 року та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності індексним номер 27590076 від 02.10.2014 року, 1/3 частина квартири від ОСОБА_4 перейшла у власність ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 02.10.2014 року, зареєстрована в реєстрі за № 3-1171(а.с.4-5; 49).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.2023 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Занько Е.П., зареєстровано в реєстрі за № 1232, Витягу з Державного реєстру речових прав індексним номер 346839387 від 16.09.2023 року та Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №73980092 від 16.09.2023 року, ОСОБА_1 набув у власність 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 3;6-7).

Таким чином, ОСОБА_1 є власником 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 .

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.2023 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Занько Е.П., зареєстровано в реєстрі за № 1232, спадщина складалась з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 і свідоцтво про право на спадщину на частку спадщини (тобто на 1/6 частину квартири) не видане(а.с. 3).

Квартира АДРЕСА_1 має наступні характеристики:двокімнатна квартира АДРЕСА_6 розташована на 5-му поверсі 5-ти поверхового житлового будинку літ. А-5, складається з: 1 - коридор, 2 - санвузол, 3 - кухня, 4 - житлова, 5 - житлова, І – балкон. Загальна площа квартири – 43,1 кв.м., у тому числі житлова площа 26,8 кв.м (а.с. 3).

Згідно звіту про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_7 , станом на 23.06.2025 року ринкова вартість вказаної квартири становить 1037726,00 грн., в тому числі 1/6 частка двокімнатної квартири АДРЕСА_8 становить 172954,00 грн.(а.с. 36-58).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав індексний номер 346838650 від 16.09.2023 року, ОСОБА_1 є власником частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .(а.с.11).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав індексний номер 349143315 від 04.10.2023 року, ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .(а.с.10).

Згідно перейменування вулиць топонімів, АДРЕСА_9 було перейменовано на АДРЕСА_10 .

Таким чином, ОСОБА_1 є власником 3/4частин квартири АДРЕСА_3 .

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.2023 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Занько Е.П., зареєстровано в реєстрі за № 1230, спадщина складалась з 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 і свідоцтво про право на спадщину на частку спадщини (тобто на 1/4частину квартири) не видане(а.с. 13).

Квартира АДРЕСА_3 має наступні характеристики:двокімнатна квартира АДРЕСА_11 розташована на 1-му поверсі 2-поверхового житлового будинку літ. А-2, яка складається з: 1 - коридор, 2 - кладова, 3 - санвузол, 4 - кухня, 5 - житлова, 6 – житлова. Загальна площа квартири – 47,8 кв.м., у тому числі житлова площа 30,7 кв.м.(а.с. 13).

Згідно звіту про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_12 станом на 23.06.2025 року ринкова вартість вказаної квартири становить 947726,00 грн., в тому числі 1/4частка двокімнатної квартири АДРЕСА_13 становить 236932,00 грн.(а.с. 59-80).

Згідно довідки від 17.06.2025 року приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Занько Е.П., надано наступну інформацію:на підставі заяви, про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Дніпрі, 26.10.2021 року заведена спадкова справа №53/2021 (реєстраційний номер у спадковому реєстрі – 68530631). 16.09.2023 року ОСОБА_1 отримані свідоцтва про право на спадщину за законом: на частку квартири номер АДРЕСА_3 ; на 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 . Ще спадкоємцем першої черги є син померлого, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично прийняв спадщину, але не оформив спадкових прав, у тому числі на частку квартири номер АДРЕСА_3 ; на 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 . Отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину часом не обмежено(а.с. 21).

Згідно спадкової справи № 53/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , видно, що ОСОБА_2 не отримував свідоцтво про право на спадщину на майно померлого ОСОБА_3 (а.с.102-159).

Так, згідно відповіді № 431/9191т від 21.05.2024 року Відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області видно, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом зі своєю рідною бабусею ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в травні 2022 року поїхали до Німеччини та проживають в даній країні(а.с. 14).

Крім того, ОСОБА_1 звертався до Посольства України у Федеративній Республіці Німеччина з метою отримання інформації про місце знаходження ОСОБА_2 , на що отримав відповідь, зміст якої зводиться про відмову в наданні відомостей про його місце перебування в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини(а.с. 15-16).

Згідно відповіді № 19/80053-25-Вих від 09.10.2025 року, Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України видно, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснював перетин Державного кордону України в напрямку виїзд через пункт пропуску Краківець 19.05.2022 року. Вказана відповідь не містить інформації про повернення ОСОБА_2 на територію України після 19.05.2022 року(а.с. 169).

Таким чином судом встановлено, що у спірних квартирах неможливе виділення фактичної частки в натурі, що відповідач є частці відповідача у вказаних квартирах, а також те, що спірні квартири відповідачем не використовуються для проживання.

Згідно копії акту обстеження від 15.12.2025 року, ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.212).

Згідно копії квитанції № 0.0.4662812409.1 від 10.12.2025 року, ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок суду 36932,00 грн. (а.с.209).

Згідно копії квитанції № 53372677 від 09.12.2025 року, ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок суду 200000,00 грн. (а.с. 210).

Згідно копії квитанції № 53363338 від 08.12.2025 року, ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок суду 172954,00 грн. (а.с.211).

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У ст. 321 ЦК України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Принцип непорушності права власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений у ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Права власника квартири визначені у ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України і передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, розпоряджатись ним на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності передбачено, що квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Як видно з наданих суду доказів, виділення відповідачу в натурі належних йому та 1/6 частин спірних квартир є неможливим, спірні квартири є неподільними, адже мають по дві жилі кімнати кожна, а тому виділити вищевказані частки не є можливим.

Також з наданих суду доказів видно, що між сторонами відсутнє погодження щодо спільного володіння та користування спірними квартирами, оскільки вони не підтримують будь-яких відносин та стосунків, а також в силу того, що встановити місце проживання чи перебування відповідача встановити не вдалося.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Частиною 3 вказаної норми встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним (таким, яке можна поділити без втрати цільового призначення майна). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналогічна позиція визначена у постанові Верховного суду України у справі за №6-37цс13, а саме, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Із роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Згідно з п.7 цієї Постанови, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

Станом на дату розгляду справи судом, вимоги про встановлення порядку користування спірними квартирами не заявлені.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності, квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності зазначено, що оскільки суд за чинним законодавством вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватись ним.

На підставі аналізу доказів у цій справі можна прийти до висновку, що частка відповідача ОСОБА_7 у спірних квартирах є незначною, сторони не можуть проживати в одній квартирі, тому право відповідача на належну йому частку слід припинити, стягнувши в його користь компенсацію вартості частки, що внесена позивачем на депозитний рахунок, та визнати за позивачем право власності на належну відповідачу частку у спільній власності у спірних квартирах, оскільки є доведеним, що спільне володіння та користування сторін спірними квартирами є неможливим, можливість реального поділу квартири між сторонами та виділ належної відповідачу частки у виді повноцінного самостійного житла відсутня.

На думку позивача, таке припинення права власності не завдасть шкоди відповідачу, оскільки він забезпечений іншим житлом.

Отже, з урахуванням встановленого, слід прийти до висновку, що спільне володіння та користування квартирами неможливе, між сторонами відносини не підтримуються, родинних зв`язків вони не підтримують, згоди щодо спільного користування квартирами між сторонами не досягнуто, що унеможливлює їх одночасне користування житлом.

Відповідач у спірних квартирах не проживає, має інше житло.

Суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на та 1/6 частку у квартирах може завдати істотної шкоди його інтересам та інтересам членів його сім`ї, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19,пункт 14)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, підпункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження 12-10гс22, підпункт 8.47)).

Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 316 ЦК Українипередбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У вказаній справі, в якій заявлено вимоги про припинення права на частку у спільній власності та визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що лише відмова у задоволенні вимоги позивача про припинення права власності на частку у праві спільної власності на нерухоме майно (визнати право на яку за собою позивач просив суд) є підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності позивача на цю частку (пункт 64).

У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14-ц (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.

Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставин оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16 Верховний Суд України погодився із висновками колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 13 липня 2016 року, зокрема щодо наявності підстав для припинення права спільної часткової власності на частину нежитлового приміщення, визнання за позивачем права власності на зазначене майно та стягнення на користь відповідача грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку суду. Разом з тим, позовних вимог про визнання права власності на спірну частину нерухомого майна у зазначеній справі заявлено не було.

Згідно з приписами частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Аналіз зазначених приписів Закону України «Продержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.

Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19, пункт 5.22)).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив про намір набути у власність належну відповідачу 1/4 частину та 1/6 частину у праві власності на неподільну річ, шляхом внесення її вартості на депозитний рахунок суду. Відповідач не надав заперечень проти заявлених позовних вимог, зокрема щодо реалізації позивачем правової конструкції набуття права власності на незначну частку іншого співвласника у спільному неподільному майні. Отже метою поданого позову у справі, є набуття права власності на частку у нерухомому майні, яка є незначною та належить іншому співвласнику.

Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).

Набуття права власності позивачем на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п`ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першої статті 15 та статтею 392 ЦК України.

Право ОСОБА_1 на набуття права власності на незначну частку відповідача у праві спільної власності на неподільну річ, не визнається та оспорюється відповідачем у справі, оскільки відповідач уникає вирішення цього питання в добровільному порядку. Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.09.2024 року у справі № 671/1543/21 зазначив, що вимога про визнання за позивачемправа власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.

З урахуванням вищевикладених обставин суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України, ураховуючи те, що позивач не ставив питання щодо розподілу судових витрат та зазначив, що ним не понесено витрат у зв?язку із розглядом справи, а суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених позовних вимог, то судові витрати на користь позивача стягненню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. ст.ст. 11, 15, 16, 23, 319, 356, 358, 365, 392 ЦК України, ст.ст. 209-218, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Занько Едуард Петрович про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності – задовольнити.

Припинити право власності на 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 , що в порядку спадкування за законом належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 .

Виплатити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію вартості за 1/6 частку квартири номер АДРЕСА_1 у розмірі 172954,00 грн., які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду.

Припинити право власності на 1/4 частку квартири номер АДРЕСА_2 , що в порядку спадкування за законом належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири номер АДРЕСА_2 .

Виплатити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію вартості за 1/4 частку квартири номер АДРЕСА_2 у розмірі 236932,00 грн., які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду.

Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 09 лютого 2026 року.

Суддя: О.В. Поштаренко