Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №211/8754/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

ЄУН 211/8754/25

Номер провадження 2/211/1144/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

за головуванням судді Гонтар А.Л.,

з участю секретаря судового засідання Костяк Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

УСТАНОВИВ:

представник позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») 05 серпня 2025 року звернувся до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19.07.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 уклали договір № 8098197 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" за умови якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надав відповідачу кошти у розмірі 27000,00 грн. Строк кредиту - 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,50 % в день.

Станом на дату подання позову відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані відсотки. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 71473,60 грн. з яких: 25526,28 грн. - заборгованість за кредитом; 45947,32 грн. - заборгованість по процентам. З огляду на викладене вище, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 71473,60 грн, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат: судовий збір у сумі 2422,40 грн. та судові витрати у сумі 105,00 грн.

На підставі ухвали суду від 11 серпня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

25 серпня 2025 року до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 , згідно з яким відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази підписання кредитного договору № 8098197 за допомогою одноразового цифрового підпису, відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень на підтвердження переказу на рахунок ОСОБА_1 коштів. Надані позивачем довідки не є належними та допустимими доказами, оскільки не містять реквізитів отримувавча, зокрема його рахунку. З наданих позивачем додатків до позовної заяви неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, періоди за які така заборгованість нарахована, суми та час внесення відповідачем платежів. Також, відповідач вказує, що нарахування заборгованості зроблено не правільно.

У судове засідання сторони у справі не з`явились.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви клопотав про розгляд справи за його відсутності та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідача про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд висновує таке.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд встановив, що 19.07.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 уклали договір № 8098197 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаному у порядку визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надав відповідачу грошові кошти у розмірі 27000,00 грн., а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Строк кредиту - 360 днів. Відповідно до пунктів 1.5.1 та 1.5.2 договору стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору. Знижена процентна ставка 1.05% в день та застосовується якщо споживач до 18.08.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, зазначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту. (а.с. 8-12).

Договір № 8098197 від 19.07.2024 року підписано електронним підписом позичальника, одноразовим ідентифікатором С9828 19.07.2024 09:39:44 року (а.с.12).

Паспорт споживчого кредиту підписано електронним підписом позичальника, одноразовим ідентифікатором НТ1923 19.07.2024 року 09:39:16 (а.с.14).

У статті 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на зазначене, суд висновує про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Договір № 8098197 від 19.07.2024 року підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем та його представником таких доказів не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12.01.2021 року у справі провадження № 524/5556/19 (провадження №61-16243 св 20), від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження №61-16059св21), тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

В подальшому, для забезпечення виконання договірних відносин, кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного договору та додаткової угоди. Факт видачі кредиту, підтверджують документи про переказу кредитних коштів, зокрема лист-довідка ТОВ «Пейтек» з якої вбачається, що 19.07.2024 року 09:40:07 було успішно переказано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" на картковий рахунок НОМЕР_1 «ПУМБ» номер транзакції в системі ТОВ "АВЕНТУС УКРАІНА" - 48583066, переказано 27000 грн. (а.с. 15).

Так відповідач ОСОБА_1 надав вищезазначений номер карткового рахунку НОМЕР_2 при укладанні кредитного договору . Відповідно до п. 2.1 договору № 8098197, кошти кредиту надаються товариством у безготівковий формі шляхом їх переказу на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 . Сума кредиту або його частина переказуються товариством протягом двох календарних днів з моменту укладання цього договору. Дата надання кредиту 19.07.2024 року. У договорі також передбачено, що у випадку здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду, споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.

Так, у суду відсутня інформація про зміну реквізитів відповідача та укладання ним додаткової угоди для надання реквізитів банківської картки з метою отримання кредитних коштів через не переказ на рахунок відповідача платежу.

На виконання договору № 8098197 від 19.07.2024 року кредитодавець виконав свої зобов`язання та передав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 27000,00 грн, шляхом переказу на банківський картковий рахунок ОСОБА_1 за посередництвом платіжної установи ТОВ "Пейтек".

Отже, матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за договором № 8098197 від 19.07.2024 року, проте не виконав зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені у договорі, отримані кошти у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу.

Що стосується процентів за користування кредитними коштами, суд висновує таке.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, окрім заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 25526,28 грн, відповідачу нарахована заборгованість за відсотками згідно з кредитним договором у розмірі 45947,32 грн.

Твердження відповідача про те, що сума нарахованих відсотків є непропорційно завеликою відносно суми боргу, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, не знайшло свого підтвердження, оскільки позивачем здійснено розрахунок заборгованості згідно умов Договору, при цьому, нараховані відсотки за користування кредитними коштами, у розумінні вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» не є неустойкою (штрафом, пенею).

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 ).

Так, відповідно до п. 1.4 договору строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику становить 360 календарних днів. Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідачу нараховані проценти за зниженою та стандартною процентною ставкою, впродовж строку дії договору та відповідно до умов укладеного між сторонами договору. Поза межами строку кредитування заборгованість за відсотками не нараховувалась. З огляду на вказане, позивач на підставі частини першої статті 1048 ЦК України правомірно нарахував проценти за користування коштами за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем.

Разом з тим, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитом або свого відповідного розрахунку заборгованості.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовній заяві вимоги.

Суд висновує про доведеність заявлених позивачем позовних вимог, тоді, як стороною відповідача суду не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

В зазначеному випадку позивач надав достатні докази на підтвердження укладення договору про надання споживчого кредиту, отримання відповідачем коштів та порушення відповідачем умов договору, відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано.

За зазначених обставин, суд висновує, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач уклав договір в електронній формі та отримав кредит за цим договором в розмірі 27000,00 гривень, проте не виконав зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором, кошти не повернув та не сплатив відсотки за користування кредитом у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладене, розглядаючи позовні вимоги позивача в межах заявлених ним вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити і стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 71473,60 грн,

Щодо вимоги про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на наведене, витрати позивача на оплату поштових відправлень підлягають стягненню з відповідача в сумі 105 грн.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач заявив вимогу про відшкодування судового збору в сумі 2422,40 грн., сплачений ним при подачі позову, тому оскільки позов потрібно задовольнити в повному обсязі, суд беручі до уваги положеня ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати, стягнувши їх з відповідача на користь позивача.

На підставі ст. ст. 2-5,12,13, 76-81,89, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (ЄДРПОУ 41078230, юридична адреса: 03062, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 90А) суму заборгованості в розмірі 71473 (сімдесят одна тисяча чотириста сімдесят три) гривні 60 коп. , судовий збір у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та судових витрат 105 (сто п`ять) гривень 00 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення 06 лютого 2026 року.

Суддя А.Л.Гонтар