Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №482/2493/25 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

09.02.2026

Справа № 482/2493/25

Номер провадження 3/482/51/2026

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 лютого 2026 року м. Нова Одеса

Суддя Новоодеського районного суду Миколаївської області Сергієнко С.А., розглянувши матеріали, які надійшли від ВП №6 МРУП ГУНП в Миколаївській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, військовослужбовця ЗС України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

У провадження судді Новоодеського районного суду Миколаївської області Сергієнка С.А. знаходиться справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Від захисника, адвоката Павліченко Е.Б. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відео конференції у порядку, встановленому законом. Обов`язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.

Згідно ст. 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу.

Нормами КУпАП не передбачено проведення дистанційного розгляду справи про адміністративне правопорушення, а тому виходячи з положень ч. 1 ст. 2 цього Кодексу, для забезпечення об`єктивного та оперативного розгляду справи, вважаю за можливе застосувати аналогію закону з процесуальними нормами КПК України, а саме зі ст. 336 КПК України, якою врегульовано вказане питання.

Положеннями ст. 336 КПК України встановлений чіткий порядок та зазначені основні умови проведення судових засідань в режимі відеоконференції. Зокрема, у вказаній статті зазначено, що судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 336 КПК України дистанційне судове провадження може здійснюватися в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, Верховному Суді України під час здійснення судового провадження з будь-яких питань, розгляд яких належить до компетенції суду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що безпосередньо організація проведення судового засідання в режимі відеоконференції згідно ст. 366 КПК України покладається одночасно як на суд, що розглядає відповідне провадження, так і на суд (або орган досудового слідства, або установу попереднього ув`язнення, або установу виконання покарань) за територіальним місцезнаходженням учасника судового процесу, що обрав такий вид участі у засіданні.

Отже, положеннями статті 336 КПК України визначений порядок проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового засідання, якими не передбачено можливості проведення відеоконференцзв`язку за участі сторін поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів учасників, як про це просить адвокат Гармаш М.Ю. При цьому, подана адвокатом Гармашем М.Ю. заява не містить виняткових причин неможливості прибуття захисника до установи суду, територіально наближеної до нього та проведення відеоконференції з приміщення такого суду.

Окрім цього, прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. Законодавством не передбачено обов`язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання сторони.

Постановлення рішення про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду застосовується із врахуванням обставин, що зазначаються у клопотанні про таку участь. Даний спосіб участі в судовому засіданні має винятковий характер, у зв`язку з чим повинні насамперед існувати причини, які ускладнюють або роблять неможливим участь сторони в судовому засіданні.

Необхідність здійснення відеоконференції, на думку суду, визначається з врахуванням обставин справи, її складності та потреби у наданні пояснень, залучених спеціалістів чи інших учасників процесу, які за станом здоров`я чи з інших незалежних від цих осіб причин не можуть бути присутніми у засіданні суду, а їх участь є обов`язковою.

Крім того, такий спосіб участі в судовому засіданні має винятковий характер, та має бути зумовлений обґрунтованими причинами, які перешкоджають, ускладнюють або роблять неможливим особисту участь сторони чи її представника в судовому засіданні.

Захисником у поданій заяві не наведено обставин, які мають винятковий характер, унеможливлюють чи ускладнюють його безпосередню участь у призначеному судовому засіданні.

Слід вказати і на те, що сторони по справі, їх представники мають змогу усі документи (заяви, пояснення, клопотання, заяви про ознайомлення з матеріалами справи тощо) надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі Суд), яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Тому, відмова у проведення судових засідань в режимі відеоконференції не є порушенням права на доступ до суду, з урахуванням вищевикладеного.

Враховуючи наведене, беручи до уваги, що:

захисник у своєму клопотанні не наводить жодних належних та допустимих доказів наявності об`єктивних причин, за яких вона позбавлена можливості приймати участь у судовому засіданні;

ситуацію в державі, постійні повітряні тривоги, перебої з електропостачанням, що є загально відомим фактом;

останні результати намагань провести судове засідання у режимі ВКЗ цим складом суду у інших справах зокрема 21.01.2026 року, з постійними розривами зв`язку, які пов`язані з великою кількістю перемінних обставин, вимкненням електрики, з якою пов`язаний інтернет зв`язок, як у суді так і в учасників справи, які територіально знаходяться у різних чергах ГПВ, ГАВ тощо, які у свою чергу не є сталими, необхідність переходу на запасні джерела живлення яке хоч і є у суду, однак перемикання потягне за собою вимкнення комп`ютерної техніки у суді, перезапуск всієї системи ВКЗ;

відсутність гарантій забезпеченості сторін запасними джерелами живлення і можливості безперебійного переходу на такі джерела живлення, без шкоди цілісності судового розгляду,

суддя приходить до висновку, що клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 7, 8, 23, 277,283 КУпАП, ст. 336 КПК України, ч. 7 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання адвоката Павліченко Е.Б. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції – відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя: С.А.Сергієнко