Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №756/3389/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року

м. Київ

справа № 756/3389/22

провадження № 51-4141 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_11 на вирок Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100000001385, за обвинуваченням

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за частиною другою статті 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Печерський районний суд м. Києва вироком від 27 вересня 2024 року ОСОБА_11 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Постановлено частково задовольнити цивільні позови ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди й ОСОБА_7 - моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_11 на користь потерпілої ОСОБА_6 814 027,88 грн на відшкодування матеріальної шкоди і 250 000 грн - моральної шкоди, а на користь потерпілого ОСОБА_7 75 000 грн - моральної шкоди.

Постановлено частково задовольнити цивільний позов ОСОБА_8 та стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 295 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_11 визнано винуватим у тому, що він 24 листопада 2021 року приблизно о 16:45, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись на проїзній частині Мінського шосе в м. Києві зі сторони Великої кільцевої дороги в напрямку площі Шевченка,порушуючи пункти 1.3, 1.5, підпункт «б» пункту 2.3, підпункт «а» пункту 2.9, пункти 10.1, 11.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та пункт 1.3 додатку № 2 до цих Правил, перетнув подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки поблизу будинку № 4, розташованого на Мінському шосе в м. Києві, та виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги, де здійснив зіткнення з автомобілями: марки «Honda CR-V», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , у салоні якого перебувала ОСОБА_6 ; марки «Ford Fiesta», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_8 та марки «Kia Soul», д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_12 , які рухалися назустріч у межах своєї смуги.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - тяжкі тілесні ушкодження.

Сукупність допущених водієм ОСОБА_11 порушень вимог пунктів 1.3, 1.5, підпункт «б» пункту 2.3, підпункт «а» пункту 2.9, пункти 10.1, 11.4 ПДР та пункту 1.3 додатку № 2 до цих Правил перебувають у прямому причинному зв`язку із вчиненням ДТП та її наслідками.

Київський апеляційний суд вироком від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 задовольнив частково. Вирок Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_11 скасував у частині призначеного покарання. Ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_11 за частиною другою статті 286-1 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Вирок Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2024 року в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6 змінено. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_11 на користь потерпілої ОСОБА_6 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 , посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_11 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду в частині призначеного основного покарання та призначити ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що апеляційний суд безпідставно скасував вирок у частині призначеного ОСОБА_11 мінімального основного покарання, передбаченого санкцією частини другої статті 286-1 КК. Вважає висновки цього суду такими, що суперечать положенням статей 50, 65 КК та статті 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), без урахування доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження. Вказує, що апеляційний суд повною мірою не врахував даних про особу засудженого, а саме того, що ОСОБА_11 є пенсіонером, був звільнений з роботи за станом здоров`я, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, має повну родину й виховує двох синів. Також суд апеляційної інстанції належно не враховав поведінки засудженого під час досудового й судового слідства, як-от того, що він повністю відшкодував матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_8 в розмірі 541 042 грн та намагався відшкодувати шкоду потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які категорично відмовилися від будь-якого спілкування як з ОСОБА_11 , так і з його захисником. Стверджує, що його підзахисний шляхом поштового переказу на адресу потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відправляв грошові кошти в розмірі 104 382 грн як перший платіж у рахунок подальшого відшкодування завданих збитків, проте потерпілі відмовилися отримувати відправлені кошти, у зв`язку із чим поштове відділення повернуло їх відправнику.

Також указує, що ОСОБА_11 з моменту затримання співпрацював зі слідством, у повному обсязі визнав свою вину та давав щирі й послідовні показання, проте апеляційний суд неналежно врахував вказане.

Захисник вважає, що призначене апеляційним судом покарання його підзахисному є явно несправедливим унаслідок суворості.

Про день та час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури учасників цього провадження, зокрема, з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому вони не повідомили Суд про своє бажання взяти участь у касаційному розгляді. Крім того, відповідно до вимог частини четвертої статті 430, частини четвертої статті 434 КПК участь засудженого у розгляді цього провадження судом касаційної інстанції не є обов`язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду провадження судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиції учасників судового провадження

Всі потерпілі та представник вважали касаційну скаргу безпідставною та просили залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни. Прокурор заперечувала обґрунтованість вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов такого висновку.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених і перевірених місцевим судом у порядку частини третьої статті 349 КПК, та кваліфікація його дій за частиною другою статті 286-1 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість

У касаційній скарзі захисник покликається на безпідставне збільшення ОСОБА_11 судом апеляційної інстанції розміру основного покарання.

Колегія суддів не погоджується із цими доводами з огляду на таке.

Метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (стаття 50 КК).

Статтею 65 КК регламентовано, що суд призначає покарання: у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини цього Кодексу, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення; відповідно до положень Загальної частини КК; з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного та всіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд зазначених вимог закону дотримався.

Обираючи ОСОБА_11 захід примусу, апеляційний суд урахував тяжкість вчиненого правопорушення, а саме те, що воно є тяжким злочином проти безпеки руху й експлуатації транспорту, вчинене в стані алкогольного сп`яніння та є одним з найнебезпечніших правопорушень на транспорті під час керування джерелом підвищеної небезпеки. Хоча й вчинено його з необережності, однак унаслідок ДТП троє потерпілих отримали тілесні ушкодження різного ступеня. Разом з тим, суд ураховав дані про особу винного, який не має судимостей та на спеціальних обліках не перебуває. Водночас апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_11 не вибачився перед потерпілими та не вчинив жодних дій, які б свідчили про його прагнення примиритися з ними, а також на те, що засуджений, намагаючись узгодити з потерпілими суму відшкодування шкоди, активних дій на її відшкодування не вчинив, поклався виключно на розсуд суду цього питання, а це призвело до того, що шкоду так і не було відшкодовано в повному обсязі.

Отже, призначене ОСОБА_11 покарання в межах санкції частини другої статті 286-1 КК за обставин цієї справи відповідає меті, визначеній у статті 50 КК. Підстав для пом`якшення засудженому покарання колегія суддів не вбачає.

Посилання захисника на неврахування судом апеляційної інстанції того, що ОСОБА_11 повністю визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно частково відшкодував шкоду, є безпідставними, оскільки суд врахував ці дані.

Неприйнятними є доводи сторони захисту в касаційній скарзі про те, що збільшення апеляційним судом розміру призначеного ОСОБА_11 покарання за вчинення у 2021 році неумисного кримінального правопорушення є занадто суворим та несправедливим. Натомість у цій справі достеменно доведено, що ДТП трапилося внаслідок дій водія ОСОБА_11 , який був у стані алкогольного сп`яніння, від чого двоє потерпілих отримали тяжкі тілесні ушкодження, а ще один потерпілий - ушкодження середньої тяжкості.

Згідно із частиною першою статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанцій, умотивованість його висновків стосовно правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного ОСОБА_11 заходу примусу і свідчили б про суворість призначеного покарання,захисник у касаційній скарзі не навів.

Апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про призначення ОСОБА_11 покарання в межах, передбачених санкцією частини другої статті 286-1 КК.

Також варто зазначити, що кримінальне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_11 , зазіхає на суспільну складову безпечного життя та здоров`я, бо формує думку суспільства про незахищеність і вразливість до вчинення щодо нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.

ПДР встановлено єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність і виконувати додаткові обов`язки в правовому полі.

Право на керування транспортним засобом є спеціальним правом, надання якого пов`язане з підвищеними вимогами до поведінки особи, яка його отримала, оскільки таке керування може становити загрозу для життя та здоров`я інших осіб.

Отримуючи посвідчення водія, особа приймає на себе обов`язок неухильно дотримуватися правил дорожнього руху та усвідомлювати можливі правові наслідки їх порушення.

Керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння розцінюється як грубе порушення покладеного державою обов`язку належного користування спеціальним правом, що свідчить про зневажливе ставлення до безпеки інших учасників дорожнього руху та обґрунтовує призначення суворішого покарання в межах санкції статті.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої держава має широкі межі розсуду у сфері кримінальної політики та вправі застосовувати ефективні, у тому числі суворі, санкції щодо осіб, які здійснюють діяльність з підвищеним ризиком та створюють реальну загрозу життю і здоров`ю інших осіб, з метою забезпечення загальної превенції та захисту прав потерпілих.

Суд також зазначає, що при призначенні покарання необхідно дотримуватися справедливого балансу між правами засудженого та правами потерпілих, а також інтересами суспільства в забезпеченні безпеки дорожнього руху.

Призначене засудженому ОСОБА_11 покарання не є надмірним, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру заподіяних наслідків та ступеню вини, водночас забезпечує належний рівень захисту прав потерпілих і загальну превенцію, що узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання у права особи.

За таких обставин, Суд погоджується з рішенням апеляційного суду в частині призначеного покарання, оскільки призначення відбулося передусім з урахуванням принципу пропорційності (домірності) скоєному правопорушенню та для досягнення мети загальної превенції, здатної забезпечити такі покарання, які є доволі «відчутними» в очах суспільства (держава в особі суду доносить до суспільства думку про небажаність вчинення в майбутньому діянь, подібних до того, яке вчинила засуджена особа).

Отже, апеляційний розгляд здійснено з дотриманням приписів статей 404, 405 КПК, а вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 370 КПК.

Що стосується відображеного в касаційній скарзі посилання на постанови Верховного Суду від 09 січня 2025 року (справа № 755/14815/23), 23 серпня 2023 року (справа № 204/3688/22), 01 квітня 2025 року (справа № 346/2420/23), 20 січня 2025 року (справа № 127/27730/23) і 25 лютого 2025 року (справа № 496/4224/23) як на усталену практику застосування статей 50, 65 КК, то Суд зазначає про таке.

Вказана стороною захисту практика стосується загальних питань призначення покарання. При цьому в кожній конкретній справі законодавець надає судам дискреційні повноваження при призначенні покарання, проте така дискреція діє лише в межах, установлених законом.

Отже, апеляційний суд, реалізуючи свої повноваження, діючи відповідно до вимог закону, урахувавши конкретні обставини цього кримінального провадження, зважаючи на свої дискреційні повноваження, навів правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення такого рішення.

Водночас, посилаючись на зазначену вище практику Суду, захисник не наводить обґрунтувань, як вказане перешкодило апеляційному суду постановити законне рішення.

З огляду на викладене касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Разом з тим судові рішення стосовно ОСОБА_11 в порядку статті 433 КПК підлягають зміні з таких підстав.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав винуватим ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 КК, за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, унаслідок чого троєпотерпілих отримали тілесні ушкодження різного ступеню, тобто перебування особи у стані алкогольного сп`яніння є кваліфікуючою ознакою частини другої статті 286-1 КК. Проте така обставина не може бути визнана обставиною, яка обтяжує покарання, на підставі пункту 13 частини першої статті 67 КК та підлягає виключенню із судових рішень.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені порушення місцевого суду й не виправив їх.

Допущене судами попередніх інстанцій порушення можливо усунути в касаційному порядку шляхом зміни судових рішень на підставі пункту 2 частини першої статті 438 КПК.

З урахуванням викладеного, судові рішення стосовно ОСОБА_11 необхідно змінити й виключити з мотивувальних частин рішень посилання на обставину, що обтяжує покарання, передбачену пунктом 13 частини першої статті 67 КК, а саме: вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Виключення із судових рішень посилання як на обставину, що обтяжує покарання, вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння не впливає на розмір та вид призначеного покарання.

Керуючись статтями 433, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення.

У порядку частини другої статті 433 КПК вирок Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2024 року та вирок Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_11 змінити.

Виключити з мотивувальної частини судових рішень посилання на обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3