Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №295/2490/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 295/2490/24

провадження № 51-3771км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2025 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023240020000723, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Копилів Макарівського району Київської області та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Богунський районний суд м. Житомира вироком від 23 квітня 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Також суд вирішив питання, які стосуються запобіжного заходу в кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем, який призваний за мобілізацією, самовільно залишив військову частину понад три доби без поважних причин в умовах воєнного стану за таких обставин.

24 березня 2023 року о 09:00 ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, перебуваючи в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, з особистих мотивів, усупереч вимогам статей 11, 16, 40, 49, 128, 200, 256 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових обов`язків, до 30 березня 2023 року, тобто до того часу, коли повернувся до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, ОСОБА_7 на шлях виправлення не став і 25 квітня 2023 року о 09:00, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасового ухилення від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) в умовах воєнного стану самовільно залишив місце дислокації зазначеної вище військової частини і проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових обов`язків, до 01 травня 2023 року, коли повернувся до місця дислокації військової частини.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 25 червня 2025 року вирок районного суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження

Захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає про недотримання судом під час розгляду кримінального провадження положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Також захисник стверджує про відсутність у матеріалах кримінального провадження аудіозапису судового засідання від 28 лютого 2024 року, під час якого ОСОБА_7 було роз`яснено його права та обов`язки, з`ясовувалося розуміння ним суті обвинувачення і було вручено пам`ятку про права й обов`язки.

За твердженням захисту, у цій справі наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 401 КК, оскільки ОСОБА_7 повернувся до військової частини та за згодою командування військової частини продовжував проходити військову службу.

Наголошує на формальному розгляді справи апеляційним судом.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , надавши пояснення, підтримав подану касаційну скаргу.

Прокурор ОСОБА_5 висловила заперечення стосовно задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Перевіряючи доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим й апеляційним судами.

Стосовно недотримання судом положень ч. 3 ст. 349 КПК.

Як зазначає захисник, та обставина, що ОСОБА_7 висловив прохання про призначення йому безоплатного захисника, ставить під сумнів розуміння засудженим положень ч. 3 ст. 349 КПК; суд не з`ясував того, чи правильно він зрозумів правові наслідки судового розгляду в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК, чи немає сумнівів у добровільності його позиції, та чи усвідомлював, що в такому випадку буде позбавлений права оскаржувати відповідні обставини в апеляційному порядку.

Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, не погоджується з твердженнями захисника, зважаючи на таке.

Приписами ч. 3 ст. 349 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 місцевий суд здійснив у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.

Згідно із журналом судового засідання від 26 березня 2024 року та аудіозаписом цього судового засідання, що міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, після визнання ОСОБА_7 своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд прийняв рішення про проведення судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. Водночас суд належним чином роз`яснив засудженому, що в такому разі він буде позбавлений права оскаржувати обставини, які він визнає, в апеляційному порядку.

Крім того, перед переходом до допиту засудженого та дослідження матеріалів, що характеризують його особу, суддя запитав у ОСОБА_7 , чи бажає він, щоб суд залучив йому захисника, на що останній повідомив про відмову.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК, а доводи захисника про її недотримання є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стосовно відсутності в матеріалах кримінального провадження аудіозапису судового засідання.

Захисник наголошує на відсутності аудіозапису судового засідання від 28 лютого 2024 року. Водночас зауважує, що на відеозаписі судового засідання, що відбулося вказаного дня зазначено іншу дату - 21 січня 2024 року, а звукозапис судового засідання відсутній, що позбавляє можливості встановити, чи роз`яснено засудженому його процесуальні права та обов`язки, а також чи вручено йому пам`ятку про права і обов`язки.

Колегія суддів відхиляє ці доводи захисника з огляду на таке.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідно до вимог ст. 107 КПК під час судового провадження щодо ОСОБА_7 здійснювалося обов`язкове фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів. Диски наявні в матеріалах провадження та містять повний запис судового процесу, в тому числі і звукозапис судового засідання від 28 лютого 2024 року.

Дійсно під час перегляду файлу «20240228-160025» відеозапису судового засідання від 28 лютого 2024 року відображається на відеозаписі неактуальна дата 21 січня 2024 року, однак ця технічна неточність не впливає на достовірність і повноту фіксації судового засідання, що підтверджується змістом відповідного аудіозапису і журналом судового засідання, датованим 28 лютого 2024 року.

Під час прослуховування зазначеного аудіозапису судового засідання встановлено, що запис має технічні недоліки (містить акустичний шум), однак із використанням технічних засобів, зокрема пристроїв для відтворення звуку (навушників), можливо з достатньою чіткістю прослухати хід судового розгляду, в якому суд провів підготовче судове засідання, з`ясував думку учасників судового провадження (прокурора та ОСОБА_7 ) щодо можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, після чого видалився до нарадчої кімнати для ухвалення відповідного рішення.

Крім того, в матеріалах кримінального провадження наявна пам`ятка про права й обов`язки обвинуваченого (засудженого), датована 28 лютого 2024 року, яка містить підпис, прізвище та ініціали ОСОБА_7 .

Водночас у судовому засіданні від 26 березня 2024 року ОСОБА_7 підтвердив отримання ним пам`ятки про права й обов`язки.

За таких обставин зазначені вище твердження захисника є неспроможними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стосовно підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК відповідно до ч. 5 ст. 401 цього Кодексу.

У касаційній скарзі захисник указує, що ОСОБА_7 повернувся до військової частини та за згодою командування військової частини продовжував проходити військову службу, що єпідставами, передбаченими ч. 5 ст. 401 КК, для його звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими у зв`язку з таким.

07 вересня 2024 року набув чинності Закон України від 20 серпня 2024 року № 3902-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану».

Вказаним Законом, крім іншого, ст. 401 КК доповнено частиною 5 такого змісту: особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

З обставин формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вбачається, що ОСОБА_7 вчинив два окремих діяння самовільного залишення військової частини, які не були об`єднані єдиним умислом, а тому не встановлено наявності обов`язкової умови для застосування звільнення від кримінальної відповідальності на підставі, передбаченій ч. 5 ст. 401 КК, - вчинення вперше кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 цього Кодексу

Тож положення ч. 5 ст. 401 КК не можуть бути застосовані до засудженого.

Водночас колегія суддів зауважує, що після постановлення ухвали апеляційного суду і на цей час ОСОБА_7 не позбавлений можливості самостійно або з допомогою захисника відповідно до ст. 81-1 КК ініціювати питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом в порядку, передбаченому п. 2-1 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК.

Із цих підстав Суд відхиляє зазначені доводи захисника.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, апостановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Богунського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3