Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №607/25032/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.01.2026 Справа №607/25032/25 Провадження №2-а/607/89/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Холяви О.І., секретаря судового засідання Олещук О.І., за участю представника позивача – адвоката Курца А.В., представника відповідача Дядишин Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Курц Антоній Володимирович, до Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, –

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Курц А.В., звернулася в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області із позовом до Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження №6132130100019748 від 21 жовтня 2025 року.

Заявлені вимоги представник позивача мотивує тим, що 21.10.2025 року Управлінням ДМС у Тернопільській області складено протокол та винесено постанову про притягнення громадянки рф ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП із накладенням штрафу 3400 грн., який було сплачено того ж дня. Одночасно ухвалено рішення про її примусове повернення до країни походження з обов`язком залишити територію України до 18.11.2025 року. Позивач не заперечує факту правопорушення та погодилася зі штрафом, однак вважає рішення про примусове повернення необґрунтованим і протиправним. Позивач проживає в Україні з 2018 року, з 11-річного віку, закінчила школу та навчається на третьому курсі професійного училища в м. Тернополі. До березня 2025 року перебувала в Україні на підставі посвідки на тимчасове проживання. Її чоловік є військовослужбовцем ЗС України та має інвалідність унаслідок бойового поранення. Порушення міграційного законодавства було спричинене складними сімейними обставинами, станом здоров`я та правовою необізнаністю. Позивач має тісні соціальні та сімейні зв`язки виключно в Україні, тоді як у рф не має житла, родичів чи підтримки. Примусове повернення фактично розлучає її з матір`ю та чоловіком, порушує право на повагу до сімейного життя, гарантоване ст.8 Конвенції, і не переслідує легітимної мети. Крім того, таке рішення позбавляє позивача можливості в`їзду в Україну та реалізації права на імміграцію. Відповідач не врахував, що позивач добровільно з`явилась до ДМС, визнала порушення та негайно сплатила штраф, а її перебування без документів мало соціально обумовлений характер. У зв`язку з цим представник позивача просить визнати дії відповідача протиправними, скасувати рішення про примусове повернення, а також поновити строк звернення до суду, оскільки його пропуск був зумовлений відсутністю юридичної обізнаності та необхідністю підготовки позову.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

24 грудня 2025 року від Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що уповноважені посадові особи Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області при прийнятті рішення №83 (номер 6132130100019748) Тернопільського відділу №1 УДМС у Тернопільській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина, іноземця або особи без громадянства – громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяли на підставі та в спосіб визначений законом в межах своєї компетенції, з урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

05 січня 2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій з відзивом не погодився, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі. Вказав, що аргументи відповідача, наведені у відзиві на адміністративний позов, є необґрунтованими і не переконливими.

В судовому засідання представник позивача – адвокат Курц А.В. вимоги позовної заяви підтримав із підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області Дядишин Л.В. у судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши думку представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає наступне.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду та перевіряючи доводи Позивача щодо поважності пропуску цього строку, суд вважає, що обставини, викладені у її письмовому клопотанні, з якими остання пов`язує причини пропуску строку звернення до суду є поважними, тому строк підлягає поновленню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно паспорту НОМЕР_1 , виданого 09.08.2016 є громадянкою російської федерації.

Судовим розглядом також встановлено, що громадянка рф ОСОБА_1 прибула в Україну в 2018 році. А 24.08.2024 року позивач уклала шлюб з громадянином України – ОСОБА_2 .

11 листопада 2024 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання зі строком дії до 21.03.2025 року.

21 жовтня 2025 року головним спеціалістом Тернопільського відділу №1 Управлінням Державної міграційної служби у Тернопільській області Чайківською О. відносно ОСОБА_1 складено протокол серії ПР МТР №001946, відповідно до якого громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає на території України за недійсним документом, а саме іноземка була документована посвідкою на тимчасову проживання № НОМЕР_2 терміном дії до 21.03.2025, однак після закінчення строку дії документа не покинула територію України у 7-денний строк. На момент виявлення перебуває на території України незаконно. Місце скоєння правопорушення: м. Тернопіль, вул. Є. Коновальця, 6. Своїми діями, ОСОБА_1 вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.203 КУпАП.

На підставі вказаного протоколу, 21 жовтня 2025 року начальником Тернопільського відділу №1 Управлінням Державної міграційної служби у Тернопільській області Лужняк Л.Й. відносно ОСОБА_1 видано постанову ПН МТР 001945 про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень.

Штраф ОСОБА_1 сплатила одразу – 21 жовтня 2025 року, що підтверджується копією квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 , долученої до матеріалів позовної заяви.

Крім зазначеного, 21 жовтня 2025 року головним спеціалістом Тернопільського відділу №1 Управлінням Державної міграційної служби у Тернопільській області Чайківською О. із затвердженням начальника Тернопільського відділу №1 Управлінням Державної міграційної служби у Тернопільській області Лужняк Л.Й. прийнято рішення №86132130100019748 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким ОСОБА_1 зобов`язано покинути територію України не пізніше 18 листопада 2025 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі- Закон), у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 4 указаного Закону визначено перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Частиною 3 статті 9 Закону №3773-VI установлено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.

Згідно з частиною 6 указаної статті Закону №3773-VI продовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України.

Таким чином, відповідно до законодавства України ОСОБА_1 , як громадянка рф, до 21 березня 2025 року в установленому порядку мала право перебувати в Україні, на підставі посвідки на тимчасове проживання в Україні від 11.11.2024 року.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Ухвалюючи рішення 21 жовтня 2025 року про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, відповідачем не доведено те, що дії позивача суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, про що свідчить відсутність доказів на підтвердження будь-якої протиправної чи аморальної поведінки позивача протягом її перебування на території України, притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, окрім притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП.

Суд звертає увагу, що рішення територіального органу міграційної служби не повинно ґрунтуватися лише на порушенні іноземцем або особою громадянства законного (легального) терміну перебування на Україні.

При розв`язанні спірних правовідносин суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 18.12.1991 року в справі «Мустакім проти Бельгії» (Moustaquim v Belgium) №12313/86. Суд підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (а саме про депортацію) представляли собою втручання в права, захищені ст. 8 ЄКПЛ, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність». Крім того, рішення повинні бути «співрозмірні цілям, що переслідуються законом».

Аналогічна позиція у справі «Беррехаб проти Нідерландів» від 21.07.1998 р., де Суд, виходячи із конкретних обставин, вважав, «що не було дотримано належного балансу між інтересами сторін і з цієї причини була відсутня пропорційність між заходами, що застосовувалися владою, та правовими цілями, що переслідувалися».

Верховний Суд у справі №204/521/24 виснував, що суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України). Верховний Суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Також, Верховний Суд неодноразово виснував, що розглядаючи цю категорію спорів, суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Відповідно до ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, серед іншого, є верховенство права.

У постанові від 27 лютого 2025 року у справі №589/2960/23 Верховний Суд зауважив, що в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.

У постановах від 31 січня 2024 року у справі №204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі №344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону №3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону №3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дослідженими судом матеріалами справи підтверджено тісні тривалі соціальні та сімейні зв`язки ОСОБА_1 , а саме, з матір`ю, яка проживає на території України, в також з 2024 року позивач одружена на громадянину України – ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем ЗС України.

Отже, виконання рішення про примусове повернення позивача до країни походження або іншої країни, матиме негативні наслідки не лише для неї, а також для її матері та чоловіка.

Право на возз`єднання сім`ї, тобто на в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, передбачено статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Зазначені відносини підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого».

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принцип пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, а також врахування та оцінки особистих обставин та ризиків ухваленого рішення.

Отже, відповідач допустив формальне застосування положень Закону №3773-VI, не довівши, що перебування позивача ОСОБА_1 на території України без підтвердження відповідного права уповноваженими органами, призводить до такого рівня порушення прав та інтересів держави в цілому чи конкретних громадян України, яке б виправдовувало істотне порушення прав та інтересів позивача, а також членів її сім`ї.

Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72, 77, 90, 241-246, 255, 288, 292 КАС України, Суд,–

П О С Т А Н О В И В :

поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду для оскарження рішення про примусове повернення до країни походження.

Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Курц Антоній Володимирович, до Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області №6132130100019748 від 21 жовтня 2025 року про примусове повернення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до країни походження або третьої країни.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління Державної міграційної служби у Тернопільській області, ЄДРПОУ: 37839038, місцезнаходження: вул. Текстильна, 1Б, м. Тернопіль, 46001.

Головуючий суддяО. І. Холява