Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №527/3309/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/3309/24 Номер провадження 22-ц/814/478/26Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Бутенко С.Б., Пікуль В.П.

при секретарі: Філоненко О.В.

за участю представника ОСОБА_1 адвоката Губини А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Грущенка Сергія Григоровича та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Губини Анни Юріївни на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року у справі за первісним позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Губини Анни Юріївни до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: ОСОБА_3 про усунення перешкод в праві користування житловим будинком шляхом виселення та за зустрічним позовом представника позивача ОСОБА_2 адвоката Грущенка Сергія Григоровича до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Ципко Тетяна Анатоліївна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним та скасування договору дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та розподіл майна подружжя придбаного за час проживання в цивільному шлюбі,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року представник позивач ОСОБА_1 – адвокат Губина Анна Юріївназвернулася до суду з позовом з вимогою виселити відповідача з належного позивачу житлового будинку.

Позовна заява обгрунтована тим, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,1252 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі Договору дарування від 24.05.2024 року.

В зазначеному будинку на даний час проживає колишній співмешканець бувшої власниці будинку ОСОБА_3 – ОСОБА_2 , який приблизно з 1995 року вселився в будинок за згодою попередньої власниці, однак з 2020 року вони припинили проживання однією сім`єю. ОСОБА_3 просила ОСОБА_2 звільнити будинок, однак відповідач добровільно на це не погоджується, натомість чинить постійні сварки, припинив оплачувати витрати по будинку, а саме за газ, електроенергію, воду. В добровільному порядку відповідач не виселяється. Відповідач заважає позивачу, як власнику вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві приватної власності майном.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд, виселити ОСОБА_2 з належного їй житлового будинку АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

29.11.2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Грущенко С.Г. подав через систему «Електронний суд» зустрічну позовну заяву, відповідно до якої просить встановити факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця с. Зубані Глобинського районну Полтавської області) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у період 19.06.2000 по 31.12.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 від 24.05.2024 року № 1175 посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Ципко Т.А.; здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частини житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на ? частини земельної ділянки 0,1252 га кадастровий номер: 5320684601:01:008:0161 цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ № 00461 виданого Кринківською сільською радою народних депутатів Полтавської області 10.10.2000 року. Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору.

Зустрічний позов обгрунтовано тим, що відповідно до витягу з реєстру територіальної громади виконавчого комітету Глобинської міської ради від 13.07.2023 р. ОСОБА_2 з 24.11.2000 р. проживає за адресою Полтавська область Кременчуцький район, с. Зубані. Згідно довідки Великокринківського старостинського округу виконавчого комітету Глобинської міської ради № 02-43.13/33 від 18.01.2024 року ОСОБА_2 фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним за даною адресою проживає співмешканка ОСОБА_3 , згідно свідчень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 проживає за вищевказаною адресою без реєстрації з 2000 року, зареєстрований в с. Зубані Кременчуцького району Полтавської області. Починаючи з 19.06.2000 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в будинку право власності на який в той час належним чином не було оформлено, але який був в постійному користуванні відповідачки ОСОБА_3 , вони разом вели спільний побут та спільне господарство. За час цих фактичних шлюбно-сімейних стосунків ОСОБА_2 за власні кошти зробив поліпшення: провів газ у будинок, викопав колодязь, побудував сарай, зробив віконниці, загородив сіткою загородження для курей та кіз, замінив скло у вікнах будинку (7 шт), зробив та замінив двері і одвірки у веранді будинку, купив корову (2 шт) побудував капітальний туалет, побудував димар на будинку з фундаментом, зробив інші поліпшення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року в задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: ОСОБА_3 про усунення перешкод в праві користування житловим будинком шляхом виселення – відмовлено.

Зутрічний позов представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за участю третьої особи: приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Ципко Тетяни Анатоліївни про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання недійсним та скасування договору дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та розподіл майна подружжя придбаного за час проживання в цивільному шлюбі – задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 17.09.2011 року по 31.12.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКППО НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКППО НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 484,48 грн.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційних скарг

Не погодившись із таким вирішенням спору, представник ОСОБА_2 – адвокат Грущенко С.Г.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати в частині часткового задоволення зустрічного позову представника позивача ОСОБА_2 – Грущенка Сергія Григоровича до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Ципко Тетяни Анатоліївни про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання недійсним та скасування договору дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та розподіл майна подружжя придбаного за час проживання в цивільному шлюбі.

У відповідній частині ухвалити нове рішення, яким: встановити факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зубані Глобинського району Полтавської області, рнокпп НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1 ) у період з 19.06.2000 р. по 31.12.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 53206684601:01:008:0161, цільове призначення; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1252 га та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 66 м2, житловою площею 31 м2, що в цілому складається з: житлового будинку літ. А, споруди, погреба під сараєм літ. Бп, споруди, навісу літ. Б, будівлі, сараю – Л, кухні літ. Б, споруди, навісу літ. В, гаража літ. В, споруди, навісу літ. В, гаража літ. В, споруди, навісу літ. Г, будівлі, сараю літ. Г, споруди, убиральні літ. Д, споруди, колодязя питного літ. К, споруди, огорожі № 1, споруд, воріт та хвіртки № 2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 24.05.2024 р. № 1175 посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Ципко Тетяною Анатоліївною.

Здійснити поділ спільного сумісного майна цивільного подружжя, а саме визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с. Зубані Глобинського району Полтавської області, рнокпп НОМЕР_2 ): - право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 66 м2, житловою площею 31 м2, що в цілому складається з: житлового будинку літ. А, споруди, погреба під сараєм літ. Бп, споруди, навісу літ. Б, будівлі, сараю – Л, кухні літ. Б, споруди, навісу літ. В, гаража літ. В, споруди, навісу літ. В, гаража літ. В, споруди, навісу літ. Г, будівлі, сараю літ. Г, споруди, убиральні літ. Д, споруди, колодязя питного літ. К, споруди, огорожі № 1, споруд, воріт та хвіртки № 2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 380011637 від 24.05.2024 р., право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.06.2017 р. за номером запису: 21094486, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1284682853206; - право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1252 га, кадастровий номер: 5320684601:01:008:0161, цільове призначення; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ № 000461 виданого Кринківською сільською радою народних депутатів Полтавської області 10.10.2000 р., право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2013 р., номер запису про право власності: 952460, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 60405653206.

Стягнути з ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зубані Глобинського району Полтавської області, рнокпп НОМЕР_2 ) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1453,44 грн. (за подачу зустрічного позову) та 1453,44 грн. (за подачу апеляційної скарги).

Також з рішенням суд не погодилася представник ОСОБА_1 – адвокат Губина А.Ю.та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови в задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: ОСОБА_3 про усунення перешкод в праві користування житловим будинком шляхом виселення.

У відповідній частині ухвалити нове рішення, яким усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком із господарськими спорудами та земельною ділянкою на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного домоволодіння.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн. та витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково застосовано норми ст.. 116 ЖК України, адже вказана норма регулює підстави виселення саме членів сім`ї власника житлового приміщення, проте відповідач ОСОБА_2 не є і ніколи не був членом сім`ї власника будинку, а тому застосуванню підлягають норми ст.. 406 ЦК України «припинення сервітуту». Право на проживання колишнього члена сім`ї, колишнього власника, розглядається як сервітут, який припиняється судом за позовом власника житлового приміщення.

У постанові від 16 листопада 2016 року Верховний Суд України переглядав справу № 6-709цс16 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, і зняття з реєстрації та вказав на те, що положення статей 383, 391,405 ЦК України, статей 150,156 у поєднанні зі ст.. 64 ЖК УРСР передбачають право вимоги власника про захист порушеного правоа власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, зокрема у випадку втрати власником права власності, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Тобто, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Окрім цього, судом першої інстанції не надано оцінки доказу того, що ОСОБА_2 , зареєстрований у с. Зубані, а отже має право користування іншим житлом.

Судом встановлено, що на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 , належить приватний будинок у с. Бобровиці Чернігівської області, однак суд помилково врахував обставину, яка унеможливлює виселення відповідача, а саме те, що будинок АДРЕСА_2 – зруйнований внаслідок пожежі, електричне постачання припинено, газові мережі від`єднано та тим самим тягар руйнування власності ОСОБА_2 , та негативні наслідки цього, поклав на позивача, не врахувавши, що недбальство ОСОБА_2 , щодо свого майна не може бути підставою для проживання його у будинку який належить позивачу, натомість, поза увагою суду залишився той факт, що позивач не має іншого житла, для проживання, у відповідача і бабусі позивача склалися вкрай неприязні стосунки, виникають постійні конфлікти, позивач не проживає у власному будинку саме через постійні сварки відповідача із ОСОБА_3 , та неприязними стосунками відповідача із самим позивачем, також не звернуто уваги судом на численні виклики поліції з приводу постійних сварок між ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями з адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями від 24.05.2024, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Ципко Т.А., а також земельної ділянки, площею 0,1252 га, кадастровий номер 5320684601:01:008:0161 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташований вищевказаний житловий будинок.

Зазначене домоволодіння складається з житлового будинку літ. «А» житловою площею 31,0 кв.м., загальною площею 66,0 кв.м. споруди, погреба під сараєм літ. Бп, споруди навісу літ.б, будівлі, сараю – Л, кухні літ-Б, споруди, навісу літ.В, гаража літ. В, споруди, навісу літ. Г будівлі, сараю літ. Г, споруди вбиральні літ. Д, споруди, колодязя питного літ. К, споруди, огорожі № 1, споруди, воріт та фіртки № 2.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади виконавчого комітету Глобинської міської ради від 13.07.2023 р. ОСОБА_2 з 24.11.2000 р. проживає за адресою: Полтавська обл..,Кременчуцький район, с. Зубані.

Згідно довідки Великокринського старостинського округу виконавчого комітету Глобинської міської ради № 02-43.13/33 від 18.01.2024 р. ОСОБА_2 фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним за даною адресою проживає співмешканка ОСОБА_3 .

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ № 000461 виданого Кринківською сільською радою народних депутатів Полтавської області 10.10.2000 р., право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2013 р., ОСОБА_3 , була власником земельної ділянки на підставі рішення виконавчого комітету Кринківської сільської Ради народних депутатів від 29.03.2000 року.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , 1975 року побудови: житловий будинок, погріб під сараєм, сарай-Л-Кухня, гараж – 1991 року побудови, сарай – 1980 року побудови.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову суд першої інстанції зазначив, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів, що відповідач систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для внших осіб спільне проживання з ним в одному будинку, у зв`язку з чим до ОСОБА_2 вживалися заходи попередження або громадського впливу, а тому відсутні підстави для виселення передбачені ст.. 157,116 ЖК України

Частково задовольняючи зустрічну позовну заяву суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 не нададо доказів, що спірний будинок будувався після 1976 року, а тому лише реєстрація права власності в більш пізній час не може підтверджувати набуття вказаного майна під час перебування в фактичних шлюбних відносинах.

Колегія суддів вважає такі висновки місцевого суду вірними з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини

Відповідно до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільно-правова відповідальність за статтею 116 ЖК України настає при руйнуванні чи псуванні житлового приміщення, або використанні його не за призначенням, або систематичному порушенні правил співжиття. Під систематичністю розуміється вчинення двох і більше правопорушень. При цьому необхідно, щоб така поведінка винної особи була предметом розгляду органів місцевого самоврядування, поліції, прокуратури, суду, громадських організацій тощо, а застосовані заходи попередження, громадського впливу виявились безрезультатними.

Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій). Передбачається, що руйнація або псування здійснювалися із вини наймача.

Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім`ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають.

Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.

До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі.

Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов`язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір`ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.

Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з наступними змінами), при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, тощо.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім`ї на підставі ст.116 ЖК України без надання іншого житлового приміщення, і відповідно до правил ст.29 ЦПК України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

Позивачем доказів про застосування до відповідача ОСОБА_2 заходів запобігання та громадського впливу до суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів саме систематичного порушення правил співжиття, які свідчать про те, що стосовно відповідача ОСОБА_2 повноважними органами застосовувалися заходи попередження або громадського впливу і це не дало позитивних результатів та при цьому відповідачем повторно порушувалися правила співжиття.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання недійсним та скасування договору дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та розподіл майна подружжя придбаного за час проживання в цивільному шлюбі колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 36 Сімейного кодексу України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Статтею 25 Сімейного кодексу України, визначено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Згідно ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі із іншою ОСОБА_8 з 19.04.1973 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є матір`ю їхніх спільних дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . (а.с. 152-153).

З викладеного вбачається, що суд не зможе встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у випадку, якщо один з них перебував у зареєстрованому шлюбі, оскільки це прямо суперечить вимогам статті 25 Сімейного кодексу України.

Відповідна правова позиції зазначена в Постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року по справі № 759/4569/18.

Згідно з висновком Верховного Суду України, сформульованим у постановах від 7 листопада 2011 року у справі № 6-44цс11 та від 7 вересня 2016 року у справі № 6 727цс16, як установлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, так і встановлення факту належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України пов`язане з набранням законної сили рішенням суду.

Тому встановлення вказаних юридичних фактів не зумовлює недійсності правочину щодо цього майна, вчиненого до набрання законної сили таким рішенням суду. Наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. З огляду на вказане рішення суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю не може мати зворотної дії в часі та зумовлювати, зокрема, недійсність правочину, як і не може впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю. Отже, якщо факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю не був установлений судом на момент укладення оспорюваного правочину, то немає підстав для застосування приписів про спільну сумісну власність подружжя.

Окрім цього, законодавство не передбачає такої підстави недійсності правочину з відчуження спільного сумісного майна подружжя, як його укладення без письмової згоди одного з подружжя (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 8 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15). Для дійсності правочину про розпорядження майном, набутим під час шлюбу, вчиненого одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, має значення момент набрання законної сили рішенням про встановлення факту проживання однією сім`єю (постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року у справі № 6 44цс11).

Підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Тобто, записи у погосподарських книгах визнавалися актами органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 , не надано доказів того, що спірний будинок будувався після 1976 року, а тому лише реєстрація права власності в більш пізніший час не може підтверджувати набуття вказаного майна під час перебування в фактичних шлюбних відносинах.

Теж саме стосується і земельної ділянки, яка набута у власність внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, що підтверджується державними актами на право приватної власності на землю, де зазначено, що вказана земельна ділянка набута на підставі рішення та розпорядження органів місцевого самоврядування.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 рокуколегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні апеляційних скарг на рішення необхідно відмовити, судові витрати апелянтів, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 – адвоката Грущенка Сергія Григоровича та представника ОСОБА_1 – адвоката Губини Анни Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 27 червня 2025 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 січня 2026 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді С.Б. Бутенко

В.П. Пікуль