Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №296/6102/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/6102/24 Головуючий у 1-й інст. Петровська М. В.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/6102/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс»

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 червня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Петровської М.В. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» (далі – ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №CL-239095 у сумі 181 521,98 грн, яка включає: строкове тіло – 5 266,70 грн; прострочене тіло – 92 466,08 грн; строкові проценти – 2 524,13 грн; прострочені проценти – 81 265,07 грн.

Позов обґрунтований тим, що 18 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» укладений кредитний договір №CL-239095. Відповідно до умов договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник у порядку та на умовах, визначених кредитним договором, зобов`язався повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що встановлені графіком погашення кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка складає 181 521,98 грн. Між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» 08 листопада 2023 року укладений договір факторингу, у відповідності до умов якого, АТ «Кредобанк» відступає ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс», яке приймає права вимоги за плату та на умовах, визначених договором. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу від 08 листопада 2023 року, ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №CL-239095 в сумі 181 521,98 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 09 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що 08 листопада 2023 року між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» укладений договір факторингу, який долучений до матеріалів справи. Також у матеріалах справи наявний додаток №1 до договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитним договором та прав за забезпечувальними договорами від 08 листопада 2023 року. Пунктами 3.1 та 3.2 цього договору визначено, що клієнт відступає фактору (передає у власність фактора), а фактор набуває (приймає у власність) від клієнта в повному обсязі права вимоги щодо ОСОБА_1 за кредитним договором №CL-239095, заборгованість по якому складає 181 521,98 грн. Як убачається з платіжної інструкції від 08 листопада 2023 року №1 позивачем було здійснено оплату на користь банку згідно з договором факторингу із відступленням прав грошової вимоги в розмірі 4 420 385,21 грн. Відтак ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» є новим кредитором за вказаним кредитним договором. Позивачем надані належні докази, зокрема, досудова вимога щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні, що була надіслана на адресу відповідача. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Кредобанк» та будь-яких доказів на підтвердження видачі банком відповідачу розміру кредитного ліміту, зарахування на карту суми цього кредиту, зняття відповідачем коштів та інші докази на підтвердження наявної у заявленому розмірі заборгованості. Проте суд формально підійшов до вирішення цього спору, не витребував від позивача необхідних документів для повного та всебічного розгляду справи. Відповідно до норм цивільного законодавства клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Дійсність вимоги означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутність законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення, що зазначено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі 755/15965/17. Відповідач не надав доказів, що спростовують укладення кредитного договору або рішення щодо визнання його недійсним. Заборгованість за кредитним договором є непогашеною і зміна кредитора не впливає на факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредитних коштів. Неправильними є висновки суду першої інстанції про те, що у позивача не виникло права вимоги до відповідача за кредитним договором, адже таке право набуте ним на законних підставах. Просить долучити докази (виписки по рахунку, меморіальні ордера та розрахунок заборгованості відповідача) до матеріалів справи, визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів, поновити строк на подання доказів та долучити їх до матеріалів справи, оскільки вказані докази об`єктивно не були у розпорядженні позивача на момент розгляду цієї справи та отримані за запитом позивача після винесення оскаржуваного рішення.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник позивача ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» адвокат Альховська І.Б. апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.196,198). Кореспонденція, у тому числі судова повістка, що надсилалася ОСОБА_1 , повернута Укрпоштою з відміткою у поштовому повідомленні: «адресат відсутній за вказаною адресою». За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Додатково на судове засідання, яке призначено на 05 лютого 2026 року, відповідач викликаний через розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке розміщено 03 листопада 2025 року. За положеннями ст.128 ЦПК України відповідач із опублікуванням оголошення про виклик вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що між Акціонерним товариством «Кредобанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник)18 листопада 2019 року укладений кредитний договір №CL-239095. Відповідно до умов цього договору АТ «Кредобанк» надав позичальнику 120 000 грн на строк до 17 листопада 2022 року, які останній зобов`язався повернути у день закінчення строку кредитного договору, або достроково разом з процентами за користування кредитом (а.с.29-35).

Пунктом 1 кредитного договору передбачено, що банк зобов`язується надати у власність позичальникові грошові кошти (кредит) на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором.

Пунктом 2 кредитного договору передбачено, що сума кредиту 120 000 грн; дата видачі кредиту – 18 листопада 2019 року (датою видачі кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворенням строкової заборгованості за позичковим рахунком) із наступним переказом кредитних коштів у сумі та на цілі, що вказані у пункті 2.4 кредитного договору); строк (термін) кредитування - 36 місяців терміном до 17 листопада 2022 року.

У пунктах 2.4-2.7 кредитного договору зазначено про доручення позичальника банкові здійснити переказ кредитних коштів на поточні потреби із зазначення реквізитів поточного та транзитного рахунків.

Крім цього, згідно пунктів 2.10, 2.11 кредитного договору за видачу кредиту позичальник сплачує банку комісію, одноразово - 0 грн, сплачується в день видачі кредиту; за відкриття поточного рахунку та випуск банківської платіжної картки - 200 грн, в день укладення договору про відкриття позичальнику поточного рахунку (безготівковим переказом з поточного рахунку клієнта відкритого в банку). Додатковими умовами (у тому числі необхідність укладання договорів з третіми особами) є: відкриття поточного рахунку - позичальник зобов`язаний укласти з банком договір поточного рахунку та оплатити відкриття рахунку; випуск банківської платіжної картки - позичальник зобов`язаний оплатити випуск, отримати та активувати банківську платіжну картку (надалі - БПК).

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору кредит видається позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів за дорученням позичальника, яке міститься у п. 2.4 кредитного договору.

Право позичальника відмовитися від цього кредитного договору протягом 14 календарних днів з для укладання, передбачено пунктом 3.2 кредитного договору.

Так, відповідно до пунктом 4.1 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти за ставкою 35% річних.

Відповідно до пунктом 4.4 кредитного договору, загальні витрати позичальника за кредитом за кредитним договором становлять 76 842,3 грн.

Відповідно до пунктом 4.5 кредитного договору, реальна річна процентна ставка 41,19% річних.

Відповідно до пунктом 4.6 кредитного договору, загальна вартість кредиту для позичальника за цим кредитним договором становить 196 842,3 грн.

Відповідно до пунктом 6.1 кредитного договору, позивальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і строки (терміни), передбачені кредитним договором та/або додатками до нього.

Позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до Графіку платежів, що є додатком №1 до кредитного договору. Всього позичальник зобов`язався здійснити 36 щомісячних платежів по 5 463 грн кожного останнього числа відповідного місяця (пункт 6.2 договору).

Між АТ «Кредобанк» та ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» 08 листопада 2023 року укладений договір факторингу, у відповідності до умов якого, та згідно з додатком №1 до договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08 листопада 2023 року, АТ «Кредобанк» відступило право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 181 521,98 грн на користь ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс».

Звертаючись до суду з позовом, представником позивача долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості за період із 02 листопада 2020 року (18 листопада 2019 року) по 08 листопада 2023 року за кредитним договором від 18 листопада 2019 року №CL-239095, згідно з яким, станом на 08 листопада 2023 року за позичальником ОСОБА_1 числиться заборгованість на загальну суму 181 521,98 грн, яка складається із: 5 266,70 грн - заборгованості за тілом кредиту (строкова); 92 466,08 грн - заборгованості за тілом кредиту (прострочена); 2 524,13 грн - заборгованості за процентами (строкова); 81 265,07 грн - заборгованості за процентами (прострочена) (а.с.60).

Як убачається із матеріалів справи, 30 січня 2024 року ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні, а також пропонувало негайно сплатити заборгованість за кредитним договором №CL-239095 в сумі 181 521,98 грн (а.с.39-41). Водночас, до матеріалів справи представником позивача не додано доказів отримання відповідачем ОСОБА_1 досудової вимоги.

На підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 18 листопада 2019 року №CL-239095 представником позивача надано копії: кредитного договору від 18 листопада 2019 року №CL-239095 з графіком платежів за цим договором; анкети-заяви на отримання готівкового кредиту (дата та час видруку: 18 листопада 2019 року); паспорта відповідача; досудової вимоги від 30 січня 2024 року; договору факторингу від 08 листопада 2023 року (перша та остання сторінка) з додатком №1 до нього, а також розрахунку заборгованості станом на 08 листопада 2023 року.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України ).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою ст.1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша ст.76 ЦПК України).

Частиною першою ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною шостою ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У позовній заяві представник ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» посилалася на те, що 18 листопада 2019 року відповідач підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.

Між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» 18 листопада 2019 року укладений кредитний договір №CL-229095, відповідно до п.2.2 якого, датою видачі кредиту вважається день списання коштів із позичкового рахунку (утворення строкової заборгованості за позичковим рахунком) із наступним переказом кредитних коштів в сумі та на цілі, що вказані в п.2.4 кредитного договору.

Відповідно до п.2.4 позичальник доручає банкові здійснити переказ кредитних коштів із позичкового рахунку на відповідні цілі та за відповідними реквізитами.

Слід зазначити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року в справі № 278/2177/15-ц.

Разом із тим, позивачем не надано суду первинної виписки з карткового рахунку, відкритого на ім`я відповідача, з якої можна було б встановити факт виконання банком п.2.2 - 2.4 договору, користування відповідачем кредитними коштами та наявність у нього заборгованості за кредитом.

У свою чергу, наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що розрахунок складається лише з підсумкової суми заборгованості станом на 08 листопада 2023 року. У розрахунку не розписано дат та розмірів нарахування процентів, дат та розмірів сплаченої відповідачем заборгованості (а.с.60). Тобто, з наданих позивачем доказів суд навіть не може встановити, що виконуючи зобов`язання, боржник визнавав умови договору.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів у підтвердження надання відповідачу кредитних коштів та користування останнім кредитними коштами, а відповідно і доказів про наявність заборгованості та її суму, тому вимоги апеляційної скарги задоволеними бути не можуть.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та застосувавши норми матеріального та процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи представника позивача про те, що суд не витребував у позивача докази видачі кредитних коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з ст.81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний доводити обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

У апеляційній скарзі скаржником заявлене клопотання про долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження доказів (виписки по рахунку, меморіальних ордерів та розрахунку заборгованості відповідача), визнання причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи, оскільки вказані докази об`єктивно не були у розпорядженні позивача на момент розгляду цієї справи та отримані останнім за його запитом вже після винесення оскаржуваного рішення.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції та лише в разі об`єктивної неможливості надати їх до суду першої інстанції сторона вправі просити суд апеляційної інстанції прийняти їх, надати їм правову оцінку під час вирішення спору.

Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі №01/8538/16-ц зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої ст.44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, в таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі №523/4255/16-ц).

Як вже наголошувалося вище, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст.81 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст.367 ЦПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже в такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі №910/3707/24).

Окрім того, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом із тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.

У позовній заяві позивач просив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за відсутності представника (а.с.7), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року в справі №755/18920/18.

Після постановлення судом першої інстанції рішення у справі позивач знайшов можливість, побачивши підстави відмови судом першої інстанції у задоволенні позову, витребувати та надати суду докази, а тому нічого не перешкоджало позивачу витребувати докази до подання позовної заяви та подати їх до суду першої інстанції разом із поданням позовної заяви, оскільки частина друга ст.83 ЦПК України зобов`язує позивача подати докази разом із поданням позовної заяви. Також позивач у жодний спосіб не повідомляв суд першої інстанції про неможливість подати у встановлений законом строк із об`єктивних обставин якийсь доказ, хоча така можливість передбачена частиною четвертою ст.83 ЦПК України.

За таких обставин, додані позивачем до апеляційної скарги докази не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки позивачем не надано доказів неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, що відповідно до частини третьої ст.367 ЦПК України унеможливлює прийняття цих доказів на стадії апеляційного провадження.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про недоведеність факту видачі кредиту.

Решта наведених в апеляційні скарзі доводів зводиться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, а тому залишається без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 09 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: