Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №756/1898/23 — Оболонський районний суд міста Києва

30.01.2026 Справа № 756/1898/23

Справа № 756/1898/23

Провадження № 2/756/84/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Тихої О.О.,

за участі секретаря судового засідання - Косянчук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позов обгрунтований тим, що відповідно до п.1 Передавального акта від 15.10.2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обовязків АТ «Укрсоцбанк» виникло в АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього Передавального акта загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» а саме з 15.10.2019.

12.02.2022 Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його у новій редакції.

Позивачу на підставі договору іпотеки на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 52,00 кв.м., житловою площею 31,20 кв.м.

24.11.2006 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №44.05-675/П, відповідно до якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 96 000,00 доларів США.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №44.05-675/П ОСОБА_1 (іпотекодавець) передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,00 кв.м, житловою площею 31,20 кв.м.

Оскільки ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання по кредитному договору, АТ «Альфа-Банк» було звернуто стягнення на вказану квартиру іпотекодавця на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. 29.09.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,00 кв.м, житловою площею 31,20 кв.м, за позивачем, індексний номер 44322659.

Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_1 з 29.08.1996 зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач звернувся до відповідача з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, проте відповідач добровільно не залишив помешкання. Такі дії відповідача створюють перешкоди для позивача у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

У зв?язу з викладеним та враховуючи, що кредитні кошти були отримані відповідачем для купівлі нерухомості, а відтак чинний ЖК України передбачає можливість виселення усіх осіб, які зареєстровані у квартирі, на підставі ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» позивач просить визнати відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 06.03.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 01.05.2023 відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

30.05.2023 представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, у якому представник просила відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що нормами діючого законодавства передбачено, що колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їхні кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення стягнення іпотекодержателем на таке майно, у силу положень ст. 109 ЖК України, мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням іншого постійного житла. Разом з тим, квартира, передана відповідачем в іпотеку, не була придбана ОСОБА_1 за рахунок кредитних коштів, а набута іпотекодавцем на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 13.10.2006. Крім того, відповідач постійно проживає у вказаній квартирі, позивачем не доведено, що відповідач має у власності інше нерухоме майно, позбавлення його права користування квартирою буде мати наслідком позбавлення його права на це житло та виселення. Вимогу про звільнення помешкання відповідач від банку не отримував.

Ухвалою суду від 23.08.2023 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Оболонського районного суду м. Києва у цивільній справі № 756/1704/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З., про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою судді від 19.03.2025 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 21.04.2025, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач, представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Від представника відповідача ОСОБА_4 08.10.2025 надійшли додаткові письмові пояснення.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що сторона відповідача належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, проте у судове засідання не з`явилися, беручи до уваги те, що сторонами у заявах по суті висловлені доводи в обгрунтування своїх позовних вимог та заперечень проти позову, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін з урахуванням доводів, викладених у заявах по суті, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст.16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 24.11.2006 між АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №44.05-675/П, відповідно до якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 96 000,00 доларів США.

В якості забезпечення своїх зобов`язань за кредитним договором №44.05-675/П ОСОБА_1 (іпотекодавець) передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,00 кв.м, житловою площею 31,20 кв.м, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, яке видане 13.10.2006 Одинадцятою київською державною нотаріальною, реєстраційний номер 9-1323.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання по кредитному договору, позивачем було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,00 кв.м, житловою площею 31,20 кв.м, на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. 29.09.2021 здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,00 кв.м, житловою площею 31,20 кв.м, за АТ «Альфа-Банк» (нова назва - АТ «Сенс Банк»).

ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до АТ «Сенс Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З., з вимогою про витребування майна - квартири АДРЕСА_1 , з незаконного володіння АТ «Сенс Банк».

Рішенням Оболонського районого суду м. Києва від 25.04.2024, яке набрало законної сили 13.11.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_1 з 29.08.1996 зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України).

Звертаючись із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, позивач вважає, що реєстрація та проживання відповідача у належній йому на праві власності квартирі, набутій у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, створює перешкоди у здійсненні ним правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, захист яких має відбуватися шляхом усунення таких перешкод на підставі статті 391 ЦК України.

Таким чином, спірні правовідносини виникли з приводу виконання умов іпотечного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому регулюються спеціальними нормами у цій категорії справ, а саме: нормами Закону України «Про іпотеку» та статтею 109 ЖК України.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду, відповідно до ч.3 ст. 109 Житлового кодексу України.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За приписами ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке було предметом іпотеки і на яке звернено стягнення, суду належить першочергово встановити джерело походження коштів, за які було набуте це майно, оскільки ця обставина має вирішальне значення для правильного застосування частини другої статті 109 ЖК України.

За змістом вказаної норми та правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15-ц), виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення як виняток допускається лише у випадку, якщо предметом іпотеки є житло, придбане саме за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього житла. У всіх інших випадках, коли житло передане в іпотеку, але набуте не за кредитні кошти (майнове поручительство), виселення мешканців можливе виключно з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення, яке зазначається в рішенні суду.

Також у постанові від 22.03.2023 у справі № 361/4481/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків звернення стягнення за рішенням суду, а й випадків звернення стягнення в позасудовому порядку.

У постанові зазначено, що якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата наголосила, якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку, а мешканці відмовляються добровільно звільнити приміщення, то їх виселення (або визнання такими, що втратили право користування) повинне відбуватися виключно в судовому порядку з обов`язковим наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира АДРЕСА_1 належала іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, яке було видане 13.10.2006 Одинадцятою київською державною нотаріальною, реєстраційний номер 9-1323, про що зазначено у п. 1.1 іпотечного договору від 24.11.2006.

Вказана обставина унеможливлює застосування до спірних правовідносин винятку, передбаченого частиною другою статті 109 ЖК України, і натомість активує загальне правило про заборону виселення (або визнання таким, що втратив право користування житлом) без надання іншого житла.

Проте, позивач такого житла не запропонував і в матеріалах справи відсутні докази наявності у власності відповідача ОСОБА_1 іншого нерухомого майна.

Суд також враховує, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а втручання держави у це право допустиме лише за умови, що воно здійснюється «згідно із законом» і є «необхідним у демократичному суспільстві». Верховний Суд неодноразово наголошував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, тому таке втручання повинно ґрунтуватися на чітких положеннях національного законодавства. Оскільки стаття 109 ЖК України імперативно забороняє виселення громадян із житла, придбаного не за кредитні кошти, без надання іншого постійного житлового приміщення, рішення суду про задоволення позову за відсутності пропозиції такого житла не відповідає критерію «законності» втручання у розумінні статті 8 Конвенції.

Задоволення позову за таких обставин становить непропорційний тягар для відповідача, який володів та користувався спірним нерухомим майном до виникнення кредитних зобов`язань, і покладає на нього надмірний індивідуальний тягар.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього процесуальний кодекс України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оскільки визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є підставою для її виселення з такого помешкання, позовні вимоги про визнання відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з огляду на відмову у позові, витрати позивача по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О.О. Тиха