Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №366/3653/25 — Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/3653/25

Провадження № 3/366/75/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2026 року с-ще Іванків

Суддя Іванківського районного суду Київської області Корчков А.А., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Відділення поліції №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце роботи не повідомив, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 2 ст. 126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №504434 від 05.11.2025: 05.11.2025 о 17:55 год. в смт Красятичі по вул. Воздвиженська водій ОСОБА_1 здійснював рух т.з. марки ВАЗ 21011 днз. НОМЕР_1 , при цьому не мав права керування транспортними засобами відповідної категорії, чим порушив п.2.1.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП.

Протокол склав поліцейський ВП №1 Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області, сержант поліції Піскун В.В.

Відповідно до протоколу авторозподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Корчкова А.А. Розгляд справи призначено на 15.01.2026, у судове засідання викликано особу, що притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та повідомлено про явку до суду із законним представником.

У судове засідання ОСОБА_1 та його законний представник не з`явились, про розгляд справи повідомлено вчасно, належним чином, шляхом направлення судової повістки з рекомендованим повідомленням про вручення, яке повернулось до суду з відміткою та підписом про отримання, а також шляхом направлення смс-повідомлення на особистий номер, зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення, текст якого доставлено 14.11.2025.

Крім того, ОСОБА_1 було достовірно відомо про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП, що підтверджується його підписом у протоколі.

Також інформація щодо даного судового провадження розміщена на офіційному веб-сайти судової влади України.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Зокрема у рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Проте, станом розгляду справи ОСОБА_1 та його законний (-нні) представник (-ки) не цікавились, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не звертались.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, зазначено, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд зауважує, що основною умовою відкладення розгляду справи є - не відсутність у судовому засіданні сторони по справі, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні

За вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином, проте у судове засідання не з`явився, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов`язки, суддя розцінює його неявку неповажною та вважає за можливе розглянути справу без його участі, за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні досліджені наступні докази:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №504434 від 05.11.2025, у якому викладено місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, пункт ПДР, вимоги якого порушено, стаття КУпАП, якою передбачена відповідальність за адміністративне правопорушення, який підписано поліцейським, що його склав та ОСОБА_1 ;

- оптичний диск, який містить два відеозаписи: 1) export-6rcpk, 2) export-l24rm, на яких, на службові нагрудні камери поліцейських з ID № 852787 та ID № 852048 зафіксовано рух службового автомобіля поліцейських у темну пору доби, попереду яких на узбіччі зупиняється автомобіль синього кольору, у розмові між собою поліцейські зазначають, що у вказаному автомобілі «перелазять» та підійшовши до якого, поліцейські бачать, що зі сторони водія відкриваються двері та чоловік який там знаходиться повідомляє, що він застряв. Поліцейські зауважують, що вони бачили як чоловік перелазив. При цьому, з переднього пасажирського місця виходить молодий чоловік у червоній куртці. Поліцейські запитують хто був за кермом, чоловік, який вийшов зі сторони водія, говорить хлопцю у червоній курточці «не обманюй, вже спалились». На питання поліцейських до хлопця як його звати та скільки йому років, відповідає Стас, 17 років. Поліцейські перевіряють документи чоловіка, який вийшов зі сторони водія та встановлюють його особу – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У подальшому встановлюють особу хлопця у червоній куртці – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та запитують його де батько, на що ОСОБА_4 відповідає – вдома. ОСОБА_2 зазначає, щ «малий попросив проїхати». Поліцейські запитують ОСОБА_1 , чи вживав він алкогольні напої та пропонують пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на приладі Драгер, на що останній погоджується, та за результатами огляду, стан алкогольного сп`яніння не підтверджується. У подальшому поліцейські зазначають, що відносно нього можна складати протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП та зауважують, що оскільки він неповнолітній, вказаний протокол буде передано до суду.

- матеріали, які підтверджують правомірність долучення до протоколу про адміністративне правопорушення оптичного диску із відеозаписом (рапорт поліцейського ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області, старшого сержанта поліції, доручення керівника ВП №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області та лист про долучення доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, беручи до уваги пояснення сторони захисту, приходить до наступних висновків.

Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з`ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу № 524/5741/16-а зауважив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Верховний суд наголошує, що судді при розгляді справ про адміністративне правопорушення не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст.256 КУпАП.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. А притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Як роз`яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 від 05.11.2025 о 17:55 год. в СМТ Красятичі по вул. Воздвиженська водій ОСОБА_1 здійснював рух т.з. марки ВАЗ 21011 днз. НОМЕР_1 , при цьому не мав права керування транспортними засобами відповідної категорії, чим порушив п.2.1.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП».

Пунктом 2.1А Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 за № 1306, передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з пунктом 1.1 Правил дорожнього руху, ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до пункту 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Положеннями абз. 1 частини 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Зокрема частиною 2 вказаної статті КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, […], а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №504434, працівниками поліції у якості доказів також долучено відеозаписи export-6rcpk та export-l24rm, на яких, на службові нагрудні камери поліцейських з ID № 852787 та ID № 852048 зафіксовані обставини виявлення ОСОБА_1 , який, як з`ясовано працівниками поліції та у подальшому не заперечувалось самим ОСОБА_1 , керував транспортним засобом без посвідчення водія.

Проте, вказаний протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали не містять в собі інформацію, чи отримував ОСОБА_1 посвідчення водія відповідної категорії.

Окрім того, суд зауважує, що згідно з положеннями ч.ч. 1, 3, ст. 270 КУпАП, інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, який є неповнолітнім або особою, що через свої фізичні або психічні вади не може сам здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

Законні представники та представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Частина 2 ст. 33 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що проведення опитування неповнолітніх допускається тільки за участю батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога.

Відтак, забезпечення права на захист неповнолітньої особи при її притягненні до будь-якого виду юридичної відповідальності здійснюється шляхом обов`язкового залучення законного представника.

При цьому правовий статус неповнолітнього, як особи, що не володіє повним обсягом дієздатності, для належної реалізації права на захист потребує залучення законного представника незалежно від наявності про це клопотання неповнолітнього.

Так, суддею встановлено, що ОСОБА_1 , на момент складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення мав повних 17 років, тобто, тобто у відповідності до чинного законодавства України, був неповнолітнім, при цьому, вимоги ст.270 КУпАП та ст. 33 Закону «Про Національну поліцію» поліцейськими не були дотримані, права неповнолітньої особи були порушені, зокрема, поліцейськими на місце події не було викликано законних представників (батьків) неповнолітнього ОСОБА_1 та під час складання протоколу про адміністративну правопорушення не було ознайомлено неповнолітнього зі спеціальним правом, визначеним у статті 270 КУпАП.

Суд зауважує, що в порушення вищевказаних норм чинного законодавства, а також абз.5 п.17 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 за №1376, відповідно до якого проведення опитування малолітніх чи неповнолітніх осіб допускається тільки за участі батьків (одного з них), іншого законного представника або педагога, працівниками поліції не було залучено законних представників неповнолітнього ОСОБА_1 .

Згідно з вимогами п. 7 Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення здійснення правосуддя щодо неповнолітніх, право мати адвоката та право на присутність батьків є основними процесуальними гарантіями захисту прав неповнолітніх.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, насамперед увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відтак, забезпечення права на захист неповнолітньої особи при її притягненні до будь-якого виду юридичної відповідальності здійснюється шляхом обов`язкового залучення законного представника.

При цьому правовий статус неповнолітнього, як особи, що не володіє повним обсягом дієздатності, для належної реалізації права на захист потребує залучення законного представника незалежно від наявності про це клопотання неповнолітнього.

Працівники поліції не переконалась у тому, що ОСОБА_1 правильно розуміє суть правопорушення, вчинення якого йому ставиться у провину, хоча в цьому випадку зобов`язані були такі дії вчинити шляхом повідомлення і залучення до справи захисника та його законних представників, як того вимагають загальні положення норм права як національного, так і міжнародного, зокрема, Конвенції ООН про права дитини, що регламентують захист прав дитини, а також особливість порядку притягнення неповнолітніх до відповідальності за вчинення правопорушення. Установивши, що спілкуються з неповнолітнім, поліцейські були зобов`язані забезпечити прибуття на місце події законного представника, однак у порушення вимог ст. 270 КУпАП, ч. 2 ст. 33 Закону України "Про національну поліцію" цього не зробили»

Наведені обставини вказують на порушення права ОСОБА_1 на захист та роблять недопустимими докази у справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини вказують на істотне порушення права на захист неповнолітнього, що дає підстави дійти висновку про те, що протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом, на підставі якого встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, є недопустимими доказами, що тягне за собою очевидну недопустимість всіх інших зібраних доказів, які не підлягають аналізу з огляду на їх очевидну протиправність.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.

Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», заява 15175/89 ЄСПЛ підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від необхідності доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Оцінюючи зібрані та надані суду докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП під час розгляду справи судом не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відтак, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

В свою чергу, суд враховує, що Законом України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 7, 9, ч.2 ст. 126, ст.ст. 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області.

Текст постанови складено 06.02.2026.

Суддя Анатолій КОРЧКОВ