Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №619/7133/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/7133/25

провадження № 2/619/239/26

РІШЕННЯ

іменем України

03 лютого 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складіголовуючого – суддіБолибока Є.А.

за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.

Справа № 619/7133/25

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

третя особа: Дергачівська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позов про поділ майна, що є у спільній частковій власності.

Стислий виклад позиції сторін.

25 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив: виділити ОСОБА_1 , із спільної часткової власності в натурі, як окремий об`єкт нерухомого майна, частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить в будинку літ. «А-1» приміщення 2-1, 2-2, 2-3 загальною площею 32,9 м2, житловою площею 15,4 м2, веранду літ. «а», вбиральню літ. «Б», літню кухню літ. «В», сарай літ. «Г», погріб літ. «Є», душ літ. «З», сарай літ. «І», що розташовані на земельній ділянці розміром 0,0540 га; припинити право спільної часткової власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що в житловому будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , йому належить його частин на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Підопригорою М.І. від 16.05.1975 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1690. Право власності підтверджується Інформаційною довідкою КП ТІ «Інвенрос» від 19.09.2025 року. частка складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 32,9 м2, житловою площею 15,4 м2, веранду літ. «а», вбиральню літ. «Б», літню кухню літ. «В», сарай літ. «Г», погріб літ. «Є», душ літ. «З», сарай літ. «І», огорожа №1-№2. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2020 року по справі №619/4219/19 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено повністю та виділено в окремий об`єкт нерухомого майна, окремий житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять: в будинку літ. «А-1» приміщення 1-1; 1-2; 1-3, вбиральня літ. «Ж», частина огорожі №1-№2, що знаходяться на земельній ділянці 0,0737 га, визнавши право власності за ОСОБА_2 . Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визначено порядок користування земельною ділянкою площею 0,1277 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно фактичного порядку, що склався між співвласниками домоволодіння, виділивши в користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0737 га, у користуванні ОСОБА_1 залишити земельну ділянку площею 0,0540 га. На теперішній час ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 зазначене рішення Дергачівського районного суду Харківської області зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Так, відповідачу ОСОБА_2 вказаний житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами належить на праві приватної власності, підстава внесення запису рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2020 року по справі № 619/4219/19. Тобто за відповідачем зареєстрована ціла частка вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 мешкає в належному йому об`єкті власності відповідно до встановленого порядку користування житловим будинком, надвірними будівлями, а також земельною ділянкою та дотримуючись угод. 20 листопада 2025 року ОСОБА_1 було отримано рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, адже державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Копил В.В., розглянувши заяву від 14.11.2025, встановила наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. Враховуючи, що за відповідачем зареєстрована ціла частка вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, вважає необхідним виділити в натурі у власність зазначене нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву про визнання позову.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

27 листопада 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 11 год 45 хв 16 грудня 2025 року. Витребувано докази.

01 грудня 2025 року з Дергачівської міської ради до суду надійшли витребувані докази.

08 грудня 2025 року представник третьої особи Дергачівської міської ради – Шенькарук С.М. подала заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність та вказала, що заперечення проти позову відсутні.

16 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 09 год 30 хв 30.12.2025.

30 грудня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Мельниченко Є.О. через систему «Електронний суд» подав заяву, в якій відкликав заяву ОСОБА_2 про розгляд справи без її участі та просив відкласти розгляд справи у зв`язку з зайнятістю в іншій справі.

30 грудня 2025 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено.

20 січня 2026 року в судове засідання відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Мельниченко Є.О. не з`явилися, останній через систему «Електронний суд» подав заяву, в якій просив відкласти розгляд справи через його хворобу.

20 січня 2026 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено.

У судове засідання 03 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Мельниченко Є.О. не з`явилися, останній через систему «Електронний суд» подав заяву, в якій просив відкласти розгляд справи через обстріл Києва та області в ніч з 02.02 на 03.02.2026 та мороз -23 градуси, відсутністю електропостачання в офісі та неможливістю вийти на ВКЗ.

У судове засідання 03 лютого 2026 року позивач ОСОБА_1 не з`явився, його представник адвокат Плугатирьова Н.В. подала до суду заяву, в якій позов підтримав, просив його задовольнити та справу розглядати у відсутність її та позивача. Просила відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки він зловживає процесуальними правами.

У судове засідання представник третьої особи Дергачівської міської ради Суржкова В.В. не з`явилася, через систему «Електронний суд» подала заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність, заперечення щодо позовних вимог відсутні, при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Частиною третьою статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, частиною четвертою статті 223 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Мельниченко Є.О. повторно не з`явилися в судове засідання. З урахуванням положень статті 223 ЦПК України суд вважає, що повторна неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті та вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Підопригорою М.І. від 16.05.1975 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1690, ОСОБА_1 є власником частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2020 року по справі № 619/4219/19 виділено в окремий об`єкт нерухомого майна, окремий житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять: в будинку літ. «А-1» приміщення 1-1; 1-2; 1-3, вбиральня «Ж» частина огорожі №1-№2, що знаходяться на земельній ділянці 0,0737 га визнавши право власності за ОСОБА_2 . Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визначено порядок користування земельною ділянкою площею 0,1277 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно фактичного порядку, що склався між співвласниками домоволодіння, виділивши в користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0737 га (аркуш 3 плану поділу земельної ділянки за її фактичним користуванням), в користуванні ОСОБА_1 залишити земельну ділянку площею 0,0540 га (аркуш 2 плану поділу земельної ділянки за її фактичним користуванням).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 червня 2023 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13лютого 2020 року та ухвалу цього ж суду від 12 серпня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ житлового будинку з надвірними будівлями в натурі та земельної ділянки відмовлено.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 05 листопада 2021 року по справі № 619/2811/21, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14.12.2022, визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Відтак, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є усталений порядок користування майном, розмір часток співвласників, технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 наголошено на необхідності забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.

У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року по cправі № 357/3145/20 вказала наступне.

6.19.1. У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

6.19.2. Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

6.19.3. Із цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Щодо вимог про поділ нерухомого майна.

Судом встановлено, що житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною частковою власністю сторін, кожному належить про частині.

Отже, згідно з статтею 367 ЦК України може бути поділено в натурі між співвласниками.

При цьому, суд враховує, що відповідно до рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 листопада 2021 року по справі № 619/2811/21 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 частина вказаного житлового будинку.

ОСОБА_2 , у поданій до суду заяві, не заперечує проти поділу майна та припинення права спільної часткової власності.

Отже, суд дійшов висновку, що обраний варіант поділу спільної часткової власності однозначно відповідає найкращим інтересам обох співвласників спірного будинку.

Так як здійснюється поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, то право спільної часткової власності припиняється.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині поділу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями.

Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 489/2029/17 зроблено висновок про те, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року в справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16 та Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 лютого 2020 року в справі № 497/1137/17, від 03 листопада 2020 року в справі № 653/1760/16 від 30 квітня 2025 року в справі № 523/10906/17.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 378/962/19 (провадження № 61-5893св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16 (провадження № 61-28728 сво18)).

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22(провадження № 61-18405св23)).

Верховний Суд в своїй практиці звертає увагу на те, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності (постанови Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 700/313/20 та від 02 квітня 2025 року у справі № 462/3416/20).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка навколо будинку перебуває в комунальній власності Дергачівської міської ради та у фактичному користуванні сторін, які не домовилися між собою щодо порядку користування нею.

Між сторонами, як співвласниками будинковолодіння, не досягнуто домовленості про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Позивач належним чином не довів обставини, на які він посилається при обґрунтуванні заявлених вимог щодо користування ним земельною ділянкою розміром 0,0540 га.

У зв`язку викладеним, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Виділити ОСОБА_1 , із спільної часткової власності в натурі, як окремий об`єкт нерухомого майна, частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить в будинку літ. «А-1» приміщення 2-1, 2-2, 2-3 загальною площею 32,9 м2, житловою площею 15,4 м2, веранду літ. «а», вбиральню літ. «Б», літню кухню літ. «В», сарай літ. «Г», погріб літ. «Є», душ літ. «З», сарай літ. «І», визнавши право власності за ОСОБА_1 .

Припинити право спільної часткової власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_2 , із спільної часткової власності в натурі, як окремий об`єкт нерухомого майна, частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить: в будинку літ. «А-1» приміщення 1-1; 1-2; 1-3, вбиральня літ. «Ж», визнавши право власності за ОСОБА_2 .

Припинити право спільної часткової власності за ОСОБА_2 на частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

третя особа: Дергачівська міська рада, місце знаходження: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пл. Перемоги, буд. 5, ідентифікаційний код 44673786.

Повне судове рішення складено 09 лютого 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок