Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №386/2258/25 — Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 386/2258/25

Провадження № 2/386/950/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року селище Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Гут Ю. О.

з участю: секретаря судового засідання Корніцької Л.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Подубної Наталії Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

встановив:

Подубна Наталія Юріївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу, шляхом направлення 28.11.2025 позовної заяви через підсистему "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, яка надійшла до суду 01.12.2025.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 дав в борг 7000,00 гривень відповідачці ОСОБА_2 , а відповідач в свою чергу зобов`язалася повернути позивачу вказані кошти у термін до 20.09.2025 року, що підтверджується відповідною розпискою від 12.09.2025. Представник позивача вказав, що відповідачем не повернуті позивачу кошти, які вона зобов`язалася повернути в строк до 20.09.2025, що підтверджується численними скріншотами переписки, в якій ОСОБА_2 визнає свій борг та постійно обіцяє повернути кошти, але так цього досі і не зробила станом на день подачі позовної заяви. На численні звернення позивача з проханням повернути гроші, відповідач належним чином не реагує, постійно обіцяє, що пізніше зможе віддати кошти, проте так цього і не робить, такі обіцянки відповідачки на протязі тривалого часу вважаємо спробою ухилитися від повернення боргу, про що свідчать численні скріншоти переписки (додаються). У зв`язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов`язання по поверненню коштів, а також неможливістю мирного вирішення спору, позивач змушений звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення боргу, а також стягнути інфляційні та 3% річних з 21.09.2025 року згідно наступного розрахунку: борг у розмірі 7000 гривень; інфляційні у розмірі 63 гривні; 3% річних у розмірі 38 гривень. Відповідно до письмової розписки, відповідач зобов`язалася повернути позивачу кошти в строк до 20.09.2025. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В зв`язку з чим, представник позивача просить стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 7101,00 гривень, який складається з: суми основного боргу у розмірі 7000,00 гривень; інфляційних втрат у розмірі 63,00 гривень та 3% річних у розмірі 38,00 гривень , судовий збір у розмірі 968,80 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.

Ухвалою суду від 02.12.2025 провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено до судового розгляду.

Відповідачка ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на позов, шляхом направлення 24.12.2025 відзиву через підсистему "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, який надійшов до суду 25.12.2025, в якому вказала, що позов вона не визнає, вважає його подано безпідставно та не підкріплено належними доказами. У своїй позовній заяві позивач посилається на розписку від 12.09.2025, як на основний доказ наявності укладеного між позивачем та відповідачем договору позики. Однак дане твердження позивача є помилковим та таким що не відповідає діючому законодавству та практиці Верховного суду. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позику. Розписка від 12.09.2025р. не містить даних про отримання відповідачем в борг від позивача грошових коштів, не містить даних про укладення та умови договору позики, а тому не є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином зазначена розписка не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики як реальної односторонньої оплатної угоди на зазначених Позивачем вказано, що зазначене вище свідчить про іншу правову природу розписки від 19.09.2025р. і написання розписки не підтверджує факту укладення саме договору позики та отримання грошей. Крім того після укладення розписки відповідачка перерахувала на користі позивача грошові кошти у сумі 1050 грн.( квитанція monobank від 23.09.2025р., квитанція monobank від 04.10.2025р ), що в свою чергу вказує, що заявлена позивачем сума у 7000грн. не відповідає заявленим у позові вимогам. Враховуючи викладене, вважає, що позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження факту укладання саме договору позики (дати та місця отримання грошей, не підтвердження факту отримання грошей в позику), а отже підстав для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь позивача не встановлено, тому в задоволенні позову необхідно відмовити за необґрунтованістю. Ухвалу про відкриття провадження від 02.12.2025 було отримано в відділені пошти 05.12.25р. Враховуючи вихідні дні та порядок обрахунку процесуальних строків, відключення світла прошу Суд вважати строк подання відзиву дотриманим та прийняти відзив. В зв`язку з вищевикладеним просить позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Подубна Наталія Юріївна до ОСОБА_2 про стягнення боргу у сумі 7101,00 залишити без задоволення; у стягненні судового збору та інших судових витратах, пов`язаних з розглядом справи - відмовити.

Представник позивача 30.12.2025 через підсистему "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі надіслав до суду відповідь на відзив, в якому вказала, що відповідач Тернова Є.В. надала суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 з порушенням 15-ти денного процесуального строку встановленого ухвалою суду про відкриття провадження, в якому виклала свої заперечення та просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позов необґрунтований. Відповідач зазначає, що отримала копію ухвали про відкриття провадження 05.12.2025, при цьому відзив на позовну заяву вона подала через підсистему “Електронний суд” 24.12.2025, тобто з пропуском встановленого судом п`ятнадцятиденного терміну, мотивуючи це вихідними. Звертає увагу, що для подання відзиву через підсистему “Електронний суд” немає значення наявність вихідних, оскільки це можна зробити в будь-який день незалежно від дня тижня, підсистема “Електронний суд” так само як і поштові відділення працюють без вихідних. Окрім того, відповідачем не виконанні вимоги цивільно-процесуального кодексу щодо направлення копії відзиву всім учасникам справи, оскільки представник позивача -адвокат Подубна Н.Ю. відзив досі не отримала. Тому вважає, що відзив відповідача не підлягає розгляду, але якщо суд вирішить його розглядати, вважаємо за необхідне надати відповідь на відзив по суті, оскільки погодитися з доводами відповідачки неможливо через їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки вони не відповідають дійсності, вважаємо, що відзив наданий ОСОБА_2 з метою введення суду в оману, в зв`язку з чим необхідно зазначити наступне. Відповідач не надає будь-яких доказів на підтвердження своїх вимог і заперечень, навпаки з відзиву вбачається що сама відповідачка визнає борг та підтверджує, що нею проводились часткові погашення/повернення боргу, на підтвердження чого вона надає квитанції. Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факт отримання коштів у позику. Посилання відповідача на те, що надана нею розписка від 19.09.2025 не підтверджує факт укладення саме договору позики та отримання нею грошей, а також посилання на відсутність підстав стягнення з неї грошових кошті, є необґрунтованими та не знаходять свого підтвердження. З відзиву відповідача вбачається лише її формальна безпідставна незгода, оскільки сама відповідачка не зазначає яку на її думку тоді іншу правову природу має розписка від 19.09.2025. Відповідач, заявляючи про іншу правову природу розписки, має довести: факт укладення іншого на її думку правочину; спрямованість волі сторін в правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин; настання між сторонами інших прав та обов`язків. Проте відповідачкою не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів. Розписка надана ОСОБА_2 підтверджує всі необхідні дані про отримання нею коштів та строк їх повернення. На підставі викладеного та аналізу норм чинного законодавства, а також з урахуванням поведінки відповідача після виникнення боргу, можна дійти висновку,що відповідач надала лише формальні заперечення не надавши будь-яких належних доказів на підтвердження своїх заперечень, відповідач не оспорювала, що вона складала цю розписку, не заявляла, що коштів не отримувала, а навпаки навіть зазначила про їх часткове повернення, не довела іншу правову природу розписки, тому вважаємо, що відзив необґрунтований та свідчить про зловживання відповідачкою своїми процесуальними правами, а не про реальний спір. В зв`язку з вищевикладеним, просить залишити відзив відповідача ОСОБА_2 без розгляду; позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка 05.01.2026 через підсистему "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі надіслала до суду заперечення на відзив, в якому вказала, що представником позивача не наведено жодних нових доказів або обґрунтувань поданого позову. Стосовно заявлених нібито процесуальних порушень з мого боку при наданні відзиву повідомляю, що при подані відзиву до суду, відповідачем надано докази направлення копії Відзиву по справі позивачу, тому вважаю зауваження представника позивача адвоката Подубної Н. Ю. є безпідставними. У своїй відповіді на відзив представник позивача посилається на Розписку від 12.09.2025, як на основний доказ наявності укладеного між позивачем та відповідачем договору позики. Однак Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи розписку від 12.09.2025, можна зробити чіткий висновок, що вона не містить відомостей щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі коштів 12.09.2025 або у будь-який інший день. Згідно з розпискою від 12.09.2025 відповідачка лише зобов`язався віддати позивачу грошові кошти у сумі 7 000 гривень, а не повернути отриману у борг суму коштів, у зв`язку з чим ми можемо прийти до обґрунтованого висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов. Оскільки розписка від 12.09.2025 не підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів у борг і виникнення у неї обов`язку з їх повернення на вимогу кредитора, тобто існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних. Відповідачка вважає, що позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження факту укладання саме договору позики (дати та місця отримання грошей, не підтвердження факту отримання грошей в позику), а отже підстав для стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь позивача не встановлено, тому в задоволенні позову необхідно відмовити за необґрунтованістю. В зв`язку з чим, просить позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу у сумі 7101,00 залишити без задоволення; у стягненні судового збору та інших судових витратах, пов`язаних з розглядом справи - відмовити.

Представник позивача 06.01.2026 через підсистему "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі надіслав до суду додаткові пояснення у справі, в яких вказала, що ознайомившись із запереченнями відповідача на відповідь позивача на відзив на позовну заяву, не можемо погодитися з її доводами, в зв`язку з чим вважаємо за необхідне подати заперечення на заперечення відповідача, з метою захисту прав та законних інтересів позивача. Вказала, що відповідач незважаючи на порушення нею процесуальних строків подання відзиву, які було пропущено без поважних причин, навіть у своєму запереченні не просить про їх поновлення та не зазначає поважних причин їх пропуску. Крім того, відповідач помилково вважає, що процесуальні порушення, допущені нею, а саме не направлення копії відзиву усім учасникам справи, зокрема адвокату Подубній Н.Ю., це не порушення, таким чином не вважаючи представника позивача учасником справи, та вважаючи, що зауваження з цього приводу безпідставні. Такі посилання відповідача є необґрунтованими та такими, що суперечать положення ЦПК України, оскільки адвокат є процесуальним представником позивача, через якого позивач реалізує свої процесуальні права. Не надсилання копії відзиву адвокату позивача фактично позбавляє можливості своєчасно підготувати відповідь та порушує рівність сторін і право на захист. Що стосується заперечень відповідача по суті справи слід зазначити, що вони необґрунтовані та не підтверджені будь-якими належним доказами. Між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідачем не доведено, що між сторонами не існувало правовідносин за договором позики, або, що укладений договір позики в момент його укладання, зокрема, суперечив нормам ЦК України про договір позики, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Факт отримання відповідачкою грошей не заперечує сама відповідачка, а навіть підтвердила це, надавши квитанції про часткове повернення боргу, таким чином підтвердила, що грошові кошти були нею отримані у борг (позику). Заперечуючи щодо дійсності та існування договору позики, відповідач навіть не зазначає, який тоді на її думку між сторонами було укладено правочин, за яким вона отримала гроші та постійно обіцяла їх повернути, що підтверджується та вбачається зі скріншотів переписки сторін, а також наданими нею самою квитанціями із зазначенням у відзиві, що вона частково повертала кошти. Разом із тим, відповідач не зверталася до суду із зустрічним позовом, що є одним із способів захисту порушених прав, та не заявляла вимоги про визнання договору позики недійсним із визначенням та обґрунтуванням. До того ж якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор повинен повернути його, приймаючи виконання зобов`язання. Такий висновок зробив Верховний суд в постанові №483/1953/16-ц. Проте розписка досі знаходиться у позивача (кредитора), що свідчить проте те, що відповідач досі не виконала зобов`язання з повернення коштів, наданих їй у позику. У відкритому доступі на офіційному сайті Міністерства юстиції України в Автоматизованій системі виконавчого провадження, в Єдиному реєстрі боржників та на офіційному сайті “Судова влада України” міститься інформація й про інші невиконанні відповідачем ОСОБА_2 зобов`язання, що свідчить про свідоме ухилення нею від повернення коштів, погашення боргів, та створює відповідну характеристику даної особи. У зв`язку з чим просить залишити відзив та заперечення відповідача ОСОБА_2 без розгляду та без задоволення; позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити у повному обсязі.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, представник позивача 26.01.2026 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, у відзиві просила розгляд справи проводити у її відсутність.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи зі слідуючого.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Так, на підтвердження свої позовних вимог стороною позивача до позову залучено копію від 12.09.2025 про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7000 грн у термін до 20.09.2025. При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.

Наявність у наданій позивачем розписці зобов`язань повернути борг у грошовій сумі, не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин.

Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (. постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі 6-79цс14).

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої палати Верховний Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464-3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Пунктом 4 статті 205 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Частиною 3 статті 545 ЦК України визначено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимоги від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

В постанові КЦС ВС від 15.05.2019 року у справі № 707/2606/16-ц та постанові КСЦ ВС від 18.07.2019 року у справі № 143/280/17 суд зазначає, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

На підтвердження факту укладення договорів позики у формі боргових розписок з відповідачем, в додатках до позовної заяви, стороною позивача додано копії письмової розписки від 12.09.2025, однак її оригіналу суду не надано.

Вказана копія розписки, з огляду на заперечення відповідачем самого факту укладення договору позики, не може бути взята судом до уваги та бути доказом ані факту укладення сторонами договору позики, ані його умов, ані факту передачі грошової суми позичальнику.

До того ж відсутність оригіналу боргової розписки у позивача може свідчити про те, що боргове зобов`язання, з умови доведення попередніх фактів, виконане.

Також суд ставить під сумнів доказ наданий позивачем скріншоти переписки, оскільки з останніх не вбачається, що переписка велась саме між сторонами за позику, з якими звернувся позивач до суду, та саме в які дати велася переписка, тому такий доказ суд не приймає до уваги.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Відповідно до роз`яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Однак, позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути та оригінал боргової розписки.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин.

Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, встановлені фактичні обставини справи, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

Підстави для допущення до негайного виконання судового рішення відсутні, заходи забезпечення позову не застосовувлись.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-89, 141-142, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

.ухвалив:

Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Судові витрати покласти на рахунок позивача.

Місце проживання позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_2 .

Місце проживання відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення: 06 лютого 2026 року.

Суддя: Гут Ю. О.