Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №523/1160/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3429/26

Справа № 523/1160/25

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 13 травня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи це тим, що позивач позичив відповідачці кошти у розмірі 5400 доларів США у період з листопада 2022 року по 24.07.2023 року, які перераховував на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Публічному акціонерному товаристві Акціонерний банк «Південний». Такі перерахування були здійснені 23.11.2022 року - 800 доларів США, 23.11.2022 року - 800 доларів США, 23.12.2022 року - 800 доларів США, 30.01.2023 року - 800 доларів США, 30.01.2023 року - 800 доларів США, 20.03.2023 року - 600 доларів США, 23.05.2023 року - 800 доларів США,-24.07.2023 року - 800 доларів США. Відповідачка вищевказані кошти не повернула, а тому позивач просить стягнути такі кошти з відповідача.

Рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 13 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 ,звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 13 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Пересипський районний суд міста Одеси (суддя Кисельов Вадим Костянтинович) по справі № 523/1160/25 дійшов помилкового висновку про те, що відсутність розписки чи письмового договору свідчить про відсутність правовідносин позики, не врахувавши, що договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передання грошей (ч. 2 ст. 1046 ЦК України). При цьому наявність банківських квитанцій про перерахування коштів є належних доказом передачі грошових коштів та укладення договору позики.

Пересипський районний суд міста Одеси (суддя Кисельов Вадим Костянтинович) по справі № 523/1160/25 фактично визнав передані кошти подарунками, хоча відповідачка не надала жодного належного доказу того, що грошові кошти були надані їй у дар (відсутній будь-який договір дарування). Натомість позивач надав документи про переказ коштів, що мають всі ознаки виконання зобов`язання за договором позики

Пересипським районним судом міста Одеси (суддя Кисельов Вадим Костянтинович) по справі № 523/1160/25 були проігноровані письмові докази, які підтверджують передачу грошових коштів відповідачу (платіжні доручення, банківські квитанції, рух коштів по рахунках тощо), і зроблено висновок про те, що кошти були передані як дарунок без надання відповідачем жодного доказу на підтвердження цієї обставини.

Висновок: Пересипський районний суд міста Одеси (суддя Кисельов Вадим Костянтинович) по справі № 523/1160/25: - неповно дослідив обставини справи; - не надав належної оцінки доказам; - помилково витлумачив характер правовідносин; - зробив висновки, що не випливають із встановлених фактів.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 20.01.2026 року о 14:30 годині, ОСОБА_3 та її представник – адвокат Білозор Олеся Олександрівна не з`явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.

Присутній в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Тищенко Станіслав Юрійович не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість сторін по справі про розгляд справи та відсутності від них клопотань про відкладення судового засідання, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що сторони певний час перебували у спільних взаємовідносинах, при цьому кошти, які були перераховані відповідачці, пов`язані саме з її утриманням, забезпеченням житлом, що підтверджується копією переписки, що надала представник відповідача, в судовому засіданні представник позивача не спростовував наявність спільних романтичних взаємовідносин сторін та відповідної переписки, оскільки йому дана інформація достовірна невідома, отже, суд приходить до висновку, що між сторонами не виникало правовідносин з договору позики, оскільки відсутні докази того, що отримані відповідачкою від позивача кошти були надані їй у тимчасове користування, відповідачка зобов`язувалась вищевказані кошти повернути.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що дійсно ОСОБА_1 перераховував у період з листопада 2022р. по 24.07.2023р., на банківський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий у Публічному акціонерному товаристві Акціонерний банк «Південний» та належить відповідачці ОСОБА_3 кошти у розмірі 5400 доларів США

Такі перерахування були здійснені 23.11.2022 року - 800 доларів США, 23.11.2022 року - 800 доларів США, 23.12.2022 року - 800 доларів США, 30.01.2023 року - 800 доларів США, 30.01.2023 року - 800 доларів США, 20.03.2023 року - 600 доларів США, 23.05.2023 року - 800 доларів США,-24.07.2023 року - 800 доларів США.

Перерахування коштів підтверджується інформацією, яка була надана Акціонерний банк «Південний» у листі від 22.04.2025р. №33/001/12293/2025-БТ.

Колегія суддів виходить з наступного.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштівє документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановівід 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Матеріалами справи встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснювались грошові перекази, перерахування на банківський рахунок НОМЕР_2 , який відкритий у Публічному акціонерному товаристві Акціонерний банк «Південний» та належить відповідачці ОСОБА_3 кошти у розмірі 5400 доларів США

Перерахування коштів підтверджується інформацією, яка була надана Акціонерний банк «Південний» у листі від 22.04.2025р. №33/001/12293/2025-БТ.

Такі перерахування були здійснені 23.11.2022 року - 800 доларів США, 23.11.2022 року - 800 доларів США, 23.12.2022 року - 800 доларів США, 30.01.2023 року - 800 доларів США, 30.01.2023 року - 800 доларів США, 20.03.2023 року - 600 доларів США, 23.05.2023 року - 800 доларів США,-24.07.2023 року - 800 доларів США.

У відзиві поданому як в суді першої, так і в апеляційній інстанціях, ОСОБА_3 зазначала, що між нею та ОСОБА_1 досить тривалий час перебували у романтичних стосунках та фактично проживали однією сім`єю: мали взаємні права та обов`язки один до одного, дарували подарунки, здійснювали спільне придбання майна для побуту та дозвілля, планували спільний відпочинок, спільну оренду житла тощо. З початком широкомасштабної агресії на Україну, Позивач виїхав за межі території України та проживав за її межами. Відносини між сторонами не витримали перевірки відстанню та з часом припинились. А тому, надані до позовної заяви копії квитанцій про здійснення грошових переказів на рахунок Відповідачки, мають характер не позикових відносин, а саме переказів чоловіка своїй дівчині в різні періоди у якості подарунку, у якості попередньої оплати за оренду житла для спільного відпочинку тощо. Доказом дійсних відносин між сторонами слугує частина переписки між ними, що долучається за цього Відзиву. Таким чином, між сторонами ніколи не було укладено договір позики грошових коштів, за яким Відповідачка мала обов`язок їх повернення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 2статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, щосуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним підтвердженням боргового зобов`язання є договір (письмовий), розписка.

Також суд апеляційної інстанції вважає, що квитанції про банківські перекази, не є належним та допустимим доказом боргового зобов`язання.

Зважаючи на тривалий характер перерахування грошових коштів позивачем на рахунок відповідача в період перебування сторін у романтичних стосунках, добровільно, що підтверджується наданим відповідачем листуванням, при цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що грошові кошти вносилися на умовах їх наступного повернення, можна стверджувати що:

- позивач перераховував грошові кошти відповідачці, знаючи, що в останньої відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, добровільно сплачував кошти, перераховував їх тривалий час,

- у призначеннях платежу не було вказано, що кошти, які перераховуються відповідачці, мають характер боргового забов`язання.

Такиим чином, вказані прововдіносини між сторонами регулюються договором дарування, де одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Договір дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Договір дарування, укладений з порушенням вимог закону про безоплатність передання іншій стороні майна у власність, є нікчемним.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено суду обґрунтованості своїх позовних вимог, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів щодо укладення договору позики між сторонами, що в свою чергу позбавляє права позивача заявляти вимоги до відповідача щодо стягнення грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач надав документи про переказ коштів, що мають всі ознаки виконання зобов`язання за договором позики, апеляційним судом відхиляються, оскільки з наданих банківських документах відсутня вказівка в призначеннях платежу, що це перерахування у зв`язку з укладеним договором позики. Будь яких інших доказів з приводу позичання котів відповідачці (письмова розписка, аудіо-відеозапис тощо) позивачем до суду не надано.

Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 13 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 05.02.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Є.С. Сєвєрова

Л.М. Вадовська