Постанова від 05 лютого 2026 р. у справі №509/4505/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4505/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2026 року суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Панасенко Євгеній Миколайович, розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП),

В С Т А Н О В И В:

До Овідіопольського районного суду Одеської області 25.08.2025 року надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 416475 від 08.08.2025 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що 08.08.2025 року о 15:47 годині с. Лиманка (Мізікевича), вул. Перлинна 5, водій ОСОБА_1 керував електросамокатом потужністю 1000 Ват з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покрову обличчя. Від проходження в огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку, відмовився , чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

27.11.2025 року захисником ОСОБА_1 адвокатом Ушаковим О.О. направлено до суду клопотання про закриття провадження у справі з підстав відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Своє клопотання представник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності обґрунтовує тим, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення, працівником поліції були допущені грубі порушення норм КУпАП.

В обґрунтування своєї позиції та вимог про закриття провадження захисник вказала, що документи, що містяться в матеріалах справи є недопустимими доказами, з огляду на відсутність посилання на них в протоколі про адміністративне правопорушення всупереч положенням статті 256 КУпАП, а також, що оскільки надані поліцією матеріали не містять беззаперечних доказів факту керування особою транспортним засобом, а наявний у справі відеозапис є недопустимим доказом через грубе порушення принципу фіксації, невідповідність ідентифікаційних номерів технічних засобів та недотримання встановленої законом процедури направлення особи на огляд, що в сукупності з принципом презумпції невинуватості виключає можливість притягнення особи до відповідальності.

Крім цього захисник у своєму клопотанні посилається на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення працівник поліції зафіксував правопорушення 08.08.2025 року, о 15:47:00 годин, за адресою: с. Лиманка (Мізікевича), вул. Перлинна 5, Одеського району Одеської області, а фактично з відеозапису, який наданий УПП в Одеській області з нагрудних боді камери патрульних поліцейських ПВР 231377, 471930 зафіксоване обставини, які не відповідають обставинам правопорушення та опису подій відображених в протоколі серія ЕПР 1 № 416475, а саме факту керування ОСОБА_1 електросамокатом в с. Лиманка (Мізікевича), вул. Перлинна 5.

У судовому засіданні 06.02.2026 року ОСОБА_1 свою провину у вчиненні вказаного правопорушення не визнав та підтримав пояснення та клопотання наданні захисником.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення захисника, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суддя дійшов наступного висновку.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Відповідно до статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

За правилами ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами (ч. 1 ст. 251 КУпАП).

Відповідно до статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи, в якому фактично формуються обвинувачення особи у вчиненні певного правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення, як процесуальний документ є актом обвинувачення, та повинен містити в собі суть адміністративного правопорушення, тобто відповідати вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки невідповідність протоколу вказаним вимогам, свідчить про неконкретність пред`явленого обвинувачення.

Згідно адміністративних матеріалів, а саме протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 416475, суттю адміністративного правопорушення є те, 08.08.2025 року о 15:47 годині с. Лиманка (Мізікевича), вул. Перлинна 5, водій ОСОБА_1 керував електросамокатом потужністю 1000 Ват з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покрову обличчя. Від проходження в огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку, відмовився , чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП .

Тобто, дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП, як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Суд бере до уваги пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно якого зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статті 238 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ дотримується у своїх рішення позиції того, що суд в праві обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.the United Kingdom), п. 161, SeriesA зaявa №25).

Суд звертає увагу на те, що обов`язковими ознаками, за наявності сукупності яких діяння визнається правопорушенням є: об`єкт правопорушення, об`єктивна сторона правопорушення, суб`єкт правопорушення та суб`єктивна сторона правопорушення.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Зокрема, в ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Зазначені положення також містяться в п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі ПДР).

Згідно з п. 1.10. ПДР, де визначені терміни, зазначено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пунктом 2.5. ПДР встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, чинне законодавство передбачає, що до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП може бути притягнена особа, яка являється водієм і керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, або якщо особа, що керує транспортним засобом відмовиться пройти, відповідно до встановленого порядку, огляд на стан сп`яніння.

Чинне законодавство, в тому числі й Правила дорожнього руху України, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування .

Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Тобто, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати: чи дійсно особа знаходилася в стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом чи або якщо особа, що керує транспортним засобом відмовиться пройти, відповідно до встановленого порядку, огляд на стан сп`яніння.

Однією з головних умов для огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є не лише наявність достатніх підстав вважати, що особа перебуває у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану, а й та обставина, що саме ця особа у такому стані керувала транспортним засобом.

Аналогічної позиції дотримується також Одеський апеляційний суд в постанові від 04.08.2025 у справі № 519/1549/24; від 04.08.2025 у справі № 495/10271/24.

Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» ("Malafeyeva у Russia", рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та "Карелін проти Росії" ("Karelin у. Russia" заява № 926/08, рішення від 20.09.2016), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має: права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа мас захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, які, по суті, становлять виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.

Відповідно до положення ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

При цьому, на підставі задекларованого принципу, що міститься в ст. 7 КУпАП, кожній особі щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справі про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Отже, суд, керуючись ст. 252 КУпАП, повинен надати належну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, ґрунтуючись на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись при цьому лише законом та правосвідомістю.

Відповідно до ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Під час розгляду справи був переглянутий відеозапис, що міститься на оптичному диску, з якого вбачається, що факту зупинки та керування транспортним засобом електросамокатом саме ОСОБА_1 , а вбачається тільки факт того, що останній знаходяться біля електросамокату, який потім котить по вулиці Перлинна у с. Лиманки, Одеського району, Одеської області тобто не має факту керування. З долучених відеозаписів нагрудних боді камери патрульних поліцейських ПВР 231377, 471930 не можливо встановити факту керування транспортним засобом (електросамокатом) ОСОБА_1 , що становить під сумнів повноту і допустимість вказаного доказу та самого протоколу.

Належних доказів, про те, що ОСОБА_1 керував електросамокатом у стані алкогольного сп`яніння у вказаний в протоколі про адміністративне правопорушення час та місце матеріали справи не містять.

Крім того з відеозапису чітко вбачається, що ОСОБА_1 на відеозаписі, веде себе адекватно, його дії відповідають обстановці, жодних ознак алкогольного сп`яніння не вбачається, які зазначені у протоколі.

Відповідно до відео запису (15:55:24) патрульний поліцейський пропонує пройти огляд на прилад «Drager Alcotest» на місце, але згідно доданих стороною захисту доказів до матеріалів справи у вигляді відповіді на адвокатський запит вбачається, що поліцейський екіпаж «Океан-106» у складі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно журналу видачі/повернення приладів вимірювання вмісту алкоголю в повітрі, що вдихається «Drager Alcotest», 08.08.2025 року не отримували, таким чином у останніх на місці не був прилад, якій міг би бути використаний. Крім того поліцейським на запропоновано ОСОБА_1 у разі відмови проходження на місце проти медичний огляд на стан сп`янінні у медичному закладі, що є порушенням порядку. Таким чином в діях поліцейського вбачається ознаки провокації щодо отримання відмови та подальшого складання протоколу. Також стороною захисту долучена розстановка сил та засобів УПП в Одеській області на 08.08.2025 року у якій зазначено, що поліцейський екіпаж «Океан-106» у складі Суслова В. та ОСОБА_3 повинні здійснювати свою діяльність відповідно територіальності у межах Київського районну м. Одеси, а ні як у Одеському районні, Одеської області, що виходить за межи їх діяльності (повноважень) за територіальним принципом.

Відповідно до Вимог п. 8 розділу 2 «ІНСТРУКЦІЇ про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженої наказами МВС, МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735 працівники поліції складають таке направлення на огляд з метою встановлення стану алкогольного або наркотичного сп`яніння та дають його особі, яка повинна його пройти.

Під час перегляду відео запису судом встановлено, що направлення на медичний огляд водія ТЗ з метою виявлення стану сп`яніння відносно ОСОБА_1 складається 16:16:30 год. 08.08.2025 року поліцейським патрульної поліції Корсіковим Д. без надання такого направлення останньому, що є порушенням порядку. Також в самому направленні поліцейський зазначає час 15:50:00 годин, що не відповідає відеозапису. Отже таке направлення на думку суду є належним та допустимим доказом.

В порушення ст. 266 КУпАП та Інструкції № 1026, відеозапис не містить процедури складання цього документа та його вручення ОСОБА_1 . Така розбіжність між документальними даними та фактичними діями поліцейських на відео викликає у суду обґрунтований сумнів щодо дотримання встановленої законом процедури направлення особи на огляд.

На думку суду, належним та допустимим доказом у цій справі повинен був стати відеозапис виявлення та фіксації адміністративного правопорушення, тобто крім наданих записів з бодікамер, ще запис руху електросамокату під керуванням саме ОСОБА_1 у с. Лиманка (Мізікевича) по вул. Перлинна 5.

Крім того матеріали справи, не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було відсторонено від керування транспортним засобом відповідно до вимог діючого КУпАП (ст. 266), посвідчення водія у останнього не вилучалося.

Відповідно до відео запису з нагрудного відео реєстраторів ПВР 231377, 471930 вбачається, що поліцейський УПП в Одеській області ДПП НПУ лейтенант поліції Суслов В.С. під час складання Протоколу відносно ОСОБА_1 всупереч абз. 4 ст. 256 КУпАП не розяснує останньому його права і обов`язки, передбаченими ст. 268 КУпАП, що є грубим порушенням законодавства та прав громадянина відповідно до Закону. Якщо особа відмовляться від підпису обов`язок особи, яка складає Протокол повинен в обов`язковому порядку довести вище вказану норму.

З матеріалів справи наданих захисником в інтересах ОСОБА_1 встановлено, що останній є військовослужбовцем, який під час війни з російською федерацію захищає нашу батьківщину від військової агресій. Кожного дня несе службу та виконує різні боєві завдання щодо захисту та збереження цілісності України, є водієм – помічником кулеметчика в групі швидкого реагування щодо збиття повітряних цілей.

Враховуючи вище наведені обставини, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальності сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому вважає недоведеним факт керування ОСОБА_1 08.08.2025 року о 15:47 год. електросамокатом з ознаками алкогольного сп`яніння.

З цих підстав суд приходить до висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Верховний Суд у справі № 537/2088/17 від 15 травня 2019 року, зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності (позиція Верховного Суду у справі № 537/2088/17 у постанові 15 травня 2019 року).

З огляду на відсутність доказів щодо керування ОСОБА_1 електросамокатом у стані сп`яніння в окреслений в протоколі про адміністративне правопорушення час, при обставинах, вказаних у протоколі, така особа у розумінні диспозиції ст. 130 КУпАП не є суб`єктом вчинення даного адміністративного правопорушення, так як відсутні докази керування нею транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння.

Згідно ч. 3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин, вважаю, що всі сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні даного правопорушення слід тлумачити на його користь.

Відповідно до п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 N 23 рп/2010 встановлено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а указав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 473/2010/17 Верховний Суд вказав, що розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості винувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом" означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву" в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву" у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно слідує, що стандарт "достатніх підстав (доказів) вважати", котрим фактично послуговується компетентна особа при складані протоколу про адміністративне правопорушення, є нижчим ніж стандарту "поза розумним сумнівом".

Для цілей стандарту "достатніх підстав (доказів) вважати" передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують особу з певним правопорушенням (демонструють імовірну причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше провадження у порядку КУпАП, однак суд при розгляд справи по суті у т. ч. при їх оцінці керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" та таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Проаналізувавши, у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібранні інспектором поліції, суд установив, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування "поза розумним сумнівом", у розрізі такого.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. ст. 252, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Закрити провадження в справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Суддя Є.М. Панасенко