Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №517/1268/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4563/26

Справа № 517/1268/25

Головуючий у першій інстанції Меєчко О.М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області

на ухвалу Захарівського районного суду Одеської області від 23 грудня 2025 року

у цивільній справі за позовом керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування – Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

встановив:

15 грудня 2025 року засобами електронного зв`язку керівник Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області Наливайченко О.П. звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 15,2 га з кадастровим номером 5125280900:01:001:0712, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, Захарівська селищна рада (за межами населеного пункту), реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2437486751252.

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 23 грудня 2025 року позов повернуто.

В апеляційній скарзі керівник Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області просить скасувати ухвалу Захарівського районного суду Одеської області від 23 грудня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами апеляційної скарги з`ясовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», позивач на адресу Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області надіслав лист з метою повідомлення про виявлені порушення вимог земельного законодавства, у цьому документі зазначено в чому саме полягали вказані порушення, та повідомлено, що саме Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області є тим органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів територіальної громади та держави в цілому у спірних правовідносинах. Крім цього запитувалася інформація чи вживалися та чи буде у подальшому селищною радою вжито заходів до їх поновлення, шляхом звернення до суду.

Однак, Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області, будучи поінформованою про виявлені порушення, протягом розумного строку належних заходів щодо усунення таких порушень не вживала та відповідно до змісту листа від 07 липня 2025 за № 01/07-13/1258, який надійшов у відповідь на запит прокурора, повідомила, що селищною радою заходи щодо усунення у судовому порядку порушення вимог земельного законоджавства ОСОБА_1 не вживалися у зв`язку із незапланованим фінансуванням статті видатків судового збору.

Неналежність вжитих уповноваженим органом державної влади заходів оцінена прокурором як невиконання функцій по захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є достатньою підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді.

Наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Захарівської селищної ради шляхом внесення позовної заяви обґрунтовує наступним:

-незаконне вибуття у приватну власність спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення призвело до неефективності використання комунального майна, підриву економічної основи місцевого самоврядування, що становить порушення майнових інтересів Захарівської об`єднаної територіальної громади. Це порушення позбавляє уповноважений орган місцевого самоврядування від імені територіальної громади можливості ефективно розпоряджатись земельною ділянкою з категорії земель сільськогосподарського призначення для цілей ведення фермерського господарства, відвести ділянку у власність або надати її в оренду іншим особам, регулювати земельні відносини з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, що завдає істотної шкоди інтересам територіальної громади та держави загалом тощо. Правовідносини, пов`язані з відведенням та використанням земель, якими розпоряджаються органи місцевого самоврядування, становлять суспільний інтерес, а невжиття уповноваженим органом заходів щодо поновлення порушених прав держави такому інтересу не відповідає;

-орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Захарівська селищна рада, будучи поінформованим про існування порушення, неналежним чином здійснює захист інтересів держави;

-дотриманням порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Підлягає критичній оцінці висновок суду першої інстанції про те, що прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону на підтвердження того, що орган, уповноважений здійснювати захист інтересів територіальної громади таких заходів не вжив (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 КК України, вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб органів місцевого самоврядування, які займають посади місцевого самоврядування та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Днем вручення судового рішення є день: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України).

Копію ухвали Одеського апеляційного суду від 12 січня 2026 року та апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 отримав електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа та квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про повернення позову, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор у позовній заяві не навів належного обґрунтування, як і не надав жодних доказів існування наявності «виключного випадку» (який має бути об`єктивно винятковим, чітко обмеженим, зведеним до мінімально необхідного, обумовленим особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки) для представництва інтересів держави в суді, в особі органу місцевого самоврядування - Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, що в свою чергу свідчить про недотримання прокурором вимог частини 4 статті 56 ЦПК України. Прокурор обмежився виключно листуванням із Захарівською селищною радою Роздільнянського району Одеської області, яка в своєму листі повідомила прокурора про неможливість звернення до суду у зв`язку із незапланованим фінансуванням статті видатків судового збору. Прокурором не надано суду доказів реагування прокурора на невиконання чи неналежне виконання посадовими особами Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області обов`язків щодо захисту інтересів територіальної громади та які заходи він вжив, щоб інтереси держави захищав компетентний орган. Також суд зазначив, що відсутність коштів на сплату судового збору під час подання позову не є перешкодою для звернення відповідного суб`єкту владних повноважень в даному випадку Захарівської селищної ради із таким позовом до суду з одночасним поданням клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, в тому числі до закінчення розгляду справи по суті.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Право прокурора на здійснення представництва в суді інтересів держави гарантовано статтею 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру».

Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок та підстави звернення прокурора до суду визначено статтею 56 ЦПК України.

Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина перша статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Рішенням Конституційного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 3-28/2024(59/24)

визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами. Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні норми ЦПК України.

Так, згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Так, пунктом 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено, що крім цього, заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Ключовим для представництва прокурора є поняття «інтерес держави», в основі якого є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 645/5416/19.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. У свою чергу, здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі

№ 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, зазначене не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У справі, що переглядається, повертаючи позовну заяву на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції, виходив із того, що прокурором не обґрунтовано наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі територіальної громади Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, оскільки селищна рада має можливість самостійно звернутися до суду із позовом за захистом своїх прав, а відсутність грошових коштів на сплату судового збору не є підставою для представництва прокурором в суді органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів не погоджується, оскільки прокурор заявив позов із метою захисту права власності територіальної громади на землю на підставі статті 56 ЦПК України та на виконання абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, а також обґрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів, тобто навів підстави позову й представництва.

Як свідчать матеріали справи, Роздільнянською окружною прокуратурою направлялося звернення до Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 02 липня 2025 року за №62-2663вих-25 щодо вжиття заходів для захисту інтересів територіальної громади та держави та витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 .

У відповіді від 07 липня 2025 року № 01/07-13/1238 Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області повідомила, що селищною радою заходи щодо усунення у судовому порядку порушення вимог земельного законодавства не вживалися у зв`язку із незапланованим фінансуванням статті видатків судового збору.

Встановивши бездіяльність та пасивну поведінку селищної ради, прокурор листом №62-4429вих-25 від 26 листопада 2025 року повідомив про звернення з цим позовом до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

Таким чином, Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області не оспорювала наявність підстав для представництва прокурора, не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду з власним позовом на захист інтересів територіальної громади, мотивуючи це відсутністю грошових коштів для сплати судового збору, а також не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства.

Разом із тим, у пункті 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) вказано, що: «незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутися до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини».

З огляду на зазначене сам факт неподання Захарівською селищною радою Роздільнянського району Одеської області протягом тривалого часу позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 942/1001/20, від 07 квітня 2020 року у справі № 629/4448/16-ц, від 14 серпня 2020 року у справі № 629/4628/16-ц, від 22 лютого 2023 року у справі

№ 635/396/22, від 21 червня 2023 року у справі № 387/141/22.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву прокурора, на зазначене не звернув уваги, належним чином не перевірив доводи прокурора, спрямовані на захист інтересів держави, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Вказане призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду не може вважатися законною та обґрунтованою, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Захарівського районного суду Одеської області від 23 грудня 2025 року і направлення справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір, сплачений позивачем за подання апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню за наслідками розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області задовольнити.

Ухвалу Захарівського районного суду Одеської області від 23 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова