Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №522/12726/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1302/26

Справа № 522/12726/25

Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2025 року

у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію

встановив:

06 жовтня 2025 року Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію в сумі 7569,9 грн.

Позов обґрунтовано тим, що індивідуальний договір вважається укладеним зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Текст договору розміщено 04 жовтня 2021 року на офіційному сайті КП «Теплопостачання міста Одеси» - www.teplo.od.ua.

Cтаном на 05 листопада 2011 року типові договори з індивідуальними споживача про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними відповідною категорією споживачів.

Позивач забезпечує тепловою енергією квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачеві, за якою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 та станом на 01 травня 2025 року наявна заборгованість у розмірі 7569,9 грн, що свідчить про невиконання споживачем комунальної послуги обов`язку зі сплати коштів за надані послуги.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за теплову енергію у розмірі 7569,90 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні у позову.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції, відхиляючи аргументи відповідача щодо сплину строку позовної давності, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки позивачем не порушувалося питання про поновлення цього строку щодо позовних вимог, заявлених про стягнення боргу за період з жовтня 2021 року по січень 2022 року.

Крім цього, у порушення вимог процесуального законодавства, місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання скаржника про залучення КП «ЖКС «Фонтанський» у якості третьої особи на стороні відповідача.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» не скористалося.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (7569,9 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що КП «Теплопостачання міста Одеси» є постачальником теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до відповіді із Державного реєстру речових прав на нерухове майно, яка сформована через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 є власником нерухомого майна (квартири АДРЕСА_3 ), яка знаходиться за вказаною вище адресою.

На ім`я відповідача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким здійснюється облік наданих послуг з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води за вказаною вище адресою.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч.3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, 24 лютого 2025 року Приморським районним судом м.Одеси видано судовий наказ у справі №522/3073/25 за яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з листопада 2021 року по грудень 2024 року за адресою: АДРЕСА_4 у розмірі 8692,51 грн. та судові витрати.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 04 березня 2025 року зазначений вище судовий наказ скасовано.

Згідно листа КП «ЖКС «Фонтанський» №Т-177/05-01 від 12 березня 2025 року, доданого до відзиву на апеляційну скаргу, убачається, що інформація щодо відсутності/перерви у наданні послуги централізованого опалення протягом опалювального сезону доводиться до відома КП «ТМО».

Згідно довідки, складеної 28 лютого 2025 року майстром дільниці №4 КП «ЖКС «Фонтанський» Мудриком М.В., за адресою АДРЕСА_5 відсутнє опалення з початку опалювального сезону 2024 по 28 лютого 2025 року. Причина відсутності опалення – немає доступу до квартири АДРЕСА_6 у зв`язку з відсутністю мешканців та проведення ремонтних робіт.

Відповідно до листа КП «Теплопостачання міста Одеси» №13.06-10-537 від 24 березня 2025 року інформація про відсутність опалення у квартирі відповідача з січня 2023 року по грудень 2024 року від управителя будинку або від ОСОБА_1 до позивача не надходила. У випадку надання управителем інформації про відсутність опалення за вказаний вище період, позивач додатково розгляне можливість здійснення перерахунку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» постачає теплову енергію за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , однак останній належним чином не виконує обов`язки, шляхом сплати коштів за постачання теплової енергії, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 7569,90 грн. Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, суд врахував довідку, надану відповідачем про відсутність опалення з початку опалювального сезону 2024 року по 28 лютого 2025 року, та зазначив, що фактично ці обставини були враховані позивачем, шляхом виключення із загального обсягу заборгованості грошових коштів у розмірі 1855,56 грн (9426,46 грн – 1855,56 грн=7569,90 грн). Відхиляючи аргументи скаржника щодо розбіжностей у рахунках, наданих позивачем та КП «ЖКС «Фонтанський», суд зазначив, що рахунок наданий останнім, не стосується цієї справи та заборгованості відповідача за спожиту теплову енергію. Врахувавши законодавчі зміни, внесені до розділу «Прикінцеві та перехідні положень» ЦК України, які регламентували перебіг строку позовної давності, суд дійшов висновку, що звертаючись з цим позовом у червні 2025 року про стягнення заборгованості за період з жовтня 2021 року по березень 2025 року, позивачем дотримано строки позовної давності. Крім цього, суд врахував, що відповідач не надав, а матеріали справи не містять актів-претензій відповідача про неналежне надання або ненадання послуг, також ним не надано власного рахунку нарахувань за послугу з постачання теплової енергії та не спростовано правильність нарахувань, здійснених позивачем.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закону України N 2189-VIII).

Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору (п.п. 5, 12 частини 1 статті 1 Закону України N 2189-VIII).

До житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;комунальні послуги- послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України N 2189-VIII).

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч. 2 ст. 7 Закону України N 2189-VIII).

Одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених статтею 16 цього Закону. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат. Тарифи на комунальну послугу з постачання теплової енергії, що виробляється суб`єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, визначаються та встановлюються органом, що регулює діяльність такого суб`єкта господарювання, окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного такою системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (ст. 21 Закону України N 2189-VIII).

У разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі проведення перевірки якості наданих послуг з централізованого водопостачання, постачання гарячої води або постачання природного газу споживач має право здійснити забір проб. Інформація про забір проб включається до акта-претензії. У разі встановлення за результатами дослідження відібраних проб факту постачання послуг неналежної якості витрати споживача на оплату проведених досліджень проб підлягають компенсації за рахунок виконавця відповідної послуги (ч.ч. 1,4, 5 ст. 27 Закону України N 2189-VIII).

Власність зобов`язує (ч.4 ст. 319 ЦК України).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 322 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що відповідач, який є власником квартири АДРЕСА_1 , своєчасно та у повному обсязі не здійснював оплату на коштів за послуги теплопостачання, суд першої інстанції, з висновкам якого погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у відповідача заборгованості.

Як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові, скаржник посилається на пропуск позивачем строків позовної давності.

З такими аргументами скаржника колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256,261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем убачається, що заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, тому перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу, що узгоджується зі змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448цс19).

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі N 6-154цс15).

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким доповнений Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"набрав чинності 02 квітня 2020 року, у вказаному пункті прямо вказано про продовження строків позовної давності на строк дії карантину, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину.

Законом України 24 лютого 2022 року N 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", затверджений Указ Президента України 24 лютого 2022 року N 64/2022, яким в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, продовжено й який триває досі.

Законом України від 15 березня 2022 N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набув чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення " Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

30 січня 2024 року набув чинності Законом України від 08 листопада 2023 року N 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини " яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення " Цивільного кодексу України викладено у такій редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX,перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Отже згідно із законом, з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду, законодавець спочатку передбачив продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, а у подальшому вніс зміни, яким перебіг цього строку зупинив на період дії такого стану.

Тому, станом на час звернення з цим позовом до суду (06 червня 2025 року), позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі не сплила, оскільки на період дії воєнного стану Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-ІХ строки, визначені

ст. 257 ЦК України, було продовжено до 29 січня 2024 року, а з 30 січня 2024 року згідно із Законом України від 08 листопада 2023 року N 3450-ІХ строки, передбачені ст. 257 ЦК України зупинено на строк дії воєнного стану в Україні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування у цій справі інституту позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за період з жовтня 2021 року по березень 2025 року.

Апелювання скаржника про необґрунтованість розміру заборгованості, стягнутої судом є безпідставними, оскільки у цій справі відповідач не спростовував за допомогою належних та допустимих доказів, поданих у порядку та строки, передбачені ЦПК України, правильність розрахунків, наведених позивачем.

При цьому, як свідчить розрахунок заборгованості, на чому слушно звернув увагу суд першої інстанції, позивач врахував відсутність опалення у квартирі відповідача, впродовж початку опалювального сезону 2024 року по 28 лютого 2025 року, у зв`язку з чим зменшив суму заборгованості з 9425,46 грн до 7569,90 грн, вирахувавши грошові кошти в розмірі 1890,20 грн.

Матеріали справи не містять, а відповідачем усупереч ст. 12,81 ЦПК України не надано доказів того, що з підставі відсутності теплопостачання у належній йому квартирі впродовж опалювальних сезонів 2021-2023 років, він викликав виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг, та за наслідками чого було складено акт-претензію, як то передбачено ст. 27 Закону України N 2189-VIII.

Тому, доводи скаржника щодо відсутності у його квартирі теплопостачання у вказаний вище період позбавлені доказового обґрунтування.

Щодо прийняття нових доказів, доданих відповідачем після подання апеляційної скарги.

Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, частин другої, третьої статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:

-докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

-докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду;

-суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

-суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо);

-наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі N 646/857/18 (провадження N 61-5330св24).

Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі N 903/1030/19 (провадження N 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі N 910/17324/19 (провадження N 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі N 521/574/22 (провадження N 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі N 140/1322/22).

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подано до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі N 369/7772/15-ц).

Після звернення з апеляційною скаргою скаржник долучив певну сукупність нових доказів, одні з яких існували на час розгляду справи, інші датовані після ухвалення рішенням місцевим судом.

Зважаючи на те, що частина доданих до апеляційної скарги доказів існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, при цьому, скаржник не навів аргументів щодо неможливості їх подання під час розгляду справи до суду першої інстанції, зокрема разом з відзивом на позов, який подано представником відповідача 20 червня 2025 року (а.с. 43-57), колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав прийняття цих доказів на стадії апеляційного перегляду.

Що стосується доказів, які датовані після ухвалення судом оскаржуваного рішення, тобто такі, що не існували на час ухвалення судом оскаржуваного рішення (06 жовтня 2025 року), то апеляційний суд не приймає їх до уваги, з огляду на таке.

Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (див. постанову Верховного Суду від 27 серпня 2023 року у справі N 552/7368/21).

Щодо стосується заперечень скаржника на ухвалу суду Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2025 року.

21 червня 2025 року відповідач звернувся до суду з клопотанням у якому просив залучити до участі у справі Комунальне підприємство «ЖКС «Фонтанський», як третю особу на стороні відповідача, посилаючись на те, що вказане підприємство може підтвердити факт не отримання скаржником послуги з теплопостачання за період з жовтня 2021 року по березень 2025 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2025 року відмовлено відповідачу у задоволенні вказаного вище клопотання з підстав його необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (ч.1,3,4,5 ст. 53 ЦПК України).

Зі змісту наведеної норми слідує, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.

Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі N 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Згідно з частиною шостою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу. Таким чином, на них не поширюються права, передбачені статтею 49 ЦПК України.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено наявність у КП «ЖКС «Фонтанський» заінтересованості у результатах вирішення спору, а саме ймовірності виникнення в майбутньому у цього комунального підприємства прав на позов або пред`явлення до нього позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача, тому відсутні правові підстави для залучення КП «ЖКС «Фонтанський» до участі в цій справі у статусі третьої особи, як про те просить відповідач.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 12,81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, покладається саме на сторін, а не на інших учасників справи, зокрема третіх осіб.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова