Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №509/2825/19 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2479/26

Справа № 509/2825/19

Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач – заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, відповідачі - Державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кравець Олександр Володимирович, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 березня 2025 року, ухвалене Овідіопольським районним судом Одеської області у складі: судді Козирського Є.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області до Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кравця Олександра Володимировича, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування запису про право власності,

в с т а н о в и в :

05.06.2019 Заступник прокурора Одеської області Горностаєва Т. в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області звернувся до суду із вказаним позовом, який в подальшому змінив та який мотивував тим, що державна реєстрація права власності нерухомого майна, яке перебуває у власності ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , проведено державними реєстратором з порушенням положень 41-43, 45 Порядку державної реєстрації речових прав нерухоме майно та їх обтяжень, статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державним реєстратором не перевірено наявність реєстрації документа, що підтверджує готовність об`єкта до експлуатації в Єдиному реєстрі документів, документи про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, документи що посвідчують право на земельну ділянку та відсутності суперечностей між заявленими правами.

Прокурор вважає, що з метою поновлення державних інтересів, вбачається необхідність звернення саме прокуратури з теперішнім позовом, оскільки органи, які наділені повноваженнями щодо контролю за дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (Міністерство юстиції як орган, який виконує відповідні функції держави, Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області) будь-яких перевірок щодо законності будівництва вказаного об`єкту нерухомості та відповідності його містобудівному законодавству не здійснювалося, а самочинне будівництво знаходиться на земельній ділянці, що не належить відповідачу ОСОБА_1 , а перебуває у власності територіальної громади (Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області).

Тому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ч. 1, 2 ст. 376, ч. 2 ст. 331, 328 ЦК України, ч. 4 ст. 18, ст. 24, 37, 37-1, 39 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 83, ч. 2 с. 152 ЗК України, п. 6, 41, 45 Порядку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015, а також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в остаточній редакції, прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція державної реєстрації Одеської області Кравець Олександра Володимировича (індексний номер рішення 42990407 від 13.09.2018) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: житлову будівлю будинку рибалки, загальною площею 77,7 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5123755800:02:008:0354, площею 5,1072 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Таїровська селищна рада, біля ж/м «Совіньйон», шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) звільнити зазначену земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованої житлової будівлі рибалки, загальною площею 77,7 кв.м, яка розташована за адресою: : АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, посилаючись на те, що відповідно до приписів реєстраційного законодавства, будинок рибалки, загальною площею 77,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , збудований в період з 1990-1991 років, не є самочинним будівництвом, більш того, вказаний будинок не підлягав введенню в експлуатацію. Також, відповідачем зазначено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2021 р. у справі № 916/2052/19 (залишено в силі постановою Південно-західного апеляційного суду від 21 квітня 2021 року) було преюдиційно здійснено висновки щодо правомірності реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, який перебуває у власності ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 березня 2025 року в задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області до Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кравець Олександра Володимировича, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури М.Ракович просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.03.2025 скасувати та задовольнити вимоги прокурора у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість рішення, його суперечність нормам чинного законодавства, ухвалення за неправильно встановлених обставин, що мають значення для справи, з неправильною оцінкою доказів, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Порушенням норм матеріального права вважає неврахування судом вимог Закону України № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 щодо планування та забудови земельних ділянок, реалізації такого права у визначеному цим законом порядку, виключно після набуття відповідного права на земельну ділянку, п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, через що зроблено помилковий висновок про те, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно здійснена правомірно у 1992 році та не є самочинним будівництвом.

Також не враховано вимоги Закону України від 19 червня 2003 року № 962-IV «Про охорону земель» про можливість забудови лише після виникнення відповідного права на земельну ділянку, що за змістом вимог ч. 2 ст. 4 ст. 376 ЦК України є підставою для застосування наслідків за позовом власника земельної ділянки про знесення особою, яка здійснила самочинне будівництво, такого, оскільки земельна ділянка для будівництва у 1991 році не відводилася.

Судом не враховано судову практику Верховного Суду, сформовану у постановах від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16, від 18.12.2021 у справі № 520/3777/18.

Відведення земельної ділянки площею 6,45 га в тимчасове довгострокове користування Добровільному товариству рибалок-любителів «Отрада» рішенням Одеської міської ради № 413 від 15.10.1992 та надання дозволу на будівництво майданчиків для зберігання катерів та човнів з пристроєм підйомних лебідок та обладнання пунктів технічного обслуговування не передбачало будівництво будинків рибалок.

Між виконкомом Одеської міської ради та Добровільним товариством на виконання вказаного рішення укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 5,52 га строком на 25 років для зберігання катерів і човнів та відпочинку рибалок-любителів, а 20.06.2005 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ГО «Отрада» укладено договір оренди земельної ділянки, згідно п. 2.2. якого на земельній ділянці площею 3,3750 га знаходяться тимчасові споруди, призначені для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів членів ГО «Отрада», а інша частина земельної ділянки площею 1,5322 га зайнята під об`єктами транспортної інфраструктури проїздами, проходами та площадками.

Судом не враховано, що договори оренди, на які посилається суд, як на підставу наявності права користування, не надавали права зводити капітальні об`єкти на переданій в оренду ГО «Отрада» земельній ділянці, а оформлення права власності на тимчасові споруди законом не передбачено.

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, на якій розташоване самочинне будівництво, раніше перебувала в користуванні члена ГО «Отрада» ОСОБА_2 , яким за висновком суду ще до 1991 року збудовано будинок рибалки загальною площею 77,7 кв.м, у серпні 2006 після прийняття ОСОБА_1 до членів ГО «Отрада», за заявою ОСОБА_3 переоформлено курень № 580, рахунок № НОМЕР_2 на ОСОБА_1 , проте право власності чи користування земельною ділянкою під куренем не передавалося у зв`язку з відсутністю такого у колишнього власника куреня – ОСОБА_2 .

Оспорювана реєстрація сама по собі не свідчить про набуття права власності на самочинне будівництво у передбачений законом спосіб та не змінює його правовий режим.

Помилковим є і посилання суду на преюдиційність судових рішень у справі № 916/2052/19, обставини в якій стосувалися умов договору оренди від 20.06.2006, укладеного ГО «Отрада» з Таїровською селищною радою, а не законності державної реєстрації права власності на спірний будинок рибалки за ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, посилаючись на те, що наявна в матеріалах справи сукупність доказів щодо юридичної долі спірної земельної ділянки за період з 1966 року свідчить про те, що діяльність на причалі № НОМЕР_3 , а саме: здійснення благоустрою причалу, будівництво гідротехнічних споруд, інженерної інфраструктури, а також підсобних приміщень, будиночків для зберігання човнів та відпочинку родин рибалок-любителів здійснювалася саме з 1966 року, а спірна будівля збудована ОСОБА_2 в період з 1990-1991 років, що відповідає технічному паспорту будинку рибалки та меті відведення земельної ділянки.

Цей будинок рибалки не є самочинним, оскільки діюче до 05.08.1992 законодавство не передбачало процедури введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, а надання об`єкту нерухомого майна адреси до вказаної дати також не вимагалося щодо садового, дачного будинку, і щодо реєстрації індивідуально визначеного нерухомого майна, здійсненого в результаті діяльності дачного, гаражного чи іншого кооперативу мала подаватися довідка відповідного кооперативу про членство особи та внесення таким членом кооперативу пайового внеску.

Негрунтовним вважає посилання скаржника на п. 8.1. Договору оренди від 20.06.2005 щодо обмежень можливості зводити певні споруди, оскільки будинок рибалки № 580, якому згодом рішенням від 28.03.2008 присвоєно адресу, було побудовано в 1991 році, тобто до укладення такого договору.

Спростовними вважає і доводи апеляційної скарги про те, що обставини у справі № 916/2052/19 не є преюдиційними для теперішньої справи, оскільки у вказаній справі були досліджені саме обставини правомірності і будівництва і реєстрації права власності на об`єкти нерухомості за вказаною адресою через те, що підставою для розірвання вказаного договору оренди землі прокурором було зазначено саме самочинне зведення вказаних об`єктів нерухомості на орендованій земельній ділянці.

Твердження прокурора про відсутність будь-яких капітальних споруд на переданій в оренду за договором від 20.06.2005 земельній ділянці також спростовується наявними в матеріалах справи доказами та висновками господарського суду щодо правомірності реєстрації права власності на об`єкти нерухомості, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 .

Щодо того, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.1992, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 у справі № 623/214/17.

У судовому засіданні 27 січня 2026 року представник Одеської обласної прокуратури Савицький Д.С. підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнав.

Інші учасники справи, належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, що не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи, зокрема відповідач ОСОБА_1 повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України, в установленому законом порядку, оскільки його представник повістку отримав 18.12.2025 13:58;01 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (т. 5, а.с. 11), позивачі Міністерство юстиції України, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області отримали 18.12.2025 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідками (т. 5, а.с. 10, 10зв.), другий відповідач - Державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кравець Олександр Володимирович отримав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення Укрпошти 06.01.2026 (а.с. 5 а.с. 12), Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області – у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

При цьому, відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, яка була чинною станом на 01 листопада 2018 року, не належать до самочинного будівництва: для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків: зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків; улаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх не капітальних стінах, збільшення або зменшення житлової або допоміжної площі за рахунок демонтування або влаштування перегородок (без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок), комор, утеплення і оздоблення стін; індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що пунктом 2 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 347 від 14.05.1966 «Про відведення Одеській обласній Раді Українського товариства мисливців та рибалок (УООР) земельної ділянки для будівництва причалу рибалок-любителів та скасування рішення міськвиконкому № 82 від 03.02.1965», було вирішено відвести Одеській обласній Раді Українського товариства мисливців та рибалок берегову полосу в районі між с. Чорноморка та Сухим лиманом площею до 5,0 га для будівництва причалу на 400-500 човнів рибалок-любителів, на якому розмістити причали № 121 «Отрада» та № 139 «Ярмарочна» на 349 човні, причал Трамвайно-Тролейбусного управління на 75 човнів, причал Одеського обласного управління побутового обслуговування населення (ОблУТОГ) спільно з заводом будівельно-обробних машин на 25 човнів (т. 1 а.с. 205-206).

Актом від 20.05.1974 № 173/3 комісією на виконання розпорядження Виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих № 170-Р від 27.04.1974 в період з 25.04.1974 по 08.05.1974 передано від Одеської обласної Ради Українського товариства мисливців та рибалок Одеському обласному управлінню побутового обслуговування населення любительські-причали (ремонтно-відстійні пункти) узбережжя міста Одеси: «Ярмарочна», «Отрада», «Крижанівка», «Григорьївка», «Бугово», «Чайка», «Великий Фонтан», «Чорноморка», «Зелений мис», «Маяк», «Кароліно-Бугаз», «Хаджибей», «Сухий лиман» на 2198 куренів та 2084 човна (т. 1 а.с. 207).

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 413 від 15.10.1992 «Про відведення земельної ділянки площею 6,45 га в тимчасове довгострокове користування Добровільному товариству рибалок-любителів «Отрада» вирішено відвести земельну ділянку площею 6,45 га в тимчасове довгострокове користування Добровільному товариству рибалок-любителів «Отрада» (т. 1 а.с. 208).

Пунктом 3 вказаного рішення зобов`язано Добровільне товариство рибалок-любителів «Отрада» здійснити благоустрій території причалу; провести будівництво площадок для зберігання катерів та човнів з влаштуванням підйомних лебідок.

На виконання вказаного рішення 08.12.1993 між Виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів та Добровільним товариством рибалок-любителів «Отрада» було укладено Договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 5,52 га строком на 25 років для зберігання катерів і човнів та відпочинку родин рибалок-любителів (т. 1 а.с. 210-212).

Згідно п. 3.2 вказаного Договору, землекористувач має право господарювати на земельній ділянці згідно його цільового призначення; будувати підсобні приміщення і будинки для відпочинку родин тільки членів добровільного товариства рибалок-любителів «Отрада» за погодженням з виконкомом міської ради.

Листом від 09.12.2000 Одеське обласне управління земельних ресурсів повідомило Таїровську селищну раду Овідіопольського району Одеської області про те, що земельна ділянка площею 5,52, на якій розташована Громадська організація «Добровільне товариство рибалок-любителів «Отрада» на узбережжі Чорного моря в районі ж/м «Совіньон» с. Мізікевича, розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району.

Рішенням № 45 від 01.02.2001 Виконавчого комітету Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області «Про оформлення права тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди» було вирішено надати Громадській організації «Добровільне товариство рибалок-любителів «Отрада» у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 15 років земельні ділянки площею 5,52 га без зміни загальної площі землекористування та цільового призначення земельної ділянки.

Пунктом 4 вказаного рішення юрисконсульту селищної ради було доручено підготувати проект договору оренди та в строк до 20.02.2001 направити його для розгляду, погодження і підписання орендареві.

23.02.2001 проект договору на право тимчасового користування землею було направлено Громадській організації «Добровільне товариство рибалок-любителів «Отрада».

Рішенням Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 596-IV від 20.01.2005 р. вирішено, серед іншого: затвердити техдокументацію з інвентаризації земельної ділянки, що перебуває у користуванні ГО ОТРАДА; передати у короткострокову оренду строком на 5 років ГО ОТРАДА земельну ділянку загальною площею 5,1072 га, що знаходиться на території селищної ради в межах Таїрове Овідіопольського району Одеської області в районі узбережжя Чорного моря, для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів; укласти з ГО ОТРАДА договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,1072 га у простій письмовій формі.

20.06.2005 р. між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ГО ОТРАДА укладено договір оренди земельної ділянки, згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку рекреаційного призначення загальною площею 5,1072 га, що знаходиться на території Таїровської селищної ради в межах Таїрове Овідіопольського району Одеської області в районі узбережжя Чорного моря (т. 1 а.с. 25).

Згідно п. 1.2 договору, земельна ділянка, яка передається в оренду за цим договором, перебуває в комунальній власності і належить до відання орендодавця, який згідно положень чинного Земельного кодексу України здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів на його території.

На частині земельної ділянки площею 3,5750 га, яка передається в оренду за цим договором, знаходяться тимчасові споруди, призначені для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів членів Громадської організації Отрада, а інша частина земельної ділянки площею 1,5322 га зайнята під об`єктами транспортної інфраструктури проїздами, проходами та площадками (п. 2.2. договору).

За п. п. 5.1, 5.2 договору, земельна ділянка передається в оренду для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів. Орендар зобов`язаний вживати всі необхідні заходи, спрямовані на збереження стану орендованої земельної ділянки, що забезпечують можливість її використання за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 6.2 договору, земельну ділянку передано в оренду на підставі рішення 17-ї сесії Таїровської селищної ради від 20.01.2005 р. N 596-IV без розроблення проекту її відведення відповідно до положень ч. 4 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону України від 02.10.2003 р. N 1211-IV.

ГО «Отрада» вчасно сплачує орендні платежі за договором оренди земельної ділянки площею 5,1072 га, про що свідчить лист Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (т. 1 а.с 141).

Громадську організацію «Отрада» (код в ЄДРПОУ № 13901928) створено 20.07.1997 року та зареєстровано в ЄДРПОУ 09.02.1998 року.

Відповідно до Статуту ГО «Отрада» є правонаступником Добровільного товариства рибалок-любителів «Отрада».

Згідно із п.п. 3.3-3.6 Статуту ГО «Отрада» прийом фізичних осіб у члени та вихід з об`єднання здійснюється за письмовою заявою особи на основі рішення правління і голови ГО «Отрада».

ОСОБА_3 було прийнято до членів ГО «Отрада» 12.09.2003 року. До неї курінь № 580, рахунок № НОМЕР_2 належав ОСОБА_2 , який був членом Громадського товариства «Добровільне товариство рибалок-аматорів «Отрада» з 14.05.1989, а після утворення ГО «Отрада», членом ГО «Отрада».

ОСОБА_1 було прийнято до ГО «Отрада» на підставі відповідної заяви від 14.08.2006 року про прийняття до членів ГО «Отрада» та заяви ОСОБА_3 від 14.08.2006 року про виключення з членів об`єднання з переоформленням куреню № НОМЕР_4 , рахунок № НОМЕР_2 на гр. ОСОБА_1 .

Згідно довідки № 734/18 від 30 серпня 2018 ОСОБА_1 є членом ГО «Отрада» та за ним закріплена дільниця № НОМЕР_4 з розташованим на ньому будинком рибалки, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір оренди земельної ділянки ГО «Отрада» від 20.06.2005 по 07.04.2030, на підставі рішення Таіровської селищної ради № 1009-1У, кадастровий номер 5123755800:02:008:0354 (т. 1 а.с. 109).

Як повідомлено ГО «Отрада», будинок рибалки № 580 було збудовано ОСОБА_2 в період з 1990-1991 років.

Згідно технічного паспорту від 07.09.2018 року на будинок рибалки, що міститься в матеріалах справи - рік будівництва будинку рибалки – 1991 (т. 1 а.с. 110-114).

Згідно висновку № 23-3104 судово-будівельної експертизи, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 25.03.2023 та на підставі матеріалів цивільної справи № 509/2825/19 і обстеження об`єкта дослідження, досліджуваний об`єкт, а саме будинок рибалки загальною площею 77,7 м? за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1643304851237, було побудовано у період до 1992 року (т. 2 а.с. 231-235).

Також, у судовому засіданні було допитано свідка – ОСОБА_5 .

Свідком було повідомлено суду, що ним право користування причалом було успадковане від батьків, та на момент як свідок став членом громадської організації причал налічував більш ніж 500 побудов та берегоукріплюючих споруд. Також, свідок повідомив, що орієнтовна дата побудови причалу № 580 – 1985-1990 роки.

На підставі наведеного судом встановлено, що будівництво спірного будинку рибалки за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено ОСОБА_2 в 1991 році, на земельній ділянці, яку було відведено для цієї мети, а введення його в експлуатацію як збудованого до 05.08.1992, не потребується.

Аналогічних висновків дійшла Державна архітектурно-будівельна інспекція України у листі від 01.09.2011 № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року».

Таким чином, будинок рибалки, загальною площею 77,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , збудований в період з 1990-1991 років не є самочинним будівництвом, більш того, вказаний будинок не підлягав введенню в експлуатацію.

До аналогічного висновку дійшов господарський суд Одеської області у своєму рішенні від 12 грудня 2021 року у справі № 916/2052/19, залишеному без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду, у справі № 916/2052/19 від 21 квітня 2021 року.

У зазначеній справі в липні 2019 року Заступник прокурора Одеської області (прокурор) в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (позивач, Таїровська селищна рада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації ОТРАДА (відповідач, ГО "ОТРАДА"), в якій просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 5,1072 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між Таїровською селищною радою та громадською організацією «ОТРАДА» 20.06.2005 р. та зареєстрований у Книзі реєстрації договорів оренди землі по Таїровській селищній раді за N 040552900014, та зобов`язати громадську організацію «ОТРАДА» повернути Таїровській селищній раді Овідіопольського району Одеської області земельну ділянку, загальною площею 5,1072 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.06.2005 р. року між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Громадською організацією «ОТРАДА» укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 5,1072 га, що знаходиться в районі узбережжя Чорного моря (територія Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_2 ), відповідно до п. 8.1. якого орендарю заборонено зводити на земельній ділянці або її окремій частині будь-які капітальні будівлі та споруди, крім тимчасових будівель та споруд для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів. Разом з тим, прокуратурою Одеської області встановлено, що на зазначеній земельній ділянці членами Громадської організації «ОТРАДА», всупереч вимог чинного законодавства та умов договору оренди земельної ділянки від 20.06.2005 року N 040552900014, зведено ряд самочинно збудованих об`єктів, на які в подальшому зареєстровано право власності, що свідчить про недотримання відповідачем умов договору в зв`язку з чим договір підлягає розірванню.

У зазначеній справі судами здійснено висновки щодо правомірності реєстрації права власності на будинок рибалки, загальною площею 77,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивуючи свої висновки судами зазначено наступне.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно пункту 3.2. "Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна", затвердженого наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. N 227, не належать до самочинного будівництва для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків, зокрема, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об`єкти нерухомого майна, нерозривно пов`язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до норм вказаного Закону, обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Вказане безумовно направлено на реалізацію положень статті 331 Цивільного кодексу України.

Оскільки Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав чинності з 12.03.2011 р., пунктом 9 Розділу V "Прикінцеві положення" передбачається певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.

Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05.08.92 року до 12.03.2011 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.92 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній "спрощеній" процедурі.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

З метою спрощення процедури державної реєстрації прав власності на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них) та які закінчені будівництвом до 05.08.92 року без обов`язкового проведення технічної інвентаризації таких об`єктів, з 09.05.2014 року набрали чинності зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", внесені Законом України від 15.04.2014 року "Про внесення змін до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 05.08.92 року".

Вказані закони передбачають декілька альтернативних механізмів набуття права власності за спрощеною процедурою державної реєстрації таких прав на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.92 року, що знайшло своє відображення в Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року N 1127 (далі Порядок).

Так, відповідно до положень пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинки).

При цьому, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05.08.92 року, не подається, виходячи з положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Наведене зазначено у Листі Міністерства юстиції від 23.02.2016 р. № 8.4-35//18/1 "Щодо державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майно, збудованих до 05 серпня 1992 року".

Також, висновок, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.92 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію узгоджується і з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15.10.2020 року у справі № 623/214/17, постанові від 15.01.2021 р. у справі № 1540/3952/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії – за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Преюдиціальність – це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі № 908/1090/18).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому вказане не підлягає доказуванню під час розгляду теперішньої справи.

Щодо твердження прокурора в апеляційній скарзі про самочинність будівництва через відсутність у відповідача відповідних прав на земельну ділянку, то слушними є доводи відзиву відповідача ОСОБА_1 в цій частині, адже земельна ділянка площею 5,0 га, на якій збудовано спірний об`єкт, ще 14.05.1966 рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 347 була відведена Одеській обласній Раді Українського товариства мисливців та рибалок, а актом від 20.05.1974 № 173/3 на виконання розпорядження Виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих № 170-Р від 27.04.1974 в період з 25.04.1974 по 08.05.1974 передано від Одеської обласної Ради Українського товариства мисливців та рибалок Одеському обласному управлінню побутового обслуговування населення любительські-причали (ремонтно-відстійні пункти) узбережжя міста Одеси, у тому разі і «Отраді», загалом на 2198 куренів та 2084 човнів.

Наступні рішення щодо відведення та передачі земельної ділянки площею 5,52 га в тимчасове довгострокове користування Добровільному товариству рибалок-любителів «Отрада» внормували як обов`язок останнього здійснити благоустрій території причалу; провести будівництво площадок для зберігання катерів та човнів з влаштуванням підйомних лебідок, так і право землекористувача господарювати на земельній ділянці згідно його цільового призначення; будувати підсобні приміщення і будинки для відпочинку родин тільки членів добровільного товариства рибалок-любителів «Отрада» за погодженням з виконкомом міської ради (п. 3.2. Договору від 08.12.1993 між Виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів та Добровільним товариством рибалок-любителів «Отрада»).

Після з`ясування, що вказана земельна ділянка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району, рішенням № 45 від 01.02.2001 Виконавчого комітету Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області «Про оформлення права тимчасового користування земельною ділянкою на умовах оренди» надано Громадській організації «Добровільне товариство рибалок-любителів «Отрада» у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 15 років земельні ділянки площею 5,52 га без зміни загальної площі землекористування та цільового призначення земельної ділянки, та згодом затверджено рішенням Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 596-IV від 20.01.2005 р. техдокументацію з інвентаризації земельної ділянки, що перебуває у користуванні ГО ОТРАДА, зокрема, для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів, і 20.06.2005 р. між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ГО ОТРАДА укладено договір оренди земельної ділянки, згідно п. 1.2 якого земельна ділянка, яка передається в оренду за цим договором, перебуває в комунальній власності і належить до відання орендодавця, який згідно положень чинного Земельного кодексу України здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів на його території, і на частині земельної ділянки площею 3,5750 га, яка передається в оренду за цим договором, знаходяться тимчасові споруди, призначені для зберігання катерів та човнів і відпочинку рибалок-любителів членів Громадської організації Отрада.

За обставин чинності вищезазначеного договору твердження про самочинність будівництва та нецільове використання земельної ділянки є спростовним, оскільки земельна ділянка використовується членом громадського об`єднання ОСОБА_1 у відповідності до цільового призначення, і будівництво будинку рибалки батьком відповідача у 1990-1991 роках на землях, що дотепер знаходяться в оренді громадського об`єднання «Отрада», а висновки суду в наведеній частині є правильними.

Щодо тверджень прокурора про порушення Порядку державної реєстрації та помилковість висновків суду про необґрунтованість позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, то колегія суддів бере до уваги таке.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що діяла на момент прийняття державним реєстратором вищезазначеного рішення, тобто станом на 13 вересня 2018 року, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

На підставі рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Одеської області Кравець Олександра Володимировича (індексний номер рішення 42990407 від 13.09.2018) (з відкриттям розділу) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: будинку рибалки, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 77,7 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за відповідачем зареєстровано відповідне право (а.с. 23-24 т. 1).

Натомість, якщо право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичної долі самочинно побудованого майна й не приведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Тож належними вимогами, які може заявити особа – власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом міської ради про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, зареєстрований за громадською організацією (постанова від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

Тому вказаний спосіб захисту, обраний прокурором, не відповідає змісту виниклих спірних правовідносин.

Що стосується висновків суду про відмову в задоволенні позову прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташоване спірне будівництво, то, погоджуючи вказані висновки суду, колегія суддів бере до уваги помилкове посилання заявника на застосування до виниклих спірних правовідносин сторін вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки такий набрав чинності лише 12.03.2011, за п. 9 Розділу У «Прикінцеві положення» якого для індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, збудованих до 05.08.1992 не встановлено процедуру прийняття в експлуатацію, визначену законом.

Не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про те, що є помилковим посилання суду на преюдиційність судових рішень у справі № 916/2052/19, оскільки, на думку прокурора, обставини в ній стосувалися лише умов договору оренди від 20.06.2005, укладеного ГО «Отрада» з Таїровською селищною радою, а не законності державної реєстрації права власності на спірний будинок рибалки за ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що господарським судом виснувано безпідставність вимог прокурора про розірвання договору саме через доведеність матеріалами справи здійснення будівництва членами ГО «Отрада» об`єктів нерухомості, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , 100/505, 100/580 в період до 1992 року, а дачного будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресами: АДРЕСА_5 – в 2004 році, ще до укладення договору оренди від 20.06.2005, з огляду на що безпідставними є твердження заступника прокурора щодо відсутності будь-яких капітальних споруд на земельній ділянці станом на день передання її в оренду, і саме це свідчить про необґрунтованість посилань прокурора на п. 5.2. та 8.1 Договору оренди земельної ділянки від 20.06.2005.

У рішенні ЄСПЛ від 11 січня 2024 року у справі «Шмакова проти України» зазначено, що: «….така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення у справі «Вассалло проти Мальти» (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43, від 11 жовтня 2011 року). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу. Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 11.04.2023 у справі № 915/1912/19, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що усунення перешкод Таїровській селищній раді Овідіопольського району Одеської області шляхом звільнення земельної ділянки та знесення самочинно збудованої житлової будівлі не відповідає встановленим по справі відносинам щодо самочинності такого будівництва, а крім того буде неправомірним втручанням у право відповідача на мирне володіння таким майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенції) та надмірним тягарем для нього.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 05 лютого 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова