Суд: Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 08 лютого 2026 р.
Справа: №740/3929/25
Суддя: Олійник В. П.
Справа № 740/3929/25
Провадження № 2/740/110/26
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
09 лютого 2026 року м.Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
судді Олійника В.П., при секретарі судового засідання Пучка М.С.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Путіліна Є.В. (у режимі відеоконференції), відповідача ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
встановив:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 34000 грн грошових коштів, які помилково були перераховані на банківську карту відповідача ОСОБА_2 .. Позов обгрунтований тим, що 18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 здійснила помилково переказ на банківську картку № НОМЕР_1 , відкриту в АТ «Універсал банк», в сумі 34000 грн, що підтверджується квитанцією №2067-9СУ7-80СМ-Х6Р6 від 18 жовтня 2024 року. Грошові кошти зараховані на рахунок відповідача. На звернення позивача щодо повернення вказаних коштів відповідач належно не реагує. Просить позов задовольнити та стягнути із відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.
Згідно з ст.ст.19, 274 ЦПК України дана справа, яка є малозначною, підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, про що заперечення під час судового розгляду відсутні.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Путілін Є.В. позов підтримав за обставин, викладених у позовній заяві, заявив про подачу доказів на підтвердження судових витрат по правничій допомозі протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, пояснивши, що на її картку 18 жовтня 2024 року надійши 34000 грн від ОСОБА_1 , з якою у неї 13 червня 2024 року була усна домовленість на виконання робіт по встановленню металопластикових вікон та дверей, вона співпрацювала з компанією Глорія, директором якої є ОСОБА_1 , упродовж червня-грудня місяців ОСОБА_1 обіцяла в подальшому укласти договір з нею; вказані кошти надійшли на її картку як найманому працівнику за виконану роботу; ОСОБА_1 вимагає повернення грошей, оскільки остання просила допомоги по іншому об`єкту, по якому до неї були застосовані штрафні санкції; письмові документи із ОСОБА_1 нею не укладались, були тільки усні домовленості.
Фактичні обставини та мотиви, з яких виходить суд, із застосованими нормами права.
Згідно з даними квитанції АТ «Універсал Банк» №2067-9СЕ7-80СМ-Х6Р6 від 18 жовтня 2024 року відправником 34000 грн із призначеннм платежу-переказ особистих коштів, є ОСОБА_1 , платіжний інструмент НОМЕР_2 , одержував-платіжний інструмент 4441114466547468.
Відповідно до повідомлення АТ «Універсал Банк» від 13 жовтня 2025 року (на виконання ухвали суду від 22 вересня 2025 року про витребування доказів згідно з клопотанням представника позивача) власником банківської картки НОМЕР_1 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на вказану картку 18 жовтня 2024 року відбулося зарахування 34000 грн від ОСОБА_1 .
24 червня 2025 року позивачем ОСОБА_1 направлено на адресу місця проживання відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) лист про повернення помилково перерахованих 34000 грн.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).
У постанові від 12.12.2019 у справі №904/5330/18 Верховний Суд також зазначив, що встановлення відсутності господарських зобов`язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахування коштів, так і на час розгляду справи свідчить про безпідставність утримання таких коштів та можливість використання правового механізму, установленого ст.1212 ЦК України.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання, передбачені ст.1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.
За поданими суду доказами встановлено, що позивачем 18 жовтня 2024 року перераховано на банківську картку відповідача 34000 грн, як особистих коштів позивача, які отримані відповідачем, про що заперечення сторін у судовому засіданні відсутні, при цьому посилання відповідача на отримання вказаних коштів, як оплату праці найманому працівнику, не підтверджено жодним доказом.
Судом враховується, що за приписами ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст.21 КЗпП України). Відповідно до ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.ч.1, 4 ст.24 КЗпП України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків. Згідно з ст.ст.77-80 ЦПК України, в їх системному зв`язку, докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми та на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Також, у відповідності з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При розгляді справи суд виходить виключно із тих доказів, що надані сторонами під час судового розгляду із врахуванням змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За встановлених обставин грошові кошти у сумі 34000 грн, які утримуються відповідачем, набуті останньою без достатньої правової підстави за відсутності договірних відносин між сторонами, а відтак підлягають поверненню відповідачем у повному обсязі, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову-на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову та сплату позивачем в порядку ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» 968 грн 96 коп судового збору, вказаний судовий збір підлягає стягненню на її користь із відповідача.
Докази щодо звільнення відповідача від сплати судового збору суду не подані.
Також судом при вирішенні справи враховується наступне.
Відповідно до відповіді з ЄДДР від 26 вересня 2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , з 02 вересня 2025 року зареєстрована в АДРЕСА_2 , до вказаного часу згідно з повідомленням Управління «Центр надання адміністративних послуг» від 18 липня 2025 року-остання зареєстрована в АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим судом 25 липня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін. Судом враховуються положення ч.2 ст.31 ЦПК України, відповідно до яких справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. З даних підстав справа розглянута судом з додержанням правил підсудності.
Вказане судове рішення відповідно до ч.1 ст.244 ЦПК України ухвалене та проголошене 09 лютого 2026 року.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 244, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 34000 (тридцять чотири тисячі) грн.
Стягнути із ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі до Чернігівського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.Олійник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua