Вирок від 08 лютого 2026 р. у справі №456/6620/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/6620/25

Провадження № 1-кп/456/243/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2026 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025140000001019 від 03.09.2025 відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уроджеця села Чорний Острів Жидачівського району Львівської області, громадянина України, українця, з вищою освітою, інваліда ІІІ групи, одруженого, ФОП, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення прокурор ОСОБА_4 ,

потерпілий ОСОБА_5

сторона захисту обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 03 вересня 2025 року о 17 годині 50 хвилин, керуючи автомобілем марки «Volkswagen LT28», р.н. НОМЕР_1 та рухаючись ним з перевищенням допустимої швидкості руху 50 км/год. по автодорозі «Київ-Чоп» в напрямку до міста Київ, при проїзді її ділянки 598 кілометр + 850 метрів, неподалік с. П`ятничани Стрийського району Львівської області, порушив вимоги чинних розділів ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, а саме Розділу 1 п. 1.5, Розділу 2 п.2.3 підпунктів б), д), Розділу 10 п.10.1, Розділу 12 п.12.1, Розділу 12 п.12.3, Розділу 12 п.12.9 п.п. «б», Розділу 13 п.13.1 та дорожнього знаку 3.29 Розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР, які виразились в тому, що він, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, чим позбавив себе змоги постійно контролювати рух керованого ним автомобіля та без причин технічного характеру виїхав за межі проїзної частини на праве по ходу руху узбіччя, де здійснив наїзд на нерухому перешкоду у вигляді металевого відбійника, в результаті чого пасажир керованого ним автомобіля ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

В результаті порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажир автомобіля марки «Volkswagen LT28», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження: травматичну ампутацію лівої ноги на рівні нижче середньої третини гомілки – відкриті переломи обох кісток лівої гомілки, відкритий перелом правої великогомілкової кістки у верхній третині, перелом восьмого ребра праворуч, забійно-рвані рани правого передпліччя та ділянки правого гомілковостопного суглобу і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.

Таким чином, ОСОБА_3 порушив правила безпеки дорожнього руху як особа, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за вищезазначене кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

ч.2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження потерпілому.

Правова позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 21 листопада 2025 року старшим слідчим ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_7 та затверджений прокурором другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Львівської обласної прокуратури ОСОБА_4 .

З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що обвинувачений порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження потерпілій, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини, прокурор в судовому засіданні просить суд здійснювати розгляд кримінального провадження на підставі ч.3 ст.349 КПК України.

В судових дебатах прокурор просить суд призначити ОСОБА_3 покарання у виді 4 років позбавлення волі, звільнити ОСОБА_3 від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Правова позиція потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні у вирішенні питання про призначення покарання поклався на розсуд суду та вказав, що обвинувачений оплатив йому лікування і обіцяв, що буде оплачувати в майбутньому.

Правова позиція сторони захисту.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст. 286 КК України визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому. Пояснив, що потерпілий ОСОБА_5 його співробітник, вони їхали на роботу того дня і коли поверталися додому, він перебував за кермом транспортного засобу, не впоравшись з керуванням, автомобіль винесло на обочину і вони перекинулися. До них підбігли люди. Потерпілий повідомив, що в нього болить нога. Жінка надала йому медичну допомогу. Їх в автомобілі було четверо осіб, потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, інші пасажири – легкі тілесні ушкодження. Пізніше приїхали працівники поліції. Ця подія трапилася 03 вересня 2025 року о 17:40 год. неподалік с. П`ятничани. Він їхав з швидкістю 90 км/год, можливо 110 км/год. Він оплатив потерпілому лікування і буде оплачувати в майбутньому. Розкаюється у вчиненому. Просить суд не позбавляти його права керування транспортними засобами.

Захисник ОСОБА_6 в судових дебатах просить суд врахувати, що обвинувачений повністю визнав свою вину, розкаявся у вчиненому, оплатив лікування потерпілого, є ФОП, займається будівельними роботами. Крім цього, обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Обвинувачений опікується дитиною, як дитиною, що проживає в патронатній сім`ї.

Межі судового розгляду кримінального провадження.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого, з`ясуванням позиції потерпілого щодо призначення міри покарання та дослідженням документів, що стосуються особи обвинуваченого.

Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України.

Як убачається із законодавчого визначення, злочином може бути визнано лише протиправне, суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України). Звідси одним з елементів складу злочину може бути визнано певну поведінку людини, свідомий та вольовий вчинок, а не певний стан особи.

Диспозиція ст. 286 КК України сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причиновому зв`язку. Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - ч. 2, загибель кількох осіб - ч. 3); причиновий зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає в порушенні Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.

Причиновий зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК України.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто знаходилися у причиновому зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли. Вказана правова позиція відображена в Постанові Верховного суду від 21.08.2019 у справі № 682/956/17.

За змістом закону порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов`язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом. Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 КК України, полягає в: а) порушенні Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків – заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв`язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, що визначається характером ставлення до наслідків. Сама ж дія або бездіяльність при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту можуть бути як умисними, так і вчиненими з необережності.

Показаннями обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому засіданні встановлено, що 03 вересня 2025 року о 17:40 год. неподалік с. П`ятничани, він керував автомобілем і їхав з швидкістю 90 км/год, можливо 110 км/год. Автомобіль знесло на обочину, потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, інші пасажири – легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, з урахуванням показань обвинуваченого ОСОБА_3 , котрий вину у вчиненому злочині визнав повністю та які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті, суд вважає доведеним:

факт порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху, а саме: Розділу 1 п. 1.5, Розділу 2 п.2.3 підпунктів б), д), Розділу 10 п.10.1, Розділу 12 п.12.1, Розділу 12 п.12.3, Розділу 12 п.12.9 п.п. «б», Розділу 13 п.13.1 та дорожнього знаку 3.29 Розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР,і вказані порушення ОСОБА_3 вимог ПДР України є в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Висновки суду.

Таким чином, ОСОБА_3 порушив правила безпеки дорожнього руху як особа, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування, тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

За змістом п.п. 20, 21 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, та особу винного.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Обставин, що обтяжують вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Пом`якшуючими вину обвинуваченого ОСОБА_3 обставинами, передбаченими ст. 66 КК України суд вважає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди потерпілому.

Обираючи покарання обвинуваченому суд враховує характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних злочином наслідків, позицію потерпілого, який у вирішенні питання про призначення покарання покладається на розсуд суд, а також те, що обвинувачений повністю визнав вину у вчиненні злочину, раніше не судимий, за місцем реєстрації та проживання характеризується позитивно, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває, і вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, суд приходить до висновку про можливість виправлення винного без реального відбування покарання, із звільненням від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

До вказаних висновків, суд прийшов, зокрема, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від від 24 травня 2018 року, Верховний суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК.

Слід також вказати, що у кримінальних провадженнях №654/763/17 у постанові від 24 жовтня 2018 року, №346/356/18 у постанові від 12 лютого 2019 року, №166/937/16-к у постанові від 26 квітня 2018 року, №125/1133/17 у постанові від 29 січня 2019 року, Верховний суд прийшов до висновку, що навіть за умови вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у судів були підстави для застосування правових приписів ст.75 КК України та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.

Посткримінальна поведінка обвинуваченого є виключно позитивною. Після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, потерпілий у вирішенні питання про призначення покарання покладається на розсуд суду, однак вказав, що обвинувачений повністю оплатив йому лікування.

На підставі наведеного, а також враховуючи характеризуючі дані особи винного, який на час розгляду справи повністю визнав свою вину, а, отже, готовий нести кримінальну відповідальність, з урахуванням пом`якшуючих обставин у вигляді щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди потерпілому, відсутності обтяжуючих у справі обставин, а також позиції потерпілого, суд вважає можливим виправлення винного без реального відбування покарання, із звільненням від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Відповідно до ч.1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 р. право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, слід зазначити, що санкція ч.2 ст.286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18.

В постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19 вказав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений є ФОП, одруженим, інвалідом ІІІ групи, має дитину на вихованні.

В суду відсутні підстави вважати, що автомобіль є джерелом доходу обвинуваченого. Тобто, діяльність обвинуваченого, не пов`язана з керуванням транспортним засобом, для нього та його сім`ї не є єдиним джерелом доходу. Жодних доказів протилежного обвинуваченим суду не подано.

А відтак, враховуючи обставини кримінального правопорушення, той факт, що необережними діями обвинуваченого спричинено тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, зважаючи на особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення злочину, той факт, що діяльність обвинуваченого, не пов`язана з керуванням транспортним засобом, для нього та його сім`ї не є єдиним джерелом доходу, суд приходить до висновку про необхідність застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 , а також запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Запобіжний захід обвинуваченому не обрано.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні слід вирішити в порядку ст. 124 КПК України.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Питання про скасування арешту майна слід вирішити в порядку ст. 174 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373- 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 286 КК України, й призначити йому покарання у виді 4 /чотирьох/ років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 /один/ рік.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 /два/ роки.

Згідно з п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_3 повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з`являтися у вказані органи для реєстрації.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21697-ІТ від 14.10.2025 в сумі 4457 /чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім/ грн. 00 коп.; за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21698-ІТ від 13.10.2025 в сумі 4457 /чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім/ грн. 00 коп.; за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21700-ІТ від 15.10.2025 в сумі 6685 /шість тисяч шістсот вісімдесят п`ять/ грн. 50 коп.; за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21201-ІТ від 29.10.2025 в сумі 4457 /чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім/ грн. 00 коп.; за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/25793-ІТ від 03.11.2025 в сумі 4457 /чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім/ грн. 00 коп.

Скасувати арешт майна, накладений на автомобіль марки «Volkswagen LT28», р.н. НОМЕР_1 відповідно до ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 05.09.2025 у справі №461/7314/25.

Скасувати арешт майна, накладений на автомобіль марки «Porsche 911 Carrera S», vin: НОМЕР_2 відповідно до ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 05.09.2025 у справі №461/7314/25.

Речові докази: автомобіль марки «Volkswagen LT28», р.н. НОМЕР_1 – повернути ОСОБА_8 / АДРЕСА_2 /, автомобіль марки «Porsche 911 Carrera S», vin: НОМЕР_2 – повернути ПП «АВ-Транс» /Волинська обл., м. Луцьк, вул. Єршова,11, приміщення 4-21/.

Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає за конної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, обвинувачений та його захисник - подати клопотання про помилування.

Головуючий суддя ОСОБА_1