Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №512/669/25 — Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.512/669/25

Провадження №2/512/85/26

"27" січня 2026 р. с-ще Саврань

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у загальному порядку матеріали справи за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2025 представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 24.09.2016 року між ОСОБА_1 та між ОСОБА_2 було укладено шлюб.

У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Сімейне життя між подружжям не склалося, з листопада 2017 року однією сім`єю сторони не проживають через несумісність характерів та розбіжність поглядів на життя.

28 лютого 2019 року рішенням Савранського районного суду Одеської області № 512/786/18 шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу, син проживав з позивачкою ОСОБА_1 , а відповідач взагалі перестав спілкуватися із колишньою дружиною та своїм сином. Позивачка повністю утримує дитину та давала йому все необхідне.

Так, без пояснення причин відповідач з 2017 року не проживає із сім`єю та не спілкувалася ані зі позивачем, ані з дитиною. Станом на теперішній час він нехтує своїми обов`язками батька та проявляє грубу неповагу до дитини.

Зокрема, протягом тривалого часу, відповідач не приймає участь у житті свого сина, у забезпеченні його харчуванням, медичним оглядом, лікуванням, не цікавиться станом його здоров`я, не піклується про фізичний та духовний її розвиток та навчання.

Вищезазначене підтверджується рішенням Савранського районного суду Одеської області від 10.05.2022 року № 512/110/22, яким вирішено стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 починаючи з 11.02.2022 року щомісячно до досягнення дітьми повноліття у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Отже, відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної грошової, трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.

Більш того, в провадженні Савранського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрайонного управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 70096896 з примусового виконання виконавчого листа Савранського районного суду Одеської області від 18.07.2022 року № 512/110/22 про стягнення аліментів з Відповідача на користь Позивача на утримання їх спільного сина.

Заборгованість по аліментах станом 01.08.2025 становить 121461,85 грн.

Відповідач окрім того, що не виконує свої батьківські обов`язки проявляє грубу неповагу до Позивача і до дитини, дозволяє собі її принижувати у соціальних мережах, провокуючи викласти якісь фото. Він у переписці впевнений у своїй безкарності і «є людиною, яка не соблюдає закон». Зазначає, що цього сина він не сприймав і не буде сприймати (скріншоти переписки додається).

Позивач є порядною людиною, до кримінальної відповідальності не притягувалась, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (копія витягу додається).

Позивач не вживає алкогольні напої, на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває.

Станом на теперішній позивач разом із сином мешкають у м. Прага за адресою Delnicka 787, 28002, Kolin 2 (візи та копія договору оренди додаються). Позивач працює у Чехії на виробництві, син пішов до школи у м. Прага та знаходиться на повному утриманні позивача.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення батька від виховання дитини, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 22.08.2025 вказаний позов залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків (а.с.29-30).

29.08.2025 до суду надійшло заява про усунення недоліків в якій міститься клопотання представника позивача - ОСОБА_3 про витребування органу опіки та піклування Савранської селищної ради Одеської області, в (65200, вул. Соборна, 9, с-ще Саврань Подільський район, Одеська область, ЄДРПОУ:04380548) обґрунтований висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 09.09.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.10.2025 (а.с.38-39).

Ухвалою суду від 18.11.2025 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 17.12.2025 (а.с. 55-56).

17.12.2025 в судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, завчасно повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, однак адресоване йому поштове відправлення повернулось на адресу суду з довідкою Укрпошти про те, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.58).

У зв`язку з викладеним слухання справи відкладено на 27.01.2026.

Представник позивача - адвокат Пуйда Є.Ю., належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, однак 27.01.2026 до канцелярії суду подав клопотання про ухвалення заочного рішення по даній справі та просив задовольнити позовні вимоги повністю і провести розгляд справи без участі позивача та представника (а.с. 65).

27.01.2026 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову Орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про що свідчить довідка про доставку електронного документа (а.с.67).

Крім того, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».

Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації нею права судового захисту своїх прав та інтересів.

Відповідач, який повідомлений про дату, час та місце розгляду справи до суду не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи не надав, свою позицію не виклав, правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк не скористався.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, всебічно, об`єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих доказів у їх сукупності, приходить до наступного.

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, від 18.04.2017, актовий запис про народження №33 (а.с.20).

28 лютого 2019 року рішенням Савранського районного суду Одеської області № 512/786/18 шлюб між сторонами розірвано (а.с.19).

Згідно з відповіддю на адвокатський запит від 18.08.2025, який надійшов з Савранського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 19/08/2025, повідомляє наступне. Савранському відділі державної виконавчої служби у Подільському Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №70096896 щодо примусового виконання виконавчого листа Савранського районного суду Одеської області №512/110/22 від 18.07.2022 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 на користь ОСОБА_5 , 01.08.1995 року РНОКПП - НОМЕР_5 , аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини доходу боржника, до досягнення дитиною повноліття.

Станом 01.08.2025, заборгованість зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №70096896 становить - 121 461,85 грн (а.с.11-13).

Відповідно до довідки, яка видана ОСОБА_1 в тому, що вона дійсно не отримувала аліменти за період з 17.10.2022 року по 01.08.2025 року від ОСОБА_2 згідно виконавчого провадження №70096896, на виконання виконавчого листа №512/110/22 від 18.07.2022 року виданого Савранським районним судом Одеської області стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно до досягнення дитиною повноліття у розмірі 1/4 частини доходу, починаючи з 11.02.2022 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.17).

Також в матеріалах справи міститься скрін переписки між сторонами (а.с. 9-10).

Відповідно до листа Савранської селищної ради Одеської області, як орган опіки та піклування селищної ради, яка винесла питання доцільності (недоцільності) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його сина на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини. Службою у справах дітей Савранської селищної ради були зроблені запити до Концебівського старостинського округу стосовно характеристики на батьків дитини за місцем їх проживання. Згідно довідок виданих старостою Концебівського старостинського округу від 02.10.2025 року за № 496 і № 497, стало відомо, що станом на даний час ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом зі своїм сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за кордоном. Батько дитини ОСОБА_2 на території Концебівського старостинського округу не проживає більше п?яти років, його місце перебування не відоме, зі слів його знайомих він перебуває за кордоном - в Литві. З урахуванням наявних довідок старостату, які свідчать про те, що ОСОБА_5 разом із сином ОСОБА_4 , 2017 року народження, проживають за кордоном, а батько дитини ОСОБА_2 протягом п?яти років не проживає на території Савранської територіальної громади, членами Комісії було вирішено провести засідання без участі батьків дитини, на якому було вирішено залишити без виконання ухвалу суду з наступних причин. Органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов`язану із захистом прав дитини, з дотриманням таких принципів: забезпечення найкращих інтересів дитини; недопущення дискримінації дітей; конфіденційності інформації про дитину. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов?язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом. Враховуючи, що відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, що може застосовуватись виключно за наявності визначених законом підстав та з урахуванням інтересів дитини. При розгляді таких питань обов`язковим є заслуховування думки обох батьків або підтвердження неможливості такої участі. На даний час місце проживання батька не встановлено, зв?язку з ним не має, що унеможливлює отримання від нього пояснень з даного питання. Крім того, не має можливості витребувати будь-які документи, які підтверджують або спростовують не виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов?язків.

За таких обставин орган опіки та піклування Савранської селищної ради не має правових підстав для надання висновку про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не виконано вимогу щодо забезпечення змагальності процесу та дотримання прав в обох батьків (а.с. 49).

Щодо ненадання висновку органом опіки та піклування слід зазначити наступне.

У частинах четвертій - шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Наведені вище положення статті 19 Сімейного кодексу України та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

Виконавчий комітет Савранської селищної ради Одеської області як орган опіки та піклування повідомив суд про неможливість прийняти рішення та надати письмовий висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який фактично проживає за межами України відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який також проживає з матір`ю за кордоном.

Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року по справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22).

Враховуючи те, що наразі дитина не проживає на території України, суд з урахуванням позиції Верховного суду вважає за можливе вирішити спір за наявними у справі доказами без висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання даного спору.

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно з частини 1 статті141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За частиною 2 статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Відповідно до частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Наведене, поряд із встановленими обставинами справи щодо самоусунення (ухилення) від виховання своєї дитини, свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, відсутністю будь-якого інтересу до своєї дитини.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Пунктом 8 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866, якщо протягом року після прийняття судом рішення про відібрання дитини у батьків не усунені причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, зобов`язана вжити заходів до позбавлення батьків їх батьківських прав.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Крім того, в пункті 16 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Тому зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїх обов`язків.

Отже, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні обов`язків по вихованню дитини, а також встановити, що мати (батько) ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона (він) він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц).

При цьому позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 759/9995/16-ц).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, тому позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини (пункт 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Відтак, за загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінки.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суду не надано доказів, які б свідчили про те, що батько дитини - відповідач у справі виконує свої обов`язки щодо дитини, або тих фактів, які б свідчили про поважність причин невиконання ним своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини.

ОСОБА_2 в порушення вимог статей 150, 180 СК України, частини 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо утримання, виховання та розвитку дитини, не піклується про нього, не цікавиться його життям, не проявляє щодо дитини батьківської турботи, не намагається налагодити стосунки з дитиною і взагалі самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

З матеріалів справи, зокрема, письмових доказів, вбачається, що участь відповідача, як батька, у вихованні малолітнього сина дійсно була недостатньою, його поведінка свідчить про нерозуміння ним обов`язку брати участь у вихованні та утриманні свої дитини та підтверджує його не бажання приймати участь у його житті, здійснювати забезпечення дитини всім необхідним.

Досліджуючи питання про відповідність втручання у право відповідача «цілям», зазначеним в п.2 ст.8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» малолітньої дитини по справі - ОСОБА_4 , а тому має законну мету у розмінні п.2 статті 8 Конвенції.

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», судом були досліджені надані позивачем докази на предмет їх достатності та обґрунтованості, виходячи із того, що поняття «ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини» є оціночним поняттям і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 починаючи з 2017 року не приймає достатньої участі у вихованні свого малолітнього сина, не здійснював його матеріальне забезпечення, не цікавився станом його здоров`ям, інтересами та потребами.

В даній конкретній ситуації судом також враховується, що держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою (п.52 рішення Європейського суду у справі «Савіни проти України»). Разом з тим, реалізація державою зазначених обов`язків вимагає від відповідача ОСОБА_2 активних дій, які б свідчили про його бажання скористатись такою допомогою держави.

Натомість суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 жодного разу не звернувся до уповноважених державних органів з метою надання йому сприяння у реалізації своїх батьківських обов`язків та не вчинив дій, спрямованих на поліпшення відносин між ним та його малолітнім сином.

Наведене в своїй сукупності, на думку суду, свідчить про свідоме ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, свідоме нехтування ними та не бажання їх виконувати, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Також під час розгляду справи по суті судом було з`ясовано, що малолітня дитина по справі ОСОБА_4 з 2017 року проживає з матір`ю, а тому в даному випадку позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у відповідача, як батька, оскільки він не проживає разом із сином протягом тривалого часу. Крім того, даний захід не виключає можливості побачення відповідача зі своїм сином та спілкування з ним за наявності у нього такого наміру.

Тобто в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію у відносинах між батька та сином.

Крім того неприбуття належним чином обізнаної з датою, часом та місце розгляду справи відповідач в судове засідання 17.12.2025, суд розцінює як відсутність інтересу до дитини та легковажне ставлення до можливих негативних для нього наслідків розгляду справи.

За вказаних обставин, позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відповідатиме інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідач, як батько, тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, що в сукупності свідчить про байдуже ставлення відповідача як до юридичного обов`язку, так і природної потреби піклуватися про свою дитину.

Даний висновок суду відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №203/3505/19.

Одночасно з цим судом враховується, що подібна поведінка відповідача, який фактично самоусунувся (ухилився) від виховання своєї дитини, позбавляє його можливості підставно заперечувати проти задоволення позову (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №311/563/20).

З огляду на викладене, детально проаналізувавши обставини справи, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування до відповідача ОСОБА_2 , як батька малолітнього сина ОСОБА_4 , крайнього заходу впливу, передбаченого статтею 164 СК України, у виді позбавлення її батьківських прав відносно його дитини, що, виходячи із дійсних правовідносин сторін, не суперечить статті 9 Конвенції про права дитини та статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що подання зазначеного позову є насамперед способом захисту прав та інтересів дитини, і, з урахуванням встановленого факту ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню і утриманню своєї дитини, вважає доцільним позбавити його батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 , оскільки відповідач тривалий час не виконує своїх обов`язків по вихованню й утриманню дитини, свідомо ними нехтуючи, що, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, дає суду законні підстави для задоволення позову.

Вказаний висновок повністю узгоджується і з позицією органу опіки та піклування, викладеною у письмовому висновку.

Окремо суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав у порядку, передбаченому статтею 169 СК України. Окрім того, даний захід не виключає і можливість побачення останнього з власною малолітньою дитиною.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Так, за змістом статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з положеннями статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Разом з тим, суд зазначає що заочним рішенням Савранського районного суду Одеської області від 10.05.2022, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 починаючи з 11.02.2022 року щомісячно до досягнення дітьми повноліття у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Враховуючи це, питання щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини не вирішується.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що при подачі позову, позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп (а.с. 1).

Водночас, у позовній заяві позивачка не ставить вимоги про стягнення судового бору з відповідача.

Відтак, ухвалюючи рішення, суд не вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат по сплаті судового збору, сплачених позивачкою при зверненні до суду з цим позовом.

Керуючись статтею 150, пунктами 2, 3 частини 1 статті 164, статтею 170 СК України, частинами і, 4 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", статтями 4, 5, 19, частинами 1, 2 статті 133, пункту 1 частини 2 статті 141, частиною 3 статті 258, статтями 259, 263-265,280-288 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Савранської селищної ради Одеської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 05.02.2026.

Суддя О.Ю. Брюховецький