Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №480/780/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 р. Справа № 480/780/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, м. Суми, повний текст складено 09.09.25 по справі № 480/780/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Сумській області, перший відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Миколаївській області, другий відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 12 січня 2024 року № 184250006255 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року та призначити пенсію за віком.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 12 січня 2024 року № 184250006255, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки трудовою книжкою ОСОБА_1 у повному обсязі підтверджується наявність достатнього трудового стажу, а відповідальність за своєчасність заведення такої трудової книжки покладається на роботодавця, а не на працівника.

Крім того, вважав протиправною відмову другого відповідача у зарахуванні позивачу періоду його роботи на території рф з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року з мотивів того, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі по тексту - Угода від 13.03.1992), оскільки в силу пункту 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 пенсійні права не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

А відтак, припинення участі РФ в Угоді від 13.03.1992 так само, як і вихід України з неї відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі по тексту Постанова - № 1328), не є підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі № 480/780/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, ідентифікаційний код 21108013), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 12 січня 2024 року № 184250006255 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 29 січня 2024 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн в рахунок відшкодування судового збору.

Перший відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі № 480/780/24 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції помилково зобов`язав першого відповідача здійснити певні дії, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято ГУ ПФУ в Миколаївській області, а не ГУ ПФУ в Сумській області, а тому наявні підстави для скасування такого рішення.

Щодо покладених оскаржуваним рішенням зобов`язань в частині зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 01.01.1992 р. по 10.01.1992 р., з 15.01.1992 р. по 20.12.1993 на території рф, звернув увагу, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а тому відсутні підстави для зарахування періодів трудової діяльності ОСОБА_1 на території рф до страхового стажу.

Також просив врахувати, що трудова книжка видана установою, в якій позивач не працював на момент її оформлення, а тому відсутні підстави для зарахування періодів роботи ОСОБА_1 з грудня 1986 року по січень 1997 року.

Позивач у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Наполягав, що саме на першого відповідача покладено обов`язок зі здійснення певних дій на виконання рішення суду першої інстанції, так як заява про призначення пенсії подавалась саме до ГУ ПФУ в Сумській області.

По суті спірних правовідносин вказав, що порушення заповнення трудової книжки з боку адміністрації підприємства, де працював позивач, не може бути підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та призначенні пенсії.

Другий відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.01.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з заявою про призначення пенсії за віком, до якої було додано усі документи, які підтверджують його право на пенсію за віком.

Рішенням від 12.01.2024 № 184250006255 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовило в призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю у нього необхідного стажу роботи. За підрахунками відповідача його страховий стаж становить 27 років 04 місяці 89 днів (а. с.12).

Не погодившись з таким рішенням другого відповідача та вважаючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити позивачу пенсію за віком необґрунтованою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку, що пенсійний орган безпідставно відмовив позивачу в призначенні пенсії, оскільки період роботи ОСОБА_1 на підприємстві на території Російської Федерації підтверджений належними та допустимими доказами, а вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві, не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення.

Щодо відмови у зарахуванні періодів трудової діяльності позивача згідно з трудовою книжкою від 10.07.1991 НОМЕР_2 судом зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах, а тому такі періоди підлягають врахуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За визначенням, наведеним у частині першої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком позивач досяг 60 років. Отже, для призначення пенсії за віком страховий стаж позивача повинен бути не менше 31 року.

Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV).

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року по справі № 171/843/17.

Дослідивши трудову книжку позивача від 10.07.1991 НОМЕР_2 , колегією суддів встановлено, що позивач з 01.12.1986 по 20.01.1997 навчався у аспірантурі з відривом від виробництва; в періоди з 01.01.1992 по 10.01.1992, з 15.01.1992 по 20.12.1993 працював на території Російської Федерації.

Вказані обставини додатково підтверджуються наказом Інституту хімічної фізики Академії наук СРСР від 13.11.1986 № 574л "Про зарахування до аспірантури", витягом з наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" від 27.04.1995 № 90/к, витягом з наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" від 15.01.1997 № 6/к, довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів" від 24.01.2024 № 07/к (а.с.13-18,19,26,27,28).

Відтак, наявними у матеріалах справи документами підтверджено трудову діяльність ОСОБА_1 у спірні періоди.

Що стосується невідповідності дати оформлення трудової книжки (10.07.1991) даті внесення першого запису (01.12.1986) колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, за якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

Судом апеляційної інстанції враховує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У свою чергу, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Також, Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, як наслідок, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до страхового стажу для перерахунку пенсії не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме допущення роботодавцем неточностей при оформленні трудової книжки.

Щодо можливості зарахування до страхового стажу періоди трудової діяльності ОСОБА_1 на території рф, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що на час трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території рф.

За таких обставин, посилання першого відповідача на ту обставину, що з 01.01.2023 РФ також припинила участь в Угоді є недоречним, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023. Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 по справі № 340/4436/23.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Порядок № 22-1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу. Основним документом на підтвердження трудового стажу є трудова книжка, яка була надана позивачем до пенсійного органу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

повідомляє про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні стажу позивачу при призначенні пенсії.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17.

Колегія суддів наголошує, що періоди роботи позивача на території РФ, які він просить зарахувати до страхового стажу, мали місце до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а тому такі події не можуть впливати на пенсійні права ОСОБА_1 .

З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на пенсійне забезпечення лише з тих підстав, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у пенсійного органу підстав для не зарахування періодів роботи на території рф до страхового стажу та вважає підтвердженим факт трудової діяльності ОСОБА_1 .

Таким чином, з огляду на те, що загальний страховий стаж позивача із врахуванням періодів трудової діяльності з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року становить більше необхідних 31 року, колегія суддів дійшла висновку, що у пенсійного органу були відсутні правові підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії.

Щодо правомірності зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській області здійснити зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача та призначити йому пенсію, слід вказати таке.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати.

Відповідно до абзацу 12 пункту 4.2 Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Абзацом 3 пункту 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Згідно з абзацом 1 пункту 4.10 Порядку № 22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Беручи до уваги, що за принципом екстериторіальності оскаржуване рішення від 12 січня 2024 року № 184250006255 про відмову у призначенні пенсії було прийнято ГУ ПФУ у Миколаївській області, колегія суддів вважає помилковим покладення судом першої інстанції обов`язку з призначення ОСОБА_1 пенсії, врахувавши періоди трудової діяльності останнього з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року, саме на Головне управління у Сумській області, що в свою чергу зумовлює необхідність зміни судового рішення в цій частині.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Підставами для зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 480/780/24 слід змінити в частині обраного способу захисту порушеного права щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року та призначити йому пенсію за віком з 29 січня 2024 року, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а абзаци третій та четвертий оскаржуваного рішення в наступній редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року та призначити йому пенсію за віком з 29 січня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 29 січня 2024 року».

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 480/780/24 є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 480/780/24 - змінити шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, а абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) період роботи з 01 грудня 1986 року по 20 січня 1997 року та призначити йому пенсію за віком з 29 січня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, ідентифікаційний код 21108013) виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з 29 січня 2024 року».

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі № 480/780/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій