Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №520/26214/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

06.02.2026 р. справа №520/26214/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправними дій Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області», щодо відмови у оформленні та направленні подання про призначення пенсії та всіх необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах; 2) зобов`язання Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області» оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подання про призначення пенсії та всі необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що на день звільнення зі служби мав достатню вислугу років з урахуванням пільгового обчислення для призначення пенсії за вислугу років, а відмова відповідача в оформленні та направленні документів для її призначення є протиправною.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що у позивача відсутня необхідна календарна вислуга років для призначення пенсії за вислугу років, пільгове обчислення вислуги застосовується лише для визначення розміру пенсії, а також що відповідач не наділений повноваженнями щодо оформлення та направлення документів до органів Пенсійного фонду України для призначення такої пенсії.

Окрім того, у відзиві на позов заявлено клопотання про залучення в якості співвідповідача Головний сервісний центр МВС України, оскільки 22.04.2024 року наказом МВС України № 259 було визнано таким, що втратив чинність наказ МВС України від 25.02.2019 № 129 «Про визнання в Міністерстві внутрішніх справ України уповноваженого структурного підрозділу з підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення (перерахунок) пенсій» (зі змінами), а відповідні повноваження, разом із пенсійними справами та інформаційними базами, фактично і нормативно передано до системи ГСЦ МВС та його регіональних сервісних центрів. У зв`язку з цим відповідач вибув з публічно-правових відносин щодо яких виник спір, не має ані правових повноважень, ані фактичної можливості виконати можливе судове рішення.

Розглядаючи заявлене клопотання суд зазначає, що наказом МВС України від 25.02.2019 № 129 «Про визнання в Міністерстві внутрішніх справ України уповноваженого структурного підрозділу з підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення (перерахунок) пенсій» було визнано в МВС України уповноваженим структурним підрозділом з підготовки та подання до органів ПФУ документів для призначення (перерахунку) пенсій Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України з покладанням таких функцій на управління координації пенсійних та соціально-гуманітарних питань цього Департаменту.

16.04.2021 року наказом МВС України № 291 було внесено зміни до наказу МВС України від 25.02.2019 № 129: "1. Визначити в МВС України: 1) Департамент персоналу уповноваженим структурним підрозділом з підготовки та подання до органів ПФУ документів для призначення (перерахунку) пенсій з покладанням таких функцій на управління координації пенсійних питань та соціальної роботи цього Департаменту; 2) Територіальні медичні об`єднання МВС України по областях, місту Києву уповноваженими установами за видачу довідок про розмір грошового забезпечення з покладанням таких функцій на відповідні сектори (відділи) із соціально-гуманітарних питань цих державних установ».

Тобто саме на підставі наказу МВС України від 25.02.2019 № 129 (зі змінами) ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» було визнано уповноваженим органом за видачу довідок про розмір грошового забезпечення для призначення (перерахунку) пенсій в структурі МВС України.

22.04.2024 року наказом МВС України № 259 було визнано таким, що втратив чинність наказ МВС України від 25.02.2019 № 129 «Про визнання в Міністерстві внутрішніх справ України уповноваженого структурного підрозділу з підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення (перерахунок) пенсій» (зі змінами).

Згідно з п.1 наказу МВС України від 22.04.2024р. №259 Відділ координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України визначений уповноваженим підрозділом з підготовки та подання до органів ПФУ документів для призначення (перерахунку) пенсій.

Згідно з п.2 наказу МВС України від 22.04.2024р. №259 уповноважено Головний сервісний центр МВС на видачу довідок звільненим зі служби військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ довідок про розмір грошового забезпечення відповідно за березень 2019 року та листопад 2019 року для перерахунку пенсій з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 160/8324/19 та судових рішень у справах № 826/3858/18 та № 826/12704/18 з покладанням таких функцій на регіональні сервісні центри Головного сервісного центру МВС (філії ГСЦ МВС).

Згідно з п.3 наказу МВС України від 22.04.2024р. №259 - п.2 наказу МВС України від 22.04.2024р. №259 застосовується з 01.01.2024р.

Згідно з п.4 наказу МВС України від 22.04.2024р. №259 визнано таким, що втратив чинність наказ МВС України від 25.02.2019 №129.

Отже з 01.05.2024р. обов`язок з приводу оформлення матеріалів для призначення пенсії та з приводу видачі довідки про розмір та структуру підвищеного грошового забезпечення був покладений на Головний сервісний центр МВС в особі, зокрема, Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Харківській, Полтавський та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) (стосовно довідок про підвищене грошове забезпечення станом на березень 2019р. та станом на листопад 2019р.) та на Відділ координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України (стосовно решти випадків видачі довідок про підвищене грошове забезпечення) (наказ МВС України від 22.04.2024р. №259).

Наказом МВС України від 21.06.2024 № 432 було внесено зміни до наказу МВС України від 22.02.2024 № 259, а саме: "2. Уповноважити Головний сервісний центр МВС на видачу звільненим зі служби військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за їх зверненнями довідок про розмір грошового забезпечення відповідно за березень 2019 року та листопад 2019 року для перерахунку пенсій з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 160/8324/19 та судових рішень у справах № 826/3858/18 та № 826/12704/18, а також здійснювати відповідно до законодавства України розгляд звернень таких осіб про видачу довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій за інші періоди з покладенням таких функцій на регіональні сервісні центри Головного сервісного центру МВС (філії ГСЦ МВС).

3. Територіальним медичним об`єднанням Міністерства внутрішніх справ України по областях, місту Києву та Київській області (далі - територіальні медичні об`єднання), які є сторонами у справах щодо оформлення довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій та інших пенсійних питань у судах першої (місцеві суди), апеляційної та касаційної інстанцій, вжити заходів щодо залучення Головного сервісного центру МВС як співвідповідача.".

Відповідно до частин 3-4 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

За матеріалами справи 01.03.2023р. позивач звернувся до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області» із заявою про оформлення та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області документів для призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням пільгової вислуги.

Листом від 29.03.2023р. № 33/41-1003 відповідач повідомив про відмову в направленні документів, посилаючись на відсутність у позивача необхідної календарної вислуги років для призначення пенсії та на відсутність у відповідача повноважень щодо підготовки та направлення відповідного подання до органів Пенсійного фонду України.

Тож, предметом даного спору є саме правомірність управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень - Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області» з приводу відмови у оформленні та направленні подання про призначення пенсії позивачу та відповідних документів, котра була вчинена - 29.03.2023р. (тобто до видання наказу МВС України від 21.06.2024 № 432).

Оскільки оскаржене заявником управлінське волевиявлення було вчинено саме до моменту зміни нормативного регулювання, то спірні публічно-правові відносини стосуються виключно цього суб`єкта владних повноважень.

Сам факт подальшої передачі окремих функцій відповідача іншим органам системи МВС України не змінює правової природи спірних відносин та не свідчить про подання позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

За таких обставин підстави для залучення Головного сервісного центру МВС України як співвідповідача у даній справі відсутні, у зв`язку з чим клопотання відповідача про його залучення задоволенню не підлягає.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; згідно з витягом з наказу Головного управління МВС України в Харківській області від 10.01.2014р. № 2 о/с капітана міліції ОСОБА_1 , заступника командира з кадрового забезпечення роти №2 полку ПС ХМУ ГУ з 10.01.2014 звільнено в запас за ст. 64 п. "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни). Вислуга років на день звільнення складає: у календарному обчисленні 19 років 01 місяць 02 дні, у пільговому обчисленні - 26 років 08 місяців 03 дні.

01.03.2023р. позивач звернувся до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області» із заявою про оформлення та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області документів для призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням пільгової вислуги.

Листом від 29.03.2023р. № 33/41-1003 відповідач повідомив про відмову в направленні документів, посилаючись на відсутність у позивача необхідної календарної вислуги років для призначення пенсії та на відсутність у відповідача повноважень щодо підготовки та направлення відповідного подання до органів Пенсійного фонду України.

Стверджуючи про протиправні дії відповідача, які полягають у відмові в оформленні та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подання і необхідних документів для призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням часу служби на пільгових умовах, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон України від 09.07.2003р. №1058-ІV) (який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; далі за текстом - Закон України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ), а згідно з ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV відносно заявника реалізація цього права унормована положеннями Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2262-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з п. «б» ст. 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань.

За правилами ст. 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч. 2 ст. 17 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.17 Закону № 2262-XII до вислуги років особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до ст. 17-1 Закону №2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі за текстом - Порядок №393).

Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років: 1) вислуга років для призначення пенсії відповідно до ст. 12 Закону №2262-ХІІ; 2) вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до ст.12 Закону №2262-ХІІ.

На час звільнення позивача зі служби в органах Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (10.01.2014) діяла редакція п. 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема працівникам органів внутрішніх справ, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

На момент звільнення позивача зі служби показник тривалості календарної вислуги років був обчислений у - 19 років 01 місяць 02 дні, показник тривалості пільгової вислуги років був обчислений у - 26 років 08 місяців 03 дні.

Матеріали справи не містять доказів того, що до набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 заявником ініціювалась процедура призначення пенсії у порядку Закону №2262-ХІІ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (далі - постанова №119), яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку №393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок №393було доповнено п. 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.»

Пункт 3 Порядку № 393 у редакції постанови КМУ від 16.02.2022р. №119 визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Пункт 3 Порядку № 393 у редакції постанови КМУ від 16.02.2022р. №119 визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Таким чином, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 у редакції постанови КМУ від 16.02.2022р. №119 виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Так, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання, до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.

Суд також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

Постанову від 16.02.2022р. №119 було прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Порядок №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних відносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Таким чином, виходячи з положень ст. 12 Закону №2262-XII та п. 1 та 2-1 Порядку №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п. 3 Порядку №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а зазначив, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

Також Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №520/5695/23 в касаційному порядку, у постанові від 10.12.2024 підтримав правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а про те, що до правовідносин, пов`язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідні правові норми, зокрема, порядку №393 підлягають застосуванню в тій редакції, яка була чинна на момент звернення особи до територіального органу Національної поліції України із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років.

У зазначеній постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності постановою № 119, якою внесені зміни до порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

Суд вважає застосовними наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, які виникли у справі, яка розглядається, та зазначає, що позивач як особа, яка звернулась до відповідача із заявою про оформлення та направлення до ГУ ПФУ в Харківській області подання для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, після набрання чинності постановою № 119, права на призначення пенсії відповідно до Закону №2262-XII із зарахування вислуги років в пільговому обчисленні не має.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі №360/2102/22, від 14.05.2025 у справі №120/10332/23 та від 30.06.2025 у справі №380/10666/24.

Визначальним у цій справі є також момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.

Розглядаючи справу, суд зважає, що згідно з ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Управлінські волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу призначення пенсії у порядку Закону України №2262-ХІІ не можуть бути кваліфіковані у якості міри юридичної відповідальності, а відтак, під час вчинення таких волевиявлень суб"єкт владних повноважень повинен керуватись виключно нормами чинного на момент прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії законодавства, а не ретроспективно застосовувати положення тих актів права, котрі на цей момент вже втратили чинність.

Суд повторно нагадує, що як вбачається з матеріалів справи, позивач після звільнення зі служби у 2014 році не реалізував своє право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до органів внутрішніх справ із заявою про оформлення подання та необхідних документів та їх направлення до пенсійного органу з метою призначення пенсії за вислугу років. Отже необхідно констатувати, що не настав юридичний факт, з яким закон пов`язував би виникнення, зміну чи припинення правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі норм порядку №393 в редакції до внесення змін порядком №119.

Суд наголошує, що наявність в особи певного права не означає його автоматичної реалізації. У позивача в 2014 році при звільненні з органів внутрішніх справ було право на призначення пенсії (на підставі чинного тоді законодавства), натомість воно реалізовано не було шляхом вчинення визначених законодавством дій.

Оскільки позивач звернувся із заявою про оформлення та направлення до ГУ ПФУ в Харківській області подання для призначення пенсії за вислугу років 01.03.2023р., тобто після набрання чинності постановою КМУ від 16.02.2022р. №119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.

Цей висновок кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.01.2026 у справі №380/25357/24.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що оскільки у межах спірних правовідносин станом на 01.03.2023р. календарна вислуга років позивача становить менше 21 календарних років і 6 місяців, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо оформлення та направлення до ГУ ПФУ в Харківській області подання для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону №2262-ХІІ.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу оформлення та направлення до ГУ ПФУ в Харківській області подання про призначення пенсії за вислугу років.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у даному конкретному випадку суб’’єкт владних повноважень за зверненнями зацікавленої особи вчинив управлінські волевиявлення у формі відмови із дотриманням вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, адже обставини фактичної дійсності з”ясував із достатньою повнотою, положення належної норми права витлумачив правильно, зважив на усі юридично значимі фактори, а тому реально вчинене управлінське волевиявлення не призвело до погіршення правового становища заявника, бо заявник не набув права на отримання права на пенсію за вислугу років у зв`язку з відсутністю достатньої календарної вислуги, що унеможливлює виникнення у заявника відповідного суб`єктивного права, а відтак виключає порушення його прав, свобод чи законних інтересів унаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного управлінського волевиявлення.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" про залучення співвідповідача - залишити без задоволення.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко