Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №580/13321/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року справа № 580/13321/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гайдаш В. А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Міністерства оборони України (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України, яка проявилася в тому, що Міністерство оборони України не надало жодної відповіді на заяву від 19 жовтня 2025 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України надати позивачу відповідь на заяву від 19 жовтня 2025 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 19.10.2025 він звернувся до Міністерства оборони України із заявою через Урядовий контактний центр, у якій просив невідкладно надіслати його особову справу до в/ч НОМЕР_1 та поінформувати про це електронною поштою. Станом на день подання позову жодної відповіді на звернення не отримав. Вважає таку тривалу відсутність реакції з боку Міністерства оборони України неправомірною бездіяльністю.

Відповідач проти позову заперечив та 25.12.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Міноборони не є розпорядником запитуваної інформації стосовно надсилання особової справи до військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з цим, заява ОСОБА_1 була направлена на виконання до Генерального штабу Збройних Сил України. Вважаючи позовні вимоги позивача безпідставними, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

05.01.2026 позивач подав до суду додаткові пояснення, в яких заперечив проти викладених у відзиві обставин та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач не надав доказів вчасного розгляду його заяви від 19.10.2025. Попри переведення з в/ч НОМЕР_2 ще у квітні 2025 року, супровідний лист про пересилання справи зареєстровано лише 01.12.2025, а повідомлено позивача — 23.12.2025. Докази фактичного відправлення справи саме 01.12.2025 відсутні. Викладене, на думку позивача, підтверджує тривалу бездіяльність та порушення строків розгляду звернення.

Ухвалою від 08.12.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою від 19.10.2025, в якій просив невідкладно надіслати його особову справу до військової частини НОМЕР_1 ; про надсилання особової справи проінформувати його на електронну пошту, вказавши дату надсилання та спосіб надсилання особової справи до військової частини НОМЕР_1 . У заяві позивач зазначив, що в період часу з серпня 2023 року до квітня 2025 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Станом на 09.10.2025 його особова справа не надійшла до військової частини НОМЕР_1 , в яку його було переведено з військової частини НОМЕР_2 .

Заява ОСОБА_1 від 19.10.2025 була направлена на виконання до Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до супровідного листа військової частини НОМЕР_2 від 01.12.2025 № 9589/дск військовій частині НОМЕР_1 була направлена особова справа ОСОБА_1 для подальшого обліку та збереження.

Листом від 23.12.2025 № 2084/114/4/1/4599 військова частина НОМЕР_2 повідомила ОСОБА_1 , що відповідальними особами військової частини НОМЕР_2 особова справа капітана ОСОБА_1 надіслана встановленим порядком на адресу військової частини НОМЕР_1 за вихідним № 9589/дск від 01.12.2025.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду його заяви від 19.10.2025, останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Суд зауважує, що предметом оскарження у цій справі є ненадання відповідачем відповіді на звернення позивача від 19.10.2025.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до ст. 3 зазначеного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Цією статтею також надано тлумачення зазначених термінів.

Так, зокрема, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо;

скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно ч. 6 ст. 5 Закону № 393/96-ВР письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Ч. 1 ст. 14 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Ст. 19 Закону № 393/96-ВР визначає, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Частиною 1 статті 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що орган державної влади у місячний термін від дня надходження звернення зобов`язаний в межах своїх повноважень: 1) об`єктивно, всебічно і вчасно розглянути заяву громадянина, який звернувся до нього з такою заявою, 2) прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення та 3) повідомити заявника про наслідки розгляду його звернення. Тобто, належним розглядом органом державної влади звернення громадянина вважатиметься безумовне виконання останнім чітко визначеної законодавцем сукупності зазначених дій протягом строків, встановлених ст. 20 Закону № 393/96-ВР.

Як встановив суд, позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою від 19.10.2025, в якій просив надіслати його особову справу до військової частини НОМЕР_1 та проінформувати його на електронну пошту про надсилання особової справи.

З наданого позивачем скриншоту особистого кабінету на вебпорталі Урядового контактного центру вбачається, що, надсилаючи заяву від 19.10.2025, в тексті звернення позивач просив передати заяву на розгляд до Міністерства оборони України та до військової частини НОМЕР_2 .

Міністерством оборони України заява ОСОБА_1 від 19.10.2025 була направлена на виконання до Генерального штабу Збройних Сил України.

При цьому, позивач у позовній заяві стверджує, що станом на день звернення до суду з позовом відповіді від Міністерства оборони України на заяву від 19.10.2025 не отримував.

Відповідно до супровідного листа військової частини НОМЕР_2 від 01.12.2025 № 9589/дск військовій частині НОМЕР_1 була направлена особова справа ОСОБА_1 для подальшого обліку та збереження.

Листом від 23.12.2025 № 2084/114/4/1/4599 військова частина НОМЕР_2 повідомила ОСОБА_1 , що відповідальними особами військової частини НОМЕР_2 особова справа капітана ОСОБА_1 надіслана встановленим порядком на адресу військової частини НОМЕР_1 за вихідним № 9589/дск від 01.12.2025.

Суд урахував, що військова частина НОМЕР_2 не є безпосередньо підпорядкованою Міністерству оборони України, а входить до складу Збройних Сил України.

Так, пунктом 1 Положення «Про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, визначено, що Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Основним завданням Міноборони є, зокрема, здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами (п. 3 Положення).

Зважаючи на правовий статус Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади та специфіку структури підпорядкованості у Збройних Силах України, слід розмежувати адміністративні та функціональні повноваження суб`єктів владних повноважень. Військова частина НОМЕР_2 не перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Міністерства оборони України, оскільки входить до організаційної структури відповідного виду чи роду військ (сил).

Тому, Міністерство оборони України не є органом, який безпосередньо здійснює документальний супровід та фізичне пересилання особових справ між лінійними частинами. Оскільки в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 мають власну управлінську вертикаль, Міністерство оборони України не наділене повноваженнями щодо безпосереднього надсилання особової справи позивача. Реалізація таких дій має здійснюватися виключно через штаб відповідного командування або безпосередньо між військовими частинами у встановленому законом порядку.

Усі запити, які надходять до Міністерства оборони України, підлягають обов`язковому прийняттю та первинному розгляду для визначення належності порушених питань до компетенції відповідних підрозділів. Оскільки Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, воно виконує переважно адміністративні та політичні функції, тоді як безпосереднє управління військовими частинами та кадровою документацією покладено на органи військового управління.

Військова частина НОМЕР_2 не перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Міністерства оборони України, а входить до організаційної структури Збройних Сил України. Тому, Міністерство оборони не є розпорядником інформації щодо фізичного переміщення та строків надсилання особової справи до в/ч НОМЕР_1 .

Керуючись вимогами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», Міністерства оборони України здійснило перенаправлення заяви ОСОБА_1 від 19.10.2025 за належністю. Факт реєстрації та опрацювання звернення підтверджується доданою реєстраційно-контрольною карткою та копіями внутрішніх доручень.

Згідно із Законом України «Про Збройні Сили України» Генеральний штаб ЗСУ є головним органом військового управління, який здійснює безпосереднє керівництво військами та координацію кадрового забезпечення. Саме тому заява була спрямована до Генштабу як до єдиного органу, що має фактичні повноваження контролювати рух особових справ між лінійними частинами.

Отже, Міністерство оборони України виконало покладені на нього законом обов`язки щодо реєстрації та направлення звернення профільному виконавцю, який володіє запитуваною інформацією.

Зважаючи на викладене, заява позивача від 19.10.2025 на сьогодні є фактично вирішеною.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із супровідним листом в/ч НОМЕР_2 від 01.12.2025 № 9589/дск, особову справу ОСОБА_1 було направлено до в/ч НОМЕР_1 для подальшого обліку. Факт виконання вимог заявника та відправлення документації встановленим порядком підтверджується листом в/ч НОМЕР_2 від 23.12.2025 № 2084/114/4/1/4599, яким позивача було офіційно поінформовано про результати розгляду його звернення.

Таким чином, на момент розгляду справи предмет спору вичерпано, оскільки дії, про які просив позивач, були вчинені, а відповідна інформація — доведена до його відома.

Ураховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач під час розгляду спірного звернення позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.

Отже, суд не встановив будь-яких ознак протиправної бездіяльності відповідача під час розгляду звернення (заяви) ОСОБА_1 від 19.10.2025, а тому позовні вимоги щодо визнання її протиправною, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку з відсутністю порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись статями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ