Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №280/7157/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 04 лютого 2026 р.

Справа: №280/7157/25

Суддя: Сацький Роман Вікторович

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 лютого 2026 року Справа № 280/7157/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом - Військової частини НОМЕР_1

до - ОСОБА_1

стягнення безпідставно виплачених грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

15.08.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – позивач, ВЧ НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (далі по тексту – відповідач, ОСОБА_1 ), в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 106 663 грн 74 коп. (сто шість тисяч шістсот шістдесят три) гривні 74 копійок під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що у ході проведення службового розслідування встановлено, що відповідач, не прибув до медичного закладу та не повернувся до розташування військової частини та ухиляється від виконання обов`язків військової служби у період з 25.04.2023 по теперішній час, окрім того ввів в оману командування військової частини, щодо свого дійсного місцезнаходження. Крім того, за вказаний час відсутності відповідача на службі, військовою частиною було безпідставно нараховано та виплачено відповідачу грошове забезпечення за квітень 2023 року у розмірі 106 663 грн 74 коп. (з урахуванням зайво перерахованих податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску). Позивач вважає, що грошові кошти в сумі 106 663 грн 74 коп. набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню. У зв`язку з не поверненням відповідачем набутих сум грошового забезпечення позивач звернувся до суду для їх стягнення у судовому порядку. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.08.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило ані відзиву, ані повідомлень про неможливість надання відзиву.

Відповідно до положень частин 3 - 4 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету;

2) за відсутності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Копія ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 20.08.2025 направлялася відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, але поштове відправлення було повернуто суду оператором поштового зв`язку 06.09.2025 з підстав “за закінченням встановленого терміну зберігання”.

Відповідно до пунктів 102, 104 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження “не повертати”. Невручені поштові відправлення, невиплачені поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку до закінчення строку, встановленого оператором поштового зв`язку, але не менше одного місяця.

Як вказав Верховний Суд в ухвалі від 08.07.2025 у справі № 580/12577/23 до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками “за закінченням терміну зберігання”, “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, суд вжив усіх необхідних процесуальних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

На підставі наявних у суду матеріалів встановлено такі обставини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2022 № 193 солдата ОСОБА_1 , призваного по мобілізації, який прибув з територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подальшого проходження військової служби з 13.07.2022 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і визнано таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою: солдатом резерву резервної роти.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2023 № 118, солдата ОСОБА_1 , направлено з “25” квітня 2023 року для проходження військово-лікарської комісії до військової частини НОМЕР_4 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.05.2023 № 131, солдат ОСОБА_1 , який “25” квітня 2023 року був направлений на проходження військово-лікарської комісії, вважається таким, що станом на “07” травня 2023 року не повернувся до військової частини НОМЕР_1 без поважних причин, медичні документи надані не були, на телефонні дзвінки не відповідає.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.05.2023 № 142, солдата ОСОБА_1 , з “18” травня 2023 року увільнено від займаної посади і зарахувано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 07.03.2024 № 263 “Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом нез`явлення на службу з лікувального закладу” за порушення військової дисципліни, а саме: за нез`явлення службу з лікувального закладу з 25.04.2023 по теперішній час, притягнуто до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_5 солдата ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення – оголошено сувору догану. Зобов`язано начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 здійснити перевірку нарахованого та виплаченого військовослужбовцю ОСОБА_1 грошового забезпечення.

21.06.2025 до командування військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт за вх. № 12174/р начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 згідно якого, відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 07.03.2024 № 263 “Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом нез`явлення на службу з лікувального закладу” нею було проведено перевірку нараховано та виплаченого грошового забезпечення в рамках якого виявлено ознаки переплати грошового забезпечення відповідачу в квітні 2023 року.

На підставі вказаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 23.06.2025 виданий наказ № 524 «Про призначення службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов`язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за квітень 2023 року солдату ОСОБА_1 ».

У ході проведення службового розслідування встановлено, що відповідач, не прибув до медичного закладу та не повернувся до розташування військової частини та ухиляється від виконання обов`язків військової служби у період з 25.04.2023 по теперішній час, окрім того ввів в оману командування військової частини, щодо свого дійсного місцезнаходження. Разом з тим за вказаний час відсутності відповідача на службі, військовою частиною було безпідставно нараховано та виплачено відповідачу грошове забезпечення за квітень 2023 року.

09.07.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий Наказ №752 (з основної діяльності) «Про підсумки службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов`язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за квітень 2023 року солдату ОСОБА_1 ». Вказаним наказом вирішено вважати встановленим факт неналежного виконання відповідачем обов`язків військової служби, що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за квітень 2023 року.

Оскільки відповідач не прибув до медичного закладу та не повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) з лікувального закладу, не виконував обов`язки військової служби у період з 25.04.2023 по теперішній час, а військовою частиною за цей час було нараховано та виплачено відповідачу грошове забезпечення за квітень 2023 року, тому вважаємо, що грошові кошти в сумі 106 663 грн 74 коп. набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню.

У зв`язку із не поверненням відповідачем грошових коштів в сумі 106 663 грн 74 коп. позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі ч. 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України № 2011-XII-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону № 160-IX).

Згідно з ч.4 ст.3 Закону № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону № 160-IX).

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за період з квітня 2023 року включно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вищевказаний період.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 106 663 гривні 74 коп. (сто шість тисяч шістсот шістдесят три) гривні 74 копійки за час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Такі витрати позивач у даній справі не поніс.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) стягнення безпідставно виплачених грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 106 663 грн 74 коп. (сто шість тисяч шістсот шістдесят три) гривні 74 копійок за час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 05.02.2026.

Суддя Р.В. Сацький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua