Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №200/9087/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2026 року Справа№200/9087/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 200/8823/24 за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у некомпенсації ОСОБА_1 сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 за період служби з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року у відповідності до рішення суду у справі № 200/8823/24; 4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 за період служби з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року у відповідності до рішення суду у справі № 200/8823/24; 5) стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 30.11.2023 року в сумі 133651,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 з 22.01.2018 року по 30.11.2023 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/8823/24, було зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 року до 19.05.2023 року включно грошове забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Військовою частиною НОМЕР_2 на підставі рішення суду зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 133539, 02 грн

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення, компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та середній заробіток, а тому з метою нарахування та виплати таких компенсації позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому просив суд відмовити у задоволені позову.

Відповідач зазначив, що заборгованість за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2025 року у справі № 200/8823/24 станом на 29.11.2025 року не сплачено. Враховуючи вищенаведене, відсутні підстави для визнання протиправними дій або бездіяльності щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно за період служби з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у відповідності до рішення суду від 11.04.2025 року у справі № 200/8823/24.

Також відповідач зазначив, що виплата грошового забезпечення може здійснюватися лише за КЕКВ 2112 для чинних військовослужбовців, тоді як виконання судових рішень підлягає оплаті за КЕКВ 2800, що прямо передбачено бюджетним законодавством. Оскільки позивач не є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 , військова частина не має можливості виконати рішення суду за КЕКВ 2112. За наявності асигнувань виплата може бути проведена виключно за КЕКВ 2800.

Щодо нарахування середнього заробітку відповідач вказав, що одночасне стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є по суті подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що викладені у відзиві заперечення військової частини на даний позов є необґрунтованими та не відповідають усталеній практиці Верховного Суду

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 з 22.01.2018 року по 30.11.2023 року.

Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 12.04.2017.

Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.11.2023 року № 336, головного сержанта ОСОБА_1 , санітара медичного пункту батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – за станом здоров`я – на підстави висновку(постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Відповідно до Наказу від 30.11.2023 року № 336 позивачу при звільненні виплачена грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2023 роки. Невикористані щорічні основні відпустки за 2021-2023 роки.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/8823/24, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково: 1) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 до 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704; 2) зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно грошове забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум; 3) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2021, 2022, 2023 роки; 4) зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

На виконання вказаного рішення Військовою частиною НОМЕР_2 було зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 133539,02 грн.

Військовою частиною НОМЕР_2 листом № 2412 від 12 листопада 2025 року представнику позивача було повідомлено про те, що рішення суду в наявності, заявка подається щомісячно (останні від 06.11.2025 року № 2351), станом на 12.11.2025 року фінансування на виконання рішення суду по справі № 200/8823/24 не надходило.

Також у вказаному листі було зазначено, що військова частина є бюджетною організацією, матеріальні цінності якої перебувають у державній власності, кошти на виконання рішення суду виплачуються в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини, джерелом яких є Державний бюджет України.

Станом на дату розгляду даної справи у суду відсутні докази, щодо виплати зазначеної суми позивачу.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Щодо нарахування та виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року за № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку № 159.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17, від 14.05.2020 року у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 року у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 року у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 та ухвалах Верховного Суду від 05.03.2024 року у справі № 240/30946/21, від 07.03.2024 року у справі № 120/12219/23, від 18.03.2024 року у справі № 120/8449/23 та інші.

Узагальнення наведених норм дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Як свідчать матеріали справи, відповідач на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/8823/24 здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача та нарахував 133539,02 грн.

Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 200/8823/24 за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Щодо визначення коду економічної класифікації видатків при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333 затверджено «Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету» (далі Інструкція № 333).

Виплата належного позивачу грошового забезпечення не була здійснена у період проходження позивачем військової служби.

Відповідно до пункту 2.1.1.2. Інструкції № 333 виплата грошового забезпечення здійснюється за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», за яким також передбачено відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, а також подання відповідної звітності щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, яка включає податок на доходи фізичних осіб та його відшкодування, утриманий військовий збір.

Невиплата грошового забезпечення за належним кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ 2112) унеможливлює належне подання податкової та соціальної звітності (зокрема додатка Д1 до податкового розрахунку), внаслідок чого не відображається інформація про сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) до Реєстру застрахованих осіб та така інформація відповідно буде відсутня у системі Пенсійного фонду України.

Вказане прямо впливає на обсяг страхового стажу військовослужбовця, необхідного для призначення пенсії відповідно до статей 12, 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби».

Суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, ця виплата має іншу правову природу та фактично являє собою спеціальний вид відповідальності відповідача за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та не пов`язана з виконанням позивачем безпосередніх обов`язків військової служби, а відтак суд не вбачає підстав для визначення коду «2112» для її виплати.

При цьому суд зазначає, що спір в цій частині фактично виник щодо права позивача на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Суд звертає увагу, що станом на час розгляду справи відсутній спір щодо віднесення сум, які мають бути нараховані на виконання цього рішення суду до конкретного виду економічної класифікації видатків бюджету, а тому відсутні підстави для задоволення зазначених вимог позивача як таких, що заявлені передчасно.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в цій частині належить задовольнити шляхом, визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 200/8823/24 за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Щодо нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пунктів 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відтак, з урахуванням наведених вище норм, нарахування та виплата невиплаченого грошового

Забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/8823/24 має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.07.2023 року у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 року у справі № 420/23176/21.

Суд зазначає, що в матеріалах справи знаходиться розрахунок перерахунку грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум), з якого вбачається, що відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/8823/24 зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано: 135572,61 грн, при цьому здійснено компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 в розмірі 24403,07 грн.

Таким чином, доводи позивача щодо ненарахування відповідачем компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є безпідставними, оскільки з матеріалів справи встановлено, що Військова частина НОМЕР_2 вже здійснила відповідні нарахування відповідно до Порядку № 44.

Отже, вимога позивача про зобов`язання відповідача повторно нарахувати таку компенсацію на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/8823/24 не підлягає задоволенню, оскільки спірне зобов`язання самостійно відповідачем вже виконано.

Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, у позовні заяві позивач з посиланням на постанови Верховного Суду від 21.03.2023 року у справі № 640/11699/21, від 26.09.2023 у справі № 640/2534/21, від 28.09.2023 року у справі № 640/36441/21 зазначає, про відсутність передчасності вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення на користь позивача сум, які належали останньому при звільненні.

Суд погоджується з тим, що у зазначених постановах Верховний Суд допускав можливість одночасного пред`явлення обох вимог.

Однак суд звертає увагу на те, що в усіх вказаних справах позивачами одночасно з вимогою про стягнення середнього заробітку була заявлена первинна вимога про стягнення належних при звільненні сум, зокрема:

- у справі № 640/11699/21 вимога про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки;

- у справі № 640/2534/21 вимога про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку;

- у справі № 640/36441/21 вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Разом з тим, при розгляді цієї справи позивачем не заявлено вимог про стягнення сум (зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення), що належали останньому при звільненні.

Щодо посилання позивача у своїй відповіді на відзив на постанови Верховного Суду від 29.05.2025 року у справі № 320/974/23, від 22.05.2025 року у справі № 300/3219/23, від 08.05.2025 року у справі № 380/10158/24, від 27.03.2025 року у справі № 560/5923/24, від 07.03.2025 року у справі № 480/1321/23, від 06.03.2025 року у справі № 160/14479/24, від 20.02.2025 року у справі № 320/26511/23, від 10.04.2024 року у справі № 360/380/23, то суд зазначає, що у вказаних справах позивачам було виплачено грошове забезпечення.

Разом з тим, в межах розгляду цієї справи позивачу було лише нараховано грошове забезпечення, а фактичної виплати на час розгляду не здійснено.

Враховуючи зазначене, посилання позивача на наведені постанови Верховного Суду є нерелевантними для вирішення цієї справи.

Суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, має компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.10.2025 по справі № 420/28674/24.

Отже, компенсація втрати частини доходів, що має компенсаторний характер не є складовою грошового забезпечення позивача, а тому з неї не може бути нараховувано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, у межах даного позову позивач фактично просить суд визначити відповідальність за несвоєчасну виплату сум, розмір та склад яких у межах цього провадження не визначаються, а їх виплата залежить від виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/8823/24.

Отже, до проведення позивачу фактичної виплати грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі № 200/8823/24, є передчасними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, вимога позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, а отже не підлягає задоволенню.

Крім того, твердження позивача про те, що нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійснюється не більше ніж за 6 місяців без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, є необгрунтованим, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22, а також інших висновків у подібних справах.

Таким чином при нарахуванні та виплаті середнього заробітку за період після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі № 200/9087/25 не здійснювати.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 200/8823/24 за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко