Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №140/535/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/535/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – Відділ ПВР) про зняття арешту з майна боржника, накладеного згідно з постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гриценею Ганною Геннадіївною від 11 липня 2017 року у ВП №54347659.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що при відчуженні ним транспортного засобу виявилось, що на його майно накладено арешт відповідно до постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Грицені Г.Г. від 11 липня 2017 року у ВП №54347659 та його включено до Єдиного реєстру боржників, що за приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для відмови в державній реєстрації прав. Зазначив, що вказане виконавче провадження №54347659 закрито на підставі постанови про повернення виконавчого листа стягувачу від 27 червня 2018 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна), повторно до виконання не подавалось.

Також вказав, що у відповідь на адвокатський запит відповідач листом роз`яснив, що оскільки постанова про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №54347659 винесена державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», то відомості про боржника ОСОБА_1 не підлягали виключенню з Єдиного реєстру боржників.

Позивач зауважив, що на момент звернення з даним позовом до суду, відсутні незавершені виконавчі провадження, у яких він виступає боржником і в межах яких накладено арешт на його майно, про що також свідчить та обставина, що виконавчі документи повторно на виконання не подавались, відтак відсутні підстави для існування обтяження його майна у вигляді арешту та включення відомостей про нього до Реєстру боржників.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, за окремою категорією термінових адміністративних справ, передбачених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив (а.с.20-22). В обґрунтування цієї позиції вказав, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебувало виконавче провадження ВП №51555622 з примусового виконання виконавчого листа №2-1796/11, виданого 12 вересня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 5367407,97 грн заборгованості за кредитним договором за №СМ-SME A00/044/2008 від 25 квітня 2008 року, а також стягнення 1700 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. 26 травня 2017 року представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» була подана заява про повернення виконавчого документа стягувачу. У зв`язку з цим, державним виконавцем відділу 14 червня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки виконавчий збір у виконавчому провадженні №51555622 у розмірі 536922, 80 грн стягнутий не був, то державний виконавець відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» 14 червня 2017 року виніс постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 536922,80 грн. 11 липня 2017 року державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54347659 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 14 червня 2017 року №51555622. Для забезпечення реального виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 14 червня 2017 року №51555622 винесено постанову про арешт майна боржника від 11 липня 2017 року №54347659. В подальшому, 27 червня 2018 року державним виконавцем відділу винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №54347659 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Звернув увагу, що постанова про стягнення виконавчого збору від 14 червня 2017 року ВП №51555622, постанова про відкриття виконавчого провадження від 11 липня 2017 року ВП №54347659, постанова про арешт майна боржника від 11 липня 2017 року ВП №53447659 у встановленому законом порядку боржником ОСОБА_1 не оскаржувались. Станом на 29 січня 2026 року виконавчий збір у розмірі 536922,80 грн позивачем не сплачений та у примусовому порядку з вказаного боржника не стягнутий. Відтак, за наявності непогашеної заборгованості на користь держави по виконавчому збору, відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, які закріплені у статті 129 Конституції України та статті 9 КАС України, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених КАС України для висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів. Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебувало виконавче провадження №51555622 з примусового виконання виконавчого листа №2-1796/11, виданого 12 вересня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 5367407,97 грн заборгованості за кредитним договором за №СМ-SME A00/044/2008 від 25 квітня 2008 року, а також стягнення 1700 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення (постанова про відкриття виконавчого провадження від 06 липня 2016 року ВП №51555622, а.с.26).

26 травня 2017 року представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Кравчуком М.В. до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області була подана заява про повернення виконавчого документа стягувачу.

14 червня 2017 року державний виконавець, керуючись пунктом 1 частини першої Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №51555622). Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; постанову про стягнення виконавчого збору від 14 червня 2017 року №51555622 та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 14 червня 2017 року №51555622 виділено в окреме провадження (а.с. 28).

Також 14 червня 2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гриценею Г.Г. було винесено постанову про стягнення виконавчого збору №515555622, якою постановлено стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 536922,80 грн (а.с.30).

11 липня 2017 року тим же державним виконавцем відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54347659 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №51555622 від 14 червня 2017 року (а.с.27).

Крім того, 11 липня 2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гриценею Г.Г. винесено постанову про арешт майна боржника BП №54347659, якою постановлено накласти арешт на все майно боржника ОСОБА_1 (а.с. 25).

27 червня 2018 року державним виконавцем відділу винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №54347659 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 27 вересня 2018 року) – а.с. 29.

Листом від 09 січня 2026 року №256, у відповідь на адвокатський запит, відповідач повідомив представника позивача, що оскільки постанова про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №54347659 винесена державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», то відомості про боржника ОСОБА_1 не підлягали виключенню з Єдиного реєстру боржників (а.с.5).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону (частини перша та друга статті 13 Закону №1404-VIII).

Процедура накладення арешту на майно боржника врегульована статтею 56 Закону №1404-VIII. Частинами першою та другою вказаної статті, зокрема, передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII також передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Також приписами частини третьої статті 37 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Як встановлено частиною четвертою статті 40 Закону №1404-VII, у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Також приписами частини третьої, четвертої статті 59 Закону №1404-VIII визначено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону №1404-VIII).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі №2/1522/11652/11 (провадження №14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

При цьому у постанові від 10 грудня 2025 року у справі №202/5715/24 Верховний Суд зауважив, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

У цій справі виконавче провадження №54347659, відкрите для примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 14 червня 2017 року ВП №51555622, було завершене на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, за змістом якого виконавчий документ повертається стягувачу, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною п`ятою статті 37 Закону №1404-VIII обумовлено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Відповідно до частин першої, другої , пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У цій справі встановлено, що 27 червня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII. Цією ж постановою визначено, виконавчий документ (у даному випадку постанова про стягнення виконавчого збору) може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 27 вересня 2018 року.

Не є спірною та обставина, що постанова про стягнення виконавчого збору від 14 червня 2017 року ВП №51555622, повторно стягувачем для примусового виконання до цього часу не пред`являлася.

Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 11 липня 2017 року.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень про виконавче провадження №54347659, у межах якого накладений арешт на майно боржника, дане виконавче провадження завершено (а.с.8 зворот-9).

На переконання суду, з огляду на сплив строку пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору до примусового виконання та відсутність даних про поновлення такого строку, та враховуючи ту обставину, що виконавчий документ фактично повернутий до органу, який його видав, збереження арешту майна позивача є непропорційним втручанням у право власності та підлягає припиненню шляхом ухвалення рішення про зняття арешту.

Отже адміністративний позов підлягає задоволенню.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 15 січня 2026 року №133-5398-6479-1494, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с. 3, 16).

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, підрозділом якого є відповідач, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77,139, 229, 243-246, 271, 272, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, 1) про зняття арешту з майна задовольнити повністю.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника від 11 липня 2017 року ВП №54347659.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (79000, Львіська область, місто Львів, площа Шашкевича М., будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 45813957) судові витрати у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складення.

Суддя В. Л. Шепелюк