Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №753/21865/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/21865/25

провадження № 2/753/722/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Шаповалової К.В.

за участі секретаря судового засідання Давидюк В.О.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної-особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2025 року позивач звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із вказаним позовом.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона у період з 25 травня 2024 року по 28 липня 2025 року працювала у кав`ярні «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка належить відповідачам. На момент працевлаштування позивачка не досягла повноліття, та відповідачами не було здійснено офіційного працевлаштування позивачки, як того вимагає законодавство України. Позивач зазначає, що при припиненні трудових відносин, їй не була виплачена заробітна плата у розмірі 5000,00 грн, чим були порушені права позивачки Наразі просить суд стягнути із відповідачів невиплачену заробітну плату у розмірі 5000,00 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн, та судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1211,20 грн та витрат понесених позивачем на отримання правничої допомоги, що складає 15 000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 жовтня 2025 року цивільну справу передано судді Шаповаловій К.В. Фактично матеріали справи передано судді 20 жовтня 2025 року.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року позов було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

07 листопада 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року суд прийняв позовну заяву та відкрив провадження у справі, призначивши її розгляд у спрощеному позовному провадженні із проведенням судового засідання 9 грудня 2025 року.

1 грудня 2025 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказала, що будь-яких трудових відносин між нею та позивачкою не існувало, до позовної заяви докази такого долучено не було. Також позивачем не надано доказів отримання доходу саме від відповідача ОСОБА_2 . До позовної заяви не долучено доказів того хто саме власник точки продажу, зокрема те, що власником кав`ярні є саме відповідач ОСОБА_2 , а тому відповідач просила визнати її неналежним відповідачем у справі. Також просила не враховувати долучені до позову скріншоти переписки, оскільки такі докази не відповідають приписам статті 100 ЦПК України, а також з них неможливо встановити, що переписка велась саме з ОСОБА_2 . Просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

2 грудня 2025 року до суду від представника ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зокрема було зазначено про те, що прізвище ОСОБА_3 було змінено у зв`язку з укладанням шлюбу. В той же час, до відзиву не було долучено жодних документів, зокрема копії свідоцтва про шлюб, на підтвердження того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особою (прізвище ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_3 ), долучений ордер укладений із ОСОБА_3 , яка не є стороною у справі. Враховуючи те, що суду відзив був поданий від особи, яка не є стороною у справі, до відзиву не долучено доказів зміни прізвища ОСОБА_3 на ОСОБА_3 , суд не приймає до уваги поданий відзив.

У судове засідання 9 грудня 2025 року з`явилась позивачка. Відповідачі чи їх представники до суду не з`явились. Від ОСОБА_2 4 грудня 2025 року надійшла заява про розгляд справи без її участі. Від відповідача ОСОБА_3 будь-яких заяв з процесуальних питань не надходило.

Судом у справі було оголошено перерву до 29 січня 2026 року для надання можливості позивачці ознайомитись із відзивом ОСОБА_2 та подати на нього відповідь на відзив.

29 січня 2026 року у судове засідання з`явилась позивачка, відповідачі чи їх представники до суду не з`явились. Суд, заслухавши думку позивача, враховуючи подану заяву відповідачем ОСОБА_2 та поданий відзив, враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 вдруге у судове засідання не з`явилась, будь-яких заяв з процесуальних питань не подавала, з огляду на строки розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явились.

У судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, вказала, що власником кав`рні «ІНФОРМАЦІЯ_2» є ОСОБА_2 , хоча адміністрування фактично здійснювалось ОСОБА_3 , саме ОСОБА_3 вела переписку із позивачкою щодо роботи в кафе та перераховувала їй кошти - заробітню плату. Позивач вказала, що фактично працювала в кав`ярні на двух посадах: бариста та адміністратор. Офіційно трудові відносини вона не оформляла, при звільненні з кав`рні відповідачі не заплатили їй частину коштів за роботу адміністратора, у розмірі 5000 грн. Враховуючи вказане просила стягнути з відповідачів кошти у розмірі 5000 грн та моральну шкоду за невиплату заробітної плати у розмірі 10000 грн.

Крім того, позивачкою було заявлено клопотання про допит як свідка ОСОБА_8 , яка разом з нею працювала в кафе та приймала її на роботу. Заслухавши доводи щодо допиту свідка, суд ухвалив задовольнити клопотання та допитати як свідка ОСОБА_8 .

У судовому засіданні була допитана як свідок ОСОБА_8 , яка пояснила, що офіційно працювала в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» та приймала на роботу позивача, проводила її стажування. Деякий час вони працювали разом (близько місяця), а 31 липня 2024 року свідок звільнилась з роботи, позивач залишилась. Протягом певного часу свідок навідувалась у кафе та там працювала позивач, зі слів позивача свідку відомо, що позивач виконувала роботу баристи та адміністратора, також зі слів позивача їй відомо, що та звільнилась у 2025 році та не отримала повністю розрахунок. Вказала, що власники не хотіли офіційно влаштовувати позивачку на роботу та весь час відтягували цей момент.

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення позивача, врахувавши відзив відповідача ОСОБА_2 , допитавши свідка, доходить наступного висновку.

Як зазначала у позовній заяві та у судовому засіданні позивач, вона у період з 25 травня 2024 по 28 липня 2025 років працювала в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» на посаді бариста та адміністратора. Офіційно трудові відносини з роботодавцем оформлені не були, на момент роботи вона була неповнолітня. При звільнені її з роботи їй виплати лише заробітню плату за роботу баристою, а за роботу адміністратора лише 2000 грн, тобто повністю за роботу адміністратора з нею не розрахувалась та заборгованість по заробітній платі складає 5000 грн.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Як зазначає позивачка та це підтверджується наявними матеріалами справи, вона не була офіційно оформлена при працевлаштуванні у кафе. Вказаний факт також підтверджувався відповідачем ОСОБА_2 .

Позивачкою до матеріалів справи долучені скріншоти переписки та відео з камер спостереження, що розміщені в кафе, на підтвердження того, що позивачка працювала у «ІНФОРМАЦІЯ_2».

З досліджених судом відео з камер спостереження встановлено, що у період часу 24, 25, 26 та 28 липня 2025 року за барною стійкою кафе знаходиться позивачка та продає відвідувачам товар (каву, солодощі), отримує кошти, кладе їх до каси, видає решту, отримує оплату через банківську карту за продану каву, а також зачиняє кафе у кінці робочого дня.

З долученої до позову переписки з абонентом «ОСОБА_3» також судом встановлено, що позивачка працювала в кафе (яке саме не відомо), що слідує із повідомлень абонента « ОСОБА_3 », зокрема про затримку із заробітною платою та також повідомлення про те, якою саме вона бачила співпрацю із позивачкою, зокрема надала можливість стати управляючою кав`ярні. Крім того, абонент повідомив позивачку, що після продажу кафе, вона виплатить їй заробітну плату.

Отже, з наданих суду доказів та пояснень свідка, можливо встановити, що позивачка дійсно працювала у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» у період 2024-2025 років.

В той же час, відповідно до листа ГУ ДПС у м. Києві від 24 вересня 2025 року в Державному реєстрі потужностей операторів ринку відсутні відомості про зареєстровані потужності за адресою: АДРЕСА_1 , у Головного управління відсутня інформація про суб`єкта господарювання, які здійснюють діяльність в закладі «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що власниками вказаного кафе є саме відповідачі: ФОМ ОСОБА_2 та/чи ФОП ОСОБА_3 . Відповідачами такий факт не визнавався.

Долучені до позову скрнішоти переписки з абонентом «ОСОБА_3» не дають можливості встановити той факт, що розмова велась саме з відповідачем ОСОБА_3 , до того ж вказане не підтверджує той факт, що до вказаного кафе має якесь відношення відповідач ОСОБА_2 .

До матеріалів справи позивачем долучено виписку із своєї банківської карти, з якої вбачається, що ОСОБА_3 перераховувала позивачці певні кошти у 2024 та 2025 році, в той же час вказані суми є різними, не щомісячними, та не дають можливості суду встановити, що такі кошти були саме заробітною платою позивачки за роботу у кав`ярні.

Отже позивачем у справі не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідачі ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 є належними відповідачами у справі.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Отже, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Позивачкою не заперечувався той факт, що між нею та роботодавцем не було укладеного трудового договору. Позивачем у справі не доведено факт наявності заборгованості зі сплати заробітної плати та розмір такої заборгованості, зокрема що вона становить саме 5000 грн.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог, відповідно до статті 11 ЦПК України, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зважаючи на підстави та предмет позову, з урахуванням викладених судом вище норм права та обставин, встановлених під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі.

Враховуючи те, що вимога про стягнення моральної шкоди обґрунтована позивачем тим, що вона тривалий час не могла отримати свої кошти (заробітну плату) та вимушена була звертатись до суду із позовом, тобто така вимога є похідною від вимоги про стягнення заробітної плати, у задоволенні якої судом відмовлено, відповідно вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем, оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог повністю.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної-особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: К.В. Шаповалова