Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №158/2509/25 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/2509/25

Провадження № 2/0158/28/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді – Костюкевича О.К.,

за участю секретаря судового засідання – Хмілевської І.О.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

представника відповідача – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в режимі відеоконференції, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, як на частку в спільному майні подружжя, -

В С Т А Н О В И В

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, як на частку в спільному майні подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08.08.1987 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , було укладено шлюб, який було зареєстровано Тростянецькою сільською радою Ківерцівського району Волинської області за актовим записом № 10 та, який на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31.01.2008 року розірвано.

Вказує, що за час перебування у шлюбі, а саме 27.04.2001 року подружжям за спільні кошти, на підставі договору-купівлі продажу, посвідченого державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Літвак Н.В., було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

З врахуванням того, що на даний час шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано, подружжям не досягнуто добровільної згоди щодо поділу спільно нажитого майна, просить суд визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 26.08.2025 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільний справі та призначено підготовче засідання.

16.09.2025 року представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Остапчуком О.Ю. до суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає. Стверджує, що вищевказана квартира є особистою власністю ОСОБА_3 так як придбана за його особисті кошти. Зазначає, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу із ОСОБА_5 самостійно, за власні кошти здійснював ремонт квартири, оплачував комунальні послуги. Натомість, позивачка після розірвання шлюбу забрала свої речі та виписалась із квартири. Крім того, представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Остапчук О.Ю., як на підставу заперечить проти заявлених позовних вимог, вважає, що позивачкою пред`явлено позов після спливу строків позовної давної, що є самостійною підставою для відмови в задоволені позову. Посилаючись на викладене, вважаючи позовну заяву за своїм змістом безпідставною та необґрунтованою, поданою з пропуском строку для звернення до суду, з відсутністю доказів, що спірне майно є спільною сумісною власністю, в задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 07.10.2025 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Остапчука В.М. про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 07.10.2025 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Остапчука В.М. про залишення позовної заяви без руху відмовлено.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 07.10.2025 року, витребувано у приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Кузьміч Н.В., Волинського обласного державного нотаріального архіву, Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації інформацію про заставодержателя квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до договору застави, посвідченого 21.07.1998 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Кузьміч Н.В., відомості про який зареєстровані 04.02.2008 року.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.10.2025 року витребувано у Комунального підприємства «Волиньпроект», що знаходиться за адресою: вул. Винниченка, 67, офіс 701, м. Луцьк Волинської області матеріали інвентаризаційної справи на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 10.11.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області Костюкевича О.К. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, як на частку в спільному майні подружжя прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник – адвокат Поліщук В.А. позовні вимоги підтримала, з підстав викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник – адвокат Остапчук О.Ю. в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечили, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просили в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, позики свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 08.08.1987 року Тростянецькою сільською радою Ківерцівського району Волинської області за актовим записом № 10 та згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28.08.2007 року розірваний (а.с.11, 12).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27.04.2001 року державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Літвак Н.В. за реєстровим № 2-504, належить квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано Волинським обласним бюро технічної інвентаризації 16.05.2001 року в реєстрову книгу № 18 за реєстровим № 2480 (а.с.5)

Як вбачається з свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_1 від 04.03.2003 року, ОСОБА_7 перемінив прізвище, ім`я, по батькові на ОСОБА_3 (а.с.10).

Разом з цим, факт зміни прізвище позивача ОСОБА_1 з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 31.01.2008 року та актовим записом про шлюб (а.с.12, 13).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України (далі - СК України), цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття у власність спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися Кодексом про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним на час придбання спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, встановленими СК України.

Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 6, 6-1 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися статтею 146 Житлового кодексу Української РСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Вищевказане положення закону кореспондується зі статтею 60 СК України.

Конструкція норми статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі, в судовому порядку. Позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Отже, вирішуючи цей спір, виходячи із аналізу зазначених норм, суду необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Як зазначалось вище, спірна квартира придбана за час перебування сторін у шлюбі за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 27.04.2001 року, право власності на яку було зареєстровано за відповідачем.

Доказів придбання квартири за особисті кошти відповідача суду не подано.

Отже суд констатує, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу і презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована, тому квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, твердження відповідача ОСОБА_10 та його представника – адвоката Остапчука О.Ю., які підкріплені показами свідка ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_10 за власні кошти сплачував комунальні послуги, здійснював ремонт квартири, не спростовує презумпцію спільної сумісної власності на квартиру.

Щодо заявленого відповідачем ОСОБА_10 та його представником – адвокатом Остапчуком О.Ю. клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 цього Кодексу у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. Подібні за змістом положення містяться у статті 72 СК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується насамперед з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 сформульовано висновок про те, що вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 643/17707/15-ц, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20, від 11 жовтня 2023 року у справі№ 359/6727/21).

Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 дійшов правового висновку про те, що порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в частині 1 статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду погодилася із правовим висновком, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Достатніх доказів, що між сторонами існував спір щодо майна та ОСОБА_1 була обізнана щодо порушення її прав відповідачем не надано. Доводи ОСОБА_10 , що позивачка не несе тягар утримання майна не свідчать про необґрунтованість позовних вимог. Відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду з позовом про відшкодування понесених ним витрат та вартості комунальних послуг.

Таким чином, встановивши, що з моменту припинення між сторонами відносин, що притаманні подружжю, право позивачки на частку спірного майна відповідачем не оспорювалося, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

З врахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, частки якого є рівними, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 368, 372 ЦК України, ст. 60, 61, 70, 71 СК України, 22, 24, 28, 29 КпШС України, суд -

У Х В А Л И В

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Представник позивача – адвокат Поліщук Віталій Анатолійович, адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Відповідач – ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 .

Представник відповідача – адвокат Остапчук Олександр Юрійович, адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП – НОМЕР_6 .

Повний текст рішення складений 05 лютого 2026 року.

Суддя Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич