Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №522/18635/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18635/25

Провадження № 2/522/1159/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року м. Одеса

Приморський районний суду м. Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями,-

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2025 року Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України та до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, у якій позивачка просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання ДКЗУ з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку моральну шкоду у розмірі 350 000,00 гривень.

У позовній заяві позивачка просила розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за її відсутності.

За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 19 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Надано відповідачам 15-ти денний строк для подання відзиву.

02 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

03 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від Державної казначейської служби надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

В якості обґрунтування позовної заяви позивачка зазначає про те, що відносно неї було незаконно та безпідставно складено протокол про адміністративне правопорушення. Зазначає, що вона зазнала порушень своїх прав та інтересів з боку працівників патрульної поліції, в тому числі, від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час виконання ними своїх службових обов`язків. Зазначає, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

17 липня 2024 року старшим лейтенантом поліції – Ніточкіною Ілоною Олегівною було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ГП №143758 щодо ОСОБА_1 . З його змісту вбачається, що 01 липня 2024 року о 18 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, висловлювалася нецензурною лайкою, чіплялася до форменого одягу, на законну вимогу працівника УПП в Одеській області – ОСОБА_2 не реагувала.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року у справі №522/12482/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.

Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Велика Палати Верховного Суду неодноразово досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Слід також звернути увагу на висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Постанова ВП ВС від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 містить висновок про те,що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладено обов`язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.

Водночас на патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями,дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, , показаннями технічних приладів, засобів фото- та/або відеоспостереження, висновком експертизи тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.

Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).

Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником події тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Як вже було зазначено, постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року у справі №522/12482/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення.

Закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення суд виходив із того, що зібраних органами поліції доказів недостатньо для визнання ОСОБА_1 винної в інкримінованому їй правопорушенні.

При цьому, будь-які висновки про те, що протокол про адміністративне правопорушення було складено з порушенням чинного законодавства судом у постанові – відсутні. Так, у постанові не встановлено того, що особа яка складала протокол не мала повноважень його складати, не встановлено невідповідності змісту протоколу нормам чинного законодавства тощо.

Зазначені обставини не були підтверджені позивачем також під час розгляду цієї справи.

Дійсно, до матеріалів справи долучена відповідь Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області від 01 серпня 2025 року. У вказаній відповіді зазначено, що до Управління надійшов запит щодо події, яка мала місце 01.07.2024 року за участі працівників правоохоронних органів та громадянок ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . На підставі наказів УПП в Одеській області ДПП від 09.07.2024 року №490 та від 23.07.2024 року №515 за відомостями, які викладені у зверненні проводилося службове розслідування, за результатами якого в діях сержанта поліції ОСОБА_2 та старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 було встановлено дисциплінарний проступок, у зв`язку з чим були вжиті заходи дисциплінарного впливу.

Проте, дана відповідь лише підтверджує факт притягнення вказаних працівників поліції до дисциплінарної відповідальності. Водночас у відповіді відсутня конкретизація обставин дисциплінарного проступку, зокрема не зазначено, у чому саме полягало порушення службової дисципліни та чи було воно пов`язане з складанням протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивачки, її затримання та або ж вчинення працівниками поліції будь-яких інших дій.

Клопотань про витребування доказів, зокрема, матеріалів дисциплінарного провадження або інших доказів, які б підтверджували допущене працівниками поліції порушення саме під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. від позивачки – не надходило.

За таких обставин, суд вважає, що позивачкою не доведено факт протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності, а тому, підстави для відшкодування шкоди – відсутні.

У позовній заяві позивачка в якості підстав для відшкодування шкоди також зазначає про те, що працівниками департаменту було здійснено її незаконне затримання, під час якого до позивачки було застосовано фізичний вплив, унаслідок чого було фактично порушено її права, незаконно та свавільно обмежено свободу, що спричинило фізичний та моральний біль, принизило честь, гідність та ділову репутацію позивачки.

01 дипня 2025 року лейтенантом поліції ОСОБА_3 було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне затримання серії ОД №015174 у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ст. 185, для припинення адміністративного правопорушення.

Протоколом про адміністративне затримання зафіксовано факт доставлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у службове приміщення 01.07.2024 року о 18 год 30 хв та звільнення її о 19 год 00 хв. 01.07.2024 року, тобто тривалість затримання склала 30 хвилин.

В розумінні КУПАП адміністративним затриманням є допоміжний захід адміністративного припинення загального призначення (захід забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення), який полягає у тимчасовому обмеженні свободи пересування і місцезнаходження і застосовується в разі, коли інші заходи адміністративного припинення неефективні для забезпечення належного виконання провадження в справі про адміністративне правопорушення і забезпечення притягнення правопорушника до відповідальності. Адміністративне затримання можливе лише в разі вчинення адміністративного правопорушення.

Строк адміністративного затримання не може бути більшим за три години, у виняткових випадках цей термін може бути подовжено до трьох діб за вчинення певних чітко визначених правопорушень. Цей термін обчислюється з моменту доставлення правопорушника до органу, уповноваженого провадити адміністративне затримання.

Згідно з ст. 262 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.

Адміністративне затримання провадиться:

1) органами внутрішніх справ (Національною поліцією) - при вчиненні дрібного хуліганства, вчиненні насильства в сім`ї, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог поліцейського, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п`яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України;

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011 (справа № 1-28/2011):

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 лютого 2010 року у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи.

Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі .

Одним із засобів обмеження права на свободу та особисту недоторканність людини є адміністративне затримання, яке є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускається, зокрема, адміністративне затримання особи.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність індивіда (абзац п`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року N 12-рп/2003).

На законодавчому рівні зміст поняття "затримання" як адміністративно-процесуального заходу не розкрито, однак аналіз положень пункту 5 частини першої статті 11 Закону дає підстави вважати, що під затриманням законодавець розуміє не лише обмеження свободи особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, щодо якої обрано запобіжний захід взяття під варту, обвинуваченої особи (тобто кримінально-процесуальні заходи), але й адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (тобто адміністративно-процесуальний захід).

Про те, що в результаті затримання обмежується право індивіда на свободу, йдеться також у міжнародних актах, а саме: Зводі принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув`язненню у будь-якій формі, затвердженому Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 року, за яким слово «затримана особа» означає будь-яку особу, позбавлену особистої свободи не в результаті засудження за вчинення правопорушення; Правилах Організації Об`єднаних Націй, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, прийнятих Резолюцією 45/113 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року, згідно з якими «позбавлення свободи» означає будь-яку форму затримання чи тюремного ув`язнення будь-якої особи чи її поміщення в державну чи приватну виправну установу; Правилах застосування тримання під вартою, умов, у яких воно відбувається, і запровадження гарантій від зловживань, наданих Рекомендацією REC (2006) 13 Комітету Міністрів Ради Європи від 27 вересня 2006 року, які застосовуються до всіх осіб, що підозрюються у вчиненні правопорушення, та в яких, зокрема, йдеться про те, що "тримання під вартою" визначене таким чином, щоб виключити будь-який період утримання під вартою поліції або іншого правоохоронця під час первинного короткого позбавлення свободи ними або будь-ким іншим, уповноваженим застосувати такий захід (наприклад, за правом громадянського арешту) для мети допиту до пред`явлення обвинувачення, а також будь-яке продовження такого затримання, дозволене судовим органом".

З аналізу положень наведених міжнародних актів не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям "правопорушення".

Слова "затримувати", "тримати" означають залишати, утримувати кого-, що-небудь на якийсь час у певному місці, положенні.

Отже, є підстави для висновку, що внаслідок адміністративного затримання відбувається короткострокове позбавлення людини свободи, право на яке передбачено у статті 29 Конституції України

Характерною особливістю затримання як адміністративно-процесуального заходу, так і тимчасового кримінально-процесуального заходу є те, що вони застосовуються уповноваженими особами без вмотивованого рішення суду.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним.

Таким чином адміністративне затримання можливо лише в разі вчинення адміністративного правопорушення.

За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на свободу та особисту недоторканість має найважливіше значення в демократичному суспільстві, кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

В даному випадку вжиття посадовими особами патрульної поліції заходів адміністративного припинення не було виправданим; факт адміністративного затримання з урахуванням психологічних властивостей звичайної людини є достатнім свідченням фізичних та психологічних страждань позивача, які позбавили його відчуття психологічного благополуччя, емоційного комфорту та викликали негативні почуття: безпідставність звинувачень, власну безправність, приниження тощо.

До аналогічних висновків доходить Одеський апеляційний суд у Постанові від 25.06.2024 року по справі № 947/29828/23 (провадження 22-ц/813/4166/24).

Враховуючи те, що справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП була закрита постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року у справі № 522/12482/24 у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, існують підстави вважати, що вжиття заходів адміністративного затримання не було виправданим.

Також у позовній заяві позивачка зазначає, що її затримання здійснювалося із застосуванням фізичної сили, а саме: їй було заламано руки, одягнено кайданки, покладено на асфальт, нанесено удари в ділянку під коліном. Крім того, позивачка стверджує, що зазначені дії були зафіксовані на відео та поширені в мережі Інтернет, що, на її думку, спричинило їй психологічний стрес. Також у позовній заяві вказано на словесні образи з боку працівників поліції, приниження честі та гідності, завдання шкоди психічному й емоційному стану, а також на те, що її було госпіталізовано безпосередньо з місця події у зв`язку з погіршенням фізичного стану.

Водночас суд зазначає, що належні та допустимі докази на підтвердження вказаних обставин у матеріалах справи відсутні. Зокрема, позивачкою не надано висновків судово-медичних чи психологічних експертиз, медичних довідок або інших документів, які б підтверджували завдання шкоди її фізичному чи психічному здоров`ю під час її затримання. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які посилання на відеозаписи із затриманням або докази їх існування та поширення.

Суд також звертає увагу на суперечливість тверджень позивачки щодо її госпіталізації безпосередньо з місця події, оскільки з наявних у справі матеріалів убачається, що вона була затримана, що ставить під сумнів можливість одночасної госпіталізації за зазначених обставин.

Тому наведені у позовній заяві твердження щодо застосоування відносно неї фізичної сили не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим вони не можуть бути покладені в основу судового рішення та не враховуються судом при вирішенні спору.

Також суд не погоджується з доводами позивачки про те, що факт незаконних дій та застосування до неї фізичного впливу беззаперечно підтверджується постановою Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року у справі № 522/12482/24 (провадження № 3/522/6208/24). Зазначеною постановою провадження у справі було закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Як вже було зазначено, підставою для закриття провадження стала недостатність зібраних органами поліції доказів для визнання позивачки винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення. Водночас у тексті постанови відсутні будь-які висновки або посилання на факт застосування до позивачки фізичного впливу чи вчинення щодо неї інших незаконних дій.

Відповідь Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області від 01 серпня 2025 року не містить інформації щодо обставин, через які працівників поліції було притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому, не може підтверджувати факи вчинення будь-яких протиправних дій відносно позивачки під час її затримання.

Тому, враховуючи те, що вжиття працівниками поліції заходів адміністративного затримання в даному конкретному випадку було не виправданим, оскільки, справу про адміністративне правопорушення було закрито, що в свою чергу призвело до безпідставного обмеження свободи позивача, беручи до уваги період затримання, відсутність доказів на підтвердження завдання фізичної шкоди або будь-яких інших грубих порушень під час здійснення такого затримання, а також відсутність глибоких душевних страждань, суд вважає, що 2000 гривень є тією сумою, яка у повній відшкодує завдану шкоду, буде розумною, виваженою та справедливою.

Щодо належного відповідача, суд зазначає наступне.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач вважає порушником своїх прав. Тобто, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду.

У даному випадку завдання шкоди обумовлено діями, рішеннями посадових осіб патрульної поліції, відтак, саме цей орган державної влади є представником держави у виниклих цивільних відносинах.

Що ж до органів Державної казначейської служби України, то такі не були учасником спірних правовідносин і не вчиняли процесуальних дій, які б порушували конституційні права позивача , що є підставою для відмови у вимогах позивача до неналежного відповідача Державної казначейської служби України.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, належним відповідачем є держава як учасник цивільних відносин. Разом з тим, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, а саме органи, діями яких завдано шкоду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не відступила від висновку Верховного Суду України, який викладено у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКС України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів, ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Оскільки, шкоду позивачеві було завдано саме в результаті дій працівників Департаменту патрульної поліції Національної поліції у м. Одеса, саме саме даний орган має бути належним відповідачем у справі, тоді як Державна казначейська служба України в даному конкретному випадку є органом, який буде виконувати таке рішення, а тому, у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України слід відмовити.

Щодо порядку відшкодування шкоди, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з Держаного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України та до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту Патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , моральну шкоду, завдану незаконними діями у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30-ти днів з дати складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06 лютого 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.