Вирок від 04 лютого 2026 р. у справі №304/156/26 — Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/156/26 Провадження № 1-кп/304/182/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2026 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання — ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду кримінальне провадження № 12026078130000004 від 04 січня 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Порошково Перечинського району Закарпатської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, громадянина України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,

У С Т А Н О В И В :

за встановлених органом досудового розслідування обставин, які не оспорюються обвинуваченим, 03 січня 2026 року близько 12.30 год ОСОБА_3 , будучи учасником дорожнього руху як водій транспортного засобу марки «Nissan Primastar», р/н НОМЕР_1 , був зупинений працівниками СРПП відділення поліції 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області між населеними пунктами Сімер – Тур`ї Ремети Ужгородського району Закарпатської області за порушення правил дорожнього руху та під час оформлення стосовно нього адміністративних матеріалів умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій надав на вимогу працівників поліції для перевірки підроблений документ, а саме посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 16 квітня 2025 року, видане на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , територіальним сервісним центром № 8042, бланк якого не відповідає встановленому зразку аналогічного бланку посвідчення водія, що перебуває у офіційному обігу на території України, чим вчинив використання завідомо підробленого документа, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 4 ст. 358 КК України.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Встановлено, що разом із обвинувальним актом суду подано заяву ОСОБА_3 щодо визнання винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, складеної в присутності захисника, а також матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості. Так прокурором, відповідно до положень ч. 2 ст. 302 КПК України, роз`яснено обвинуваченому ОСОБА_3 у присутності його захисника ОСОБА_4 зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, після чого ОСОБА_3 у заяві підтвердив роз`яснення йому вказаних положень та надав добровільну згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

В обвинувальному акті міститься клопотання про розгляд такого у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

При цьому судом встановлено, що потерпілі у вказаному кримінальному провадженні відсутні.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ч. 2 ст. 381 КПК України судове провадження здійснюється судом за відсутності учасників судового провадження, фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів згідно з ч. 4 ст. 107 цього Кодексу не здійснюється.

З урахуванням встановлених органом досудового розслідування обставин, матеріали на підтвердження яких надані суду та не оспорюються учасниками судового провадження, суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (проступку) за ч. 4 ст. 358 КК України як використання завідомо підробленого документа.

Вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, суд приймає до уваги висновки, зазначені у постанові ККС ВС від 07.09.2021 у справі № 591/7446/17, за якими використання завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК) є самостійним складом злочину, який не охоплюється підробленням, складанням, видачею та збутом офіційного документа (частини 1, 2 ст. 358 КК). Використання завідомо підробленого документа є закінченим з моменту, коли документ пред`явлено або подано особою, незалежно від того, чи вдалося їй досягти поставленої мети.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок.

Як особа ОСОБА_3 за місцем проживання та реєстрації у селі Порошково Ужгородського району Закарпатської області характеризується позитивно; на обліку лікаря психіатра/нарколога КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради не перебуває (а. к. п. 48, 50, 51).

Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому, суд не знаходить.

Призначаючи покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень з урахуванням його особи, ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

В той же час згідно із ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Як роз`яснено у п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2015 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

У справі № 205/7091/16-к від 17 жовтня 2019 року Верховний Суд розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.

Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції, враховуючи, що вчинене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, особу обвинуваченого, який щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, є молодим за віком, ніде не працює та не навчається, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд, задля досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, прийшов до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання у виді пробаційного нагляду в межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано його дії.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 під час досудового розслідування не обирався, клопотання про його обрання суду не подано, отже питання щодо такого судом не розглядається.

Питання речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження вирішуватиметься у порядку статей 100, 124, 174 КПК України.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Керуючись статтями 368, 381, 382, ч. 2 ст. 373, ст. 374 КПК України, с у д

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України і призначити покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.

На підставі частини 2 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речовий доказ, а саме посвідчення водія серії НОМЕР_2 , видане 16.04.2025 на прізвище ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться при матеріалах кримінального провадження № 12026078130000004 – при них зберігати.

Процесуальні витрати за проведення судової технічної експертизи документів № СЕ-19/107-26/27-ДД від 06 січня 2026 року у розмірі 2 674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) грн 20 коп стягнути із ОСОБА_3 на користь держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження вжиті ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 08 січня 2026 року у вигляді арешту майна – скасувати.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, окрім як з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Копію вироку у порядку ч. 4 ст. 382 КПК України не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Головуючий: ОСОБА_1