Рішення від 04 лютого 2026 р. у справі №175/12354/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/12354/25

Провадження № 2/175/4292/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, встановлення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, встановлення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, встановлення місця проживання дітей.

Відповідачка ОСОБА_2 частково не погодилася з позовними вимогами ОСОБА_1 та звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, встановлення місця проживання дитини.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги, з підстав, викладених у позові, підтримали та просили суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які від шлюбу мають двох спільних неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 27 серпня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття. Встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні зустрічного позову просили суд відмовити.

Представник відповідачки у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, зазначила, що не проти розірвання шлюбу. Просила суд встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку щомісячно. Заперечувала проти стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначаючи, що позивач має значно більший дохід, чим відповідачка.

Представник Служби у справах дітей Новоолександрівської сільської ради у судовому засіданні висловила позицію про доцільність встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 . Стосовно встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 існує спір, тому в цьому покладаються на розсуд суду. Надали суду письмові пояснення щодо позову та Акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 , в якому зазначено про створення всіх необхідних умов для проживання малолітніх дітей з батьком.

Вислухавши у судовому засіданні думку сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов наступного висновку.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що з 05 вересня 2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Луганської області, актовий запис №237.

У шлюбі народилося двоє дітей, син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Луганської області, актовий запис №441) та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 видане Мирноградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №364).

Спільне сімейне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини, сімейні обов`язки з ведення спільного господарства припинені, сторони проживають окремо з 2022 року.

На підставі наведеного, суд вважає, що вимоги позивача у частині розірвання шлюбу обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлено, що сім`я сторін носить формальний характер і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їх інтересам.

Однак, наразі виник спір щодо місця проживання неповнолітніх дітей, їх утримання та розміру такого щомісячного утримання.

Так, сторони у повній мірі погоджуються та не заперечують того факту, що малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком ОСОБА_1 та перебуває на його повному утриманні. Такий факт підтверджує і Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради, що виразилося у складанні Акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 , в якому зазначено про створення всіх необхідних умов для проживання малолітнього сина з батьком.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина мас право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідачка у своєму зустрічному позові зазначає, що наразі вона не заперечує аби місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було визначено з батьком ОСОБА_1 , оскільки син більше контактує з батьком.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та утриманням малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечує його матеріально та піклується про стан здоров`я, забезпечив комфортне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини, слідкує за його розвитком та життєво необхідними потребами.

Відповідачка посильної участі у житті малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не приймає, як фактичної так і матеріальної, з боку ОСОБА_1 відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання сина разом з ним, враховуючи, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і так фактично поживає з батьком ОСОБА_1 . Дана обставина підтверджується відповідачкою, актом обстеження умов проживання та не підлягає доказуванню відповідно до ст. 82 ЦПК України.

Враховуючи наявні обставини в їх сукупності, встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком – ОСОБА_1 та встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні батька є необхідним задля забезпечення захисту, перш за все, прав та інтересів малолітньої дитини.

Згідно із ч. ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 XII (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

А відповідно до от. 27 цієї Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до от. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ч. 1,2,3,4,5 ст. 150 СК України).

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ст.157 Сімейного Кодексу України).

Відповідно до ч.4, ч.б ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно із ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ст.161 СК України).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, доводи позивача про встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, і суд вважає за необхідне встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Метою звернення позивача про встановлення факту є необхідність у вирішенні питання щодо юридичної фіксації факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки в подальшому виникають обставини у необхідності оформлення документів відносно дитини, яка виховується тільки одним із батьків, а також постає питання щодо переміщення із дитиною без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає із дитиною, і щоб убезпечити себе та малолітню дитину від проблем документального характеру.

Крім того, встановлення даного факту необхідно з метою захисту прав та інтересів дитини, а також прав та інтересів позивача як батька, що займається вихованням та утриманням дитини.

Згідно зі ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. (ст. 3 ЦПК України)

Як передбачено ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ст. 15 та 16 ЦПК України кожна має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп роз`яснено, що частину першу статті 55 Конституції України потрібно розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод.

Враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне встановити факт, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) самостійно виховує та утримує малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стосовно встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 суд виходить з наступного.

Як вже було зазначено вище, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком - ОСОБА_1 та має до нього більше прихильності. Разом з тим, малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає з матір`ю - ОСОБА_2 , має до неї більшу прихильність, і вирішення питання про припинення сімейних відносин між подружжям не повинно відображатися на дітях.

Враховуючи наявні обставини в їх сукупності, встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_2 та встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні матері є необхідним задля забезпечення захисту, перш за все, прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_5 .

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У правовому висновку, викладеному у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21), суд також врахував висновки у вищенаведеній постанові ВСУ та зазначив, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір`ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його. Одночасно Верховний Суд наголосив на тому, що другий з батьків не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з ним у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них, та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавець зобов`язує батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України).

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-ХІІ від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006p.).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, ко коли сім`я виявляється особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (МАМCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, єспл, від 16.07.2015р).

В даному випадку з боку ОСОБА_2 відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання доньки разом з нею, а тому суд дійшов до висновку про те, що встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_2 буде у повній мірі відповідати інтересам малолітньої дитини.

Аналізуючи викладене вище, суд дійшов до висновку про те, що зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ст. 181 СК України).

Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 СК України).

Одним із найголовніших та найважливіших обов`язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.

Таким чином, утримання дитини є обов`язком обох батьків, а не їх правом, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав, і відсутність у одного з батьків доходу у належному розмірі, який би дозволив повноцінно забезпечувати дитину всім необхідним - не є підставою для позбавлення обов`язку утримувати малолітню дитину.

Крім цього, відповідно до вимог Сімейного кодексу України (ст. 182 СК України) та п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.06.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Абзацом 1 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» N23 від 15.05.2006 року постановлено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, дійшовши до висновку про встановлення місця проживання однієї малолітньої дитини з батьком, іншої – з матір`ю , суд вважає що діти не будуть обділені опікою та увагою батьків, що відповідає в першу чергу інтересам малолітніх дітей та враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити сторонам у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей.

В даному випадку встановлені всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку доказам у справі та суд застосовує норми права, які регулюють зазначені правовідносини.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах з зазначеного питання.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року ) (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 7, 105, 110, 112, 141, 150, 151, 153, 157, 159, 160, 180, 181, 182, 184, 257 СК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 130, 141, 263, 264, 265, 266, 315 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, встановлення місця проживання дітей – задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 05 вересня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Луганської області, актовий запис №237, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які від шлюбу мають двох спільних неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - вважати розірваним.

Після розірвання шлюбу прізвища ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змінюються.

Встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 ).

Встановити факт, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) самостійно виховує та утримує малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, встановлення місця проживання дитини – задовольнити частково.

Встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати залишити за сторонами.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя: Озерянська Ж.М.