Постанова від 05 лютого 2026 р. у справі №554/633/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 06.02.2026Справа № 554/633/26

Провадження № 3/554/214/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року м. Полтава

Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Лизенко А.В., за участю: прокурора Гайдар О.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , секретаря судового засідання Снігура В.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду матеріали справи, які надійшли від Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Полтави, громадянки України, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , освіта вища, одруженої, працює в УПРАВЛІННІІ МАЙНОМ ОБЛАСНОЇ РАДИ, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до адміністративної відповідальності раніше не притягалася,

за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.172-6 КУпАП

В С Т А Н О В И В :

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення № 7 від 13 січня 2026 року ОСОБА_1 звільнено 25 серпня 2023 року з посади головного спеціаліста відділу договірної роботи Управління правового забезпечення діяльності структурних підрозділів Юридичного департаменту Полтавської обласної державної (військової) адміністрації. Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», як особа, на яку поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог абзацу 1 частини 2 статті 45 та абзацу першого пункту 2-7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону, несвоєчасно, без поважних причин, тобто після встановленого терміну декларування (не пізніше 31.01.2024), а саме лише о 14 год 51 хв 27 березня 2024 року подала на офіційний сайт Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період не охоплений раніше поданими деклараціями (деклараціями при звільненні), чим вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого їй правопорушенні не визнала. Пояснила, що пропустила строк подання декларації з необережності, так як вважала, що її необхідно подати до 31 березня 2024 року. До такого висновку її спонукало недостатньо чітке законодавство та листи уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції в юридичному департаменті Полтавської ОВА від 08 грудня 2023 року та 23 лютого 2024 року, які містять вимогу подати декларацію саме до 31 березня 2024 року. Після отримання другого листа вона занепокоїлась та розпочала з`ясування цього питання. Ознайомилась із змістом роз`яснення НАЗК, зрозуміла, що помилялась, і відразу подала декларацію.

Також заявила клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням на момент розгляду строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ч.4 ст.38 КУпАП. Клопотання обгрунтоване тим, що 29 березня 2024 року до НАЗК було направлено повідомлення Управління судової роботи та контролю Юридичного департаменту ПОВА про правопорушення.

Прокурор у судовому засіданні висловив думку про те, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП. Строк, передбачений ч.4 ст.38 КУпАП не пропущено.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та надані докази, суддя зазначає наступне.

Клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням на момент розгляду строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ч.4 ст.38 КУпАП, суддею відхиляється, оскільки, на думку судді, правопорушення виявлено органом, уповноваженим на складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст.172-6 КУпАП лише 16 вересня 2025 року (дата отримання ДСР Національної поліції України повідомлення від НАЗК, а.с.11, 12).

Таким чином, справа розглядається суддею по суті.

Відповідно до наказу Юридичного департаменту Полтавської обласної військової адміністрації від 11.10.2022 № 01-07/42/35 ОСОБА_2 переведено на посаду головного спеціаліста відділу договірної роботи Управління правового забезпечення діяльності структурних підрозділів обласної державної адміністрації Юридичного департаменту Полтавської обласної державної адміністрації, присвоєно дев`ятий ранг державного службовця (категорія «В») (а.с.36).

Згідно з актовим записом про шлюб від 26 липня 2024 року прізвище ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_4 (а.с.8).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єкти декларування – особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Наказом Юридичного департаменту Полтавської обласної військової адміністрації від 18.08.2023 № 01-07/45 ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста відділу договірної роботи Управління правового забезпечення діяльності структурних підрозділів Юридичного департаменту Полтавської обласної державної (військової) адміністрації з 25.08.2023 (а.с.38).

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Згідно із Законом України №3384-ІХ від 20 вересня 2023 року, який набрав чинності 12.10.2023 року, абзац перший пункту 2-7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» викладено в наступній редакції: установити, що особи, які у 2022-2023 роках не подали декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 45 цього Закону, і кінцевий строк для подання яких настав до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану", подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року. Суб`єкти декларування, зазначені у частинах сьомій - чотирнадцятій статті 45 цього Закону, подають відповідні декларації у строки, встановлені частинами сьомою - чотирнадцятою статті 45 цього Закону, якщо відповідні декларації не було подано раніше.

У зв`язку із законодавчими змінами у правилах декларування, грунтуючись на запитах декларантів НАЗК надано роз`яснення №4 від 13.11.2023 року, та у п.2-2 про строки подання декларацій особами, які звільнились (окремі групи): у період з 24.02.2022 року до 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року до 11.10.2023 року (включно), з 12.10.2023 року до 31.12.2023 року.

Зокрема, зазначено наступне:

Особи, які звільнились у період з 01.01.2023 до 11.10.2023 (включно) – подають:

1) декларацію за 2021 рік (щорічну декларацію з позначкою «я продовжую виконувати функції держави або місцевого самоврядування» або кандидата на посаду – за потреби та якщо відповідна декларація не подана раніше) – до 31.01.2024;

2) щорічну декларацію з позначкою «я продовжую виконувати функції держави або місцевого самоврядування» за 2022 рік – до 31.01.2024 (якщо така декларація не подана раніше);

3) декларацію при звільненні за період, не охоплений раніше поданими деклараціями – до 31.01.2024;

4) декларацію з позначкою «я припинив(ла) виконувати функції держави або органу місцевого самоврядування (після звільнення)» за 2023 рік – до 31.03.2024.

Таким чином, «декларація при звільненні» має бути поданою до 31 січня 2024 року, а декларація «після звільнення» - до 31 березня 2024 року.

В свою чергу, з листа уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції в юридичному департаменті Полтавської ОВА від 08 грудня 2023 року повідомлено ОСОБА_2 про необхідність подання декларацій за 2021-2022 роки в строк до 31 січня 2024 року, а за 2023 рік – до 31 березня 2024 року (а.с.41).

Надалі в листі листа уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції в юридичному департаменті Полтавської ОВА від 23 лютого 2023 року повідомлено ОСОБА_2 про необхідність подання щорічної декларацій за 2023 роки в строк до до 31 березня 2024 року (а.с.42).

Відповідно до положень статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Принцип юридичної визначеності є складовою принципа верховенства права.

Так, у Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (the Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року) встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (п. 21); у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002–2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (п. 24); верховенство права містить вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом (п. 37).

Також у цій Доповіді, розкриваючи поняття «юридична визначеність» (legal certainty), наголошується на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44).

Як зазначено у згадуваному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11–12 березня 2016 року), «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».

У рішеннях ЄСПЛ та Верховного Суду сформувалась стала практика щодо визначення відповідних критеріїв.

Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14/10/2010, п.50?56) (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/974_858#Text) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07/11/2011, п.51) (https://court.gov.ua/userfiles/file/court_gov_ua_sud5010/Konvenciya_z_prav/st_%201%20protokol/SERKOV.pdf);

державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … – доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Зазначені підходи були застосовані у своїй практиці Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17 Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей Суд при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року

№ 64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року

№ 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який продовжено до теперішнього часу. Цілком очевидно, що воєнний стан та фактичні бойові дії на значній території країни потребують надзвичайних заходів громадянами для організації життя та оборони.

Так, Законом України № 2381-ІХ від 08.07.2022 року «Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо особливостей застосування законодавства у сфері запобігання корупції в умовах воєнного стану» Розділ XIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про запобігання корупції" доповнено, зокрема, пунктом 2-7 такого змісту: установити, що суб`єкт декларування зобов`язаний подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, кінцевий строк подання якої припадає на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", протягом дев`яноста календарних днів з дня його припинення чи скасування.

Обов`язок декларування до закінчення воєнного стану було поновлено лише Законом України №3384-ІХ від 20 вересня 2023 року, який набрав чинності 12 жовтня 2023 року.

Враховуючи те, що відбулися законодавчі зміни правил декларування, які вимагають окремого роз`яснення НАЗК, яке надано згідно з його преамбулою на запити декларантів, а строки подання декларацій за роз`ясненнями є диференційованими за групами осіб та типами декларацій, суддя вважає, що вимоги закону в даній частині не є достатньо чіткими та зрозумілими, аби ОСОБА_2 мала змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними.

Крім цього, суддя враховує, що навіть уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції в юридичному департаменті Полтавської ОВА в листі від 08.12.2023 року не сформулювала обов`язок ОСОБА_2 подати декларацію «при звільненні» до 31.01.2024 року.

Суддя також враховує, що ОСОБА_2 подано декларацію за увесь 2023 рік ще 09.03.2024 рік (https://public.nazk.gov.ua/documents/34fe5619-6926-427c-a6f9-71afcba541a3).

Зазначені обставини, на думку судді, свідчать про неусвідомлення ОСОБА_1 обов`язку подання декларації в строк до 31 січня 2024 року та відсутність будь-якого умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ст.172-6 КУпАП.

Згідно з роз`ясненням, яке надано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією» суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.172-6 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності (https://td.od.court.gov.ua/sud1530/pres-centr/news/350658/).

Таким чином, в діях (бездіяльності) ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, суддя приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст.172-6 в діях ОСОБА_1 .

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.247, 276-280, 283-285 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Полтави.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя А.В.Лизенко