Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №362/6226/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/6226/25

Провадження № 2/362/1045/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

27 січня 2026 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Марчука О.Л.,

при секретарі – Неділько А.С.,

за участю представника позивача – адвоката Янчука А.А.,

представника відповідача – адвоката Дулі Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом в обґрунтування вимог якого зазначила, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони набули спільне майно у вигляді квартири, житлового будинку і земельної ділянки.

Посилаючись на вказані обставини та керуючись нормами сімейного законодавства щодо правового режиму спільного сумісного майна подружжя, змінивши підстави позову, позивачка просить визнати спільним сумісним майном подружжя зазначене нерухоме майно та визнати за нею право власності на половину кожного із вказаних об`єктів спільної сумісної власності подружжя (а.с. 126 – 131, 170 – 173).

Представником відповідача подано відзив на позов у якому зазначено, що у спірному житловому будинку дійсно проживає позивачка; однак, квартиру придбано за грошові кошти ОСОБА_3 і останній фактично проживає у вказаній квартирі; також, спірна земельна ділянка не передана у власність відповідача.

Посилаючись на вказані обставини та керуючись нормами сімейного законодавства щодо правового режиму спільного сумісного майна подружжя, відповідач просить відмовити в задоволенні позову (а.с. 162 – 165).

Представник позивачки в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила позовні вимоги та просила відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві.

Вислухавши вступне слово учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі в повному обсязі, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається із рішення від 17 вересня 2014 року Васильківського міськрайонного суду Київської області, в період часу з 28 листопада 1987 року по 30 вересня 2014 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с. 8 – 9).

Станом на дату постановлення цього рішення суду, у суду відсутні документальні відомості про реєстрацію розірвання шлюбу між сторонами.

Натомість, в судовому засіданні представники сторін не оспорили дану обставину, а тому на підставі частини першої статті 82 ЦПК України, дана обставина, яка визнана учасниками справи, не підлягає доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

Вирішуючи справу по суті вимог, суд враховує наступне.

Насамперед, при вирішенні позовних вимог заявлених у пунктах першому, другому і третьому прохальної частини позову, суд враховує та керується правовими висновками які викладено у постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року по справі № 755/12204/18 про те, що віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ, а тому констатація цієї обставини як позовної вимоги не є належним способом захисту права, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги про визнання майна спільним майном подружжя сторін судам належало відмовити.

Тобто, у разі встановлення правового режиму спільної власності на майно набуте у шлюбі, суд здійснює його поділ і для цього непотрібно окремо і додатково визнавати таке майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У зв`язку із цим, суд відмовляє в задоволенні заявлених у пунктах першому, другому і третьому прохальної частини заяви позовних вимогах про визнання спільним сумісним майном подружжя квартири, житлового будинку і земельної ділянки.

Проте, за інформацією від 03.08.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за час перебування у шлюбі із позивачкою, на ім`я відповідача було зареєстровано квартиру АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с. 10 – 11).

При цьому, суд враховує обставини зміни адміністративно-територіального поділу районів у Київській області за Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», внаслідок чого станом на дату постановлення цього рішення суду місто Васильків територіально розташоване в адміністративних межах Обухівського району Київської області.

Одночасно, суд приймає до уваги загальновідому обставину перейменування деяких вулиць в місті Василькові, що також відображено у додатку до рішення № 46-13п/ч-МІІІ від 06 вересня 2022 року Васильківської міської ради (а.с. 141 – 142, 143 – 146).

Вирішуючи справу по суті вимог суд враховує та керується наступними положенням цивільного законодавства.

З урахуванням часу перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, до даних правовідносин слід застосовувати положення чинних на цей час Кодексу про шлюб та сім`ю України, а також Сімейного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 22 Кодекс про шлюб та сім`ю України, положення якого діяли до набуття чинності Сімейним кодексом України, передбачав, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю; кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до норми статті 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Норми частин 1 і 2 статті 70 СК України передбачають, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Шлюбного договору між сторонами немає.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що мають істотне значення, зокрема про те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Тобто, слід зробити висновок, що квартира і житловий будинок є майном, набутим подружжям за час шлюбу, а тому, в силу норм сімейного законодавства, що діяло на той час коли його було набуто, належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, наявні підстави для поділу між сторонами вказаного нерухомого майна, що слід здійснити згідно із нормами діючого на той час шлюбно-сімейного законодавства та згідно із нормами частин 1 і 2 статті 70 СК України на засадах рівності часток майна дружини та чоловіка.

Стосовно заперечень сторони відповідача відносно спірної квартири, яку за їх твердженнями було придбано за грошові кошти ОСОБА_3 , суд оцінює такі доводи критично, не приймає до уваги та відхиляє, оскільки на підтвердження вказаних обставин стороною відповідача під час розгляду справи не надано суду належних і допустимих доказів цього факту (наприклад, копії договору купівлі-продажу від 01 липня 2010 року в якому зазначено, що дану квартиру придбано за грошові кошти ОСОБА_3 ).

Разом із цим, суд також не вбачає процесуальної необхідності для допиту ОСОБА_3 як свідка стосовно придбання ним вказаної квартири та її оформлення на відповідача, як клопотала представник відповідача.

Відповідно до частини першої статті 69 ЦПК України, свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Відповідно до вимог частини другої стаття 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, фактичні доводи сторони відповідача про придбання спірної квартири за грошові кошти ОСОБА_3 , тобто здійснення факту купівлі-продажу нерухомого майна, не може підтверджуватись показаннями свідків, оскільки має бути підтверджене документально: у даному випадку лише і виключно відповідним договором купівлі-продажу із зазначенням продавця і покупця та суми грошових коштів за яку вчинено правочин, або іншими документами фінансового характеру.

У зв`язку із цим, суд враховує норму пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до якої не може доводитися свідченням свідків факт виконання зобов`язань, що виникли з правочину; випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

Тобто, факт виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу нерухомого майна (факт сплати грошових коштів), не може доводитися свідченням свідків.

Крім того, до позову не додано та під час розгляду справи не надано суду доказів набуття одним із подружжя права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , а тому, у суду відсутні правові підстави для визнання вказаного нерухомого майна спільною сумісною власністю сторін як подружжя та його включення в поділ майна.

Як наслідок, є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню позовні вимоги позивачки про визнання за нею права власності на половину житлового будинку і квартири.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

При цьому, у зв`язку звільненням позивача від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та у зв`язку із частковим задоволенням позову згідно із вимогами частини шостої статті 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір за дві задоволені позовні вимоги майнового характеру про визнання права власності на половину квартири і житлового будинку.

У підсумку, із заявлених у прохальній частині позову шести позовних вимог, судом задоволено лише дві.

Отже, суд враховує обставину часткового задоволення позовних вимог в обсязі 33,33 % (відсоток двох із шести позовних вимог; шість позовних вимог – це 100 %, а дві позовні вимоги – це 33,33 %) та вважає, що судові витрати які повинні бути оплачені у даній справі складають судовий збір за трьома вимогами немайнового характеру та вимогами майнового характеру в загальній сумі 18 773 гривні 60 копійок, слід визначити відповідно до відсотку задоволеної частини позовних вимог у розмірі 33,33 %.

Судовий збір за вимогами майнового характеру які задоволено судом складається із розрахунку половини вартості житлового будинку в сумі 2 858 372 гривні 48 копійок і половини вартості квартири в сумі 578 169 гривень 00 копійок.

Тобто, з урахуванням обставину часткового задоволення позовних вимог в обсязі 33,33 %, з відповідача на користь держави слід стягнути суму судових витрат в розмірі 66,67 % які складаються із трьох позовних вимог немайнового характеру (3 633 гривні 60 копійок) та однієї позовної вимоги майнового характеру про визнання права власності на половину земельної ділянки (4 702 гривні 68 копійок), що становить 8 336 гривень 28 копійок.

У зв`язку із цим, слід стягнути з відповідача на користь держави у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 8 336 гривень 28 копійок.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 22 і 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, статтями 7, 60, 70, 71 Сімейного кодексу України, статтями 364, 368, 372 Цивільного кодексу України, статтями 1 – 13, 19, 23, 27, 34, 69, 76 – 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 – 265, 273 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Частково задовольнити позов.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 .

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Держави Україна у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 8 336 (вісім тисяч триста тридцять шість) гривень 28 копійок

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Дата складення повного судового рішення – 06 лютого 2026 року.