Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №635/1320/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 лютого 2026 року

м. Харків

справа № 635/2349/25

провадження № 22-ц/818/733/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Маміної О.В,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Шнайдер Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення неустойки(пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Маламуж-Корнієнко Тамари Станіславівни на рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Карасави І.О., -

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей у розмірі 98475,76 грн.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку(пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 20 січня 2020 року по 01 травня 2023 року у розмірі 98 475 гривень 76 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211 гривні 60 копійок на користь держави.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Маламуж-Корнієнко Тамара Станіславівна просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не враховані обставини, що мають значення для вирішення справи та підтверджують відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, що підтверджується матеріалами справи.

Вказує, що право одержувача аліментів на стягнення неустойки, у випадках несвоєчасної виплати присуджених за рішенням суду аліментів виникає з часу набрання рішенням законної сили. Оскільки до ухвалення рішення про стягнення аліментів у платника аліментів відсутня вина, що є обов`язковим елементом для стягнення неустойки, стягнення неустойки (пені) з відповідача за період з 20.01.2020 по 18.06.2020 є не можливим. Вказує, що відповідачем, не було надано власного розрахунку неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 20.01.2020 по 01.05.2023 адже, будь-яка сума нарахування пені є безпідставною та необґрунтованою. Зазначає, що стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання дітей з 20 січня 2020 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, здійснюється на підставі заочного рішення Харківського районного суду Харківської області по справі №635/377/20 від 18.06.2020, про яке апелянту стало відомо після блокування банківських рахунків, враховуючи, що заочне рішення було ухвалено без належного повідомлення відповідача, що позбавило його можливості взяти участь в розгляді справи та бути вчасно повідомленим про прийняте відносно нього заочне рішення. Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача, про те, що він не був обізнаний про розгляд справи про стягнення аліментів а також, те позивачка тривалий проміжок часу не вживала заходів щодо примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів. Із заявою про примусове виконання вперше звернулася лише 09.02.2023. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково прийшов до висновку про наявність вини у платника аліментів у виникненні заборгованості та підстав стягнення з нього неустойки (пені). Що свідчить про безпідставність та необгрунтованість задоволення позовних вимог судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував обов`язків по сплаті аліментів, внаслідок чого утворилась заборгованість. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів про відсутність його вини у виникненні заборгованості по аліментам або відсутності в нього заборгованості зі сплати аліментів перед позивачем. Враховуючи, що розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржений, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки пеню в розмірі 98475,76 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.10.2007 року по 18 червня 2020 року.

Від спільного проживання сторони мають дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18.06.2020 року у справі №635/377/20 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів було задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , зареєстрований 19.10.2007 Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 649 було розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі однієї третьої заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 20 січня 2020 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Постановою державного виконавця Харківського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гулубєвим М.А. від 15.02.2023 року відкрито виконавче провадження № 71042350 з примусового виконання виконавчого листа № 635/377/20, виданого 25.08.2020 року.

Наразі на виконанні Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження №71042350 про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Згідно довідки Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 08.12.2023, станом на вказану дату, загальна сума заборгованості за аліментами та штрафом склала 153 035,98 гривень.

Згідно розрахунку заборгованість по сплаті аліментів №71042350 від 04.11.2024, складеною державним виконавцем Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ісматовою К.Л., вбачається, що за період з 01.01.2020 по 01.04.2024 сплачено боржником 73 106,73 грн, сума заборгованості – 86 436,21 грн.

Згідно розрахунку заборгованість по сплаті аліментів №71042350 від 02.08.2024, складеною державним виконавцем Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голубєв М., який був наданий представником відповідача, вбачається, що за період з 01.01.2020 по 01.04.2024 сплачено боржником 59 795,25грн, сума заборгованості – 86 503,47 грн.

Також з наданих розрахунків заборгованості, судом встановлено, що за період з 20.01.2020 по 01.05.2023 – сума заборгованості ОСОБА_2 за аліментами на утримання дітей становить 98 475,75 гривень.

Як на підставу позовних вимог позивач зазначала, що згідно рішенням Харківського районного суду Харківської області справа №635/377/20 від 18.06.2020 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів було задоволено. Шлюб розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі однієї третьої заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 20 січня 2020 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Крім того, з урахуванням розрахунку заборгованості від 04.11.2024 наданим державним виконавцем Харківського відділу Державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, який зробив перерахунок заборгованості по сплаті аліментів на підставі наданих від ОСОБА_2 довідок про суми отриманого доходу, сума заборгованості за виконавчим провадженням №71042350 за період з 20.01.2020 по 01.05.2023, було зменшено та складає 98 475,76 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), "В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини" (далі за текстом – Конвенція).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції, "Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів".

Відповідно до ст. 18 Конвенції, "Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини".

Частиною 7 ст. 7 СК України, передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджаються аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Цей припис підтверджує факт підвищеного захисту прав дітей. При розгляді справи суди повинні враховувати інтереси дитини, права якої, за будь-яких обставин, мають бути захищені.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України та ст.196 СК України неустойка (пеня) є способом забезпечення виконання зобов`язання, що має на меті сприяти належному виконанню зобов`язання.

Стаття 196 СК України передбачено відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покласти таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках неустойка стягується за весь час прострочення сплати аліментів.

Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням.

Обов`язок утримувати дитину не залежить від звернення до суду, адже відповідач був обізнаний про свій обов`язок утримувати дітей, тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст. 195 Сімейного кодексу України (далі за текстом – СК України), розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, убачається, що станом на час звернення позивача до суду сукупний розмір заборгованості становить 98 475,75 грн.

Матеріали справи не містять доказів, що стороною відповідача був оскаржений розмір заборгованості зі сплати аліментів, нарахований державним виконавцем.

В позовній заяві позивач зазначила, що з урахуванням ст. 196 СК України та ч. 14 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 98475,76 грн, що є не більше 100 відсотків розміру заборгованості по сплаті аліментів.

Сімейне законодавство містить презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Така позиція суду міститься у Постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року по справі №362/4462/16-ц.

Матеріали справи не містять доказів, які свідчать, що відповідач у період з 20.01.2020 року по травень 2023 року сплачував аліменти на утримання дітей в повному обсязі

На час звернення до суду із даним позовом заборгованість не погашена.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, будучи обізнаним про свій обов`язок утримувати дітей та сплачувати аліменти, не вжив достатніх заходів для виконання такого обов`язку, сплачував аліменти не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Доказів, що заборгованість по аліментам виникла не з вини відповідача матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням правової природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов`язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавством встановлено розмір пені у розмірі 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня – за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць помножити на кількість днів заборгованості та помножити на 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Оскільки зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Саме такою правовою позицією керувався Верховний Суд України у своїй постанові від 16 березня 2016 року по справі № 6-300цс16.

Такий правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №572/1762/15-ц від 25 квітня 2018 року та у справі № 333/6020/16-ц від 03 квітня 2019 року.

В постанові від 25 квітня 2018 року по справі №572/1762/15-ц Верховний Суд зазначає, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

p = (A1 х 1% х Q1) + (A2 х 1% х Q2) + ……. (An х 1% х Qn) де:

p – загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів (обраховується Позивачем на момент пред`явлення позову);

A1 – нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 – кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 – нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2 – кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An – нарахована сума аліментів за останній місяць перед пред`явленням позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Розрахунок, у разі часткової сплати аліментів, проводиться за формулою:

p = (A – С) х В х1%, де

- p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

- А - нарахована сума аліментів за місяць;

- С - часткова сума сплачених аліментів;

- В - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за місяць.

Суд правильно обрахував розмір пені за несвоєчасну сплату аліментів.

Разом з тим, відповідно до ст. 196 СК України та ч. 14 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дітей в розмірі 98475,75 грн, що є не більше 100 відсотків розміру заборгованості по сплаті аліментів.

Оскільки судом встановлено порушене право позивачки щодо сплати аліментів на утримання дітей, яке підлягає захисту, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача (боржника) неустойки (пені) по заборгованості за прострочення сплати аліментів згідно ч. 1 ст. 196 СК України в розмірі 100 % заборгованості 98475,75 грн.

Посилання апелянта на той факт, що він не був обізнаний про наявність заочного рішення, яким з нього стягнуто аліменти на користь позивача на утримання дітей у зв`язку з чим виникла заборгованість колегією суддів не приймається.

Згідно з положеннями статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. Такий обов`язок не припиняється і в тому випадку, коли діти набувають повну дієздатність до досягнення ними повноліття при укладанні шлюбу у випадку зниження їм шлюбного віку. Лише після досягнення повноліття діти втрачають право на утримання.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що доходи відповідача свідчать про матеріальну можливість належним чином виконувати аліментні зобов`язання на утримання дітей, а також той факт, що інших осіб на його утриманні також немає, тому судова колегія доходить висновку про безпідставність посилання відповідача, що дана заборгованість по сплаті аліментів утворилася з незалежних від нього причин.

Доказів відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів відповідачем суду не надано

Доводи про безпідставне нарахування пені за період з моменту звернення позивачки до суду з позовом про стягнення аліментів до ухвалення рішення 18.06.2020 року не ґрунтується на законі, оскільки обов`язок утримувати дітей покладається на батьків вимогами Сімейного кодексу. При цьому передбачена і відповідальність за ухилення від невиконання такого обов`язку.

Доказів своєчасної сплати аліментів відповідачем у період з 20.01.2020 року по 18.06.2020 року матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Маламуж-Корнієнко Тамари Станіславівни - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова