Постанова від 26 січня 2026 р. у справі №344/18274/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/18274/24

Провадження № 22-ц/4808/179/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,

секретаря Петріва Д. Б.,

за участю апелянта ОСОБА_1 ,

представника апелянта – адвоката Семків-Тачинської О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семків-Тачинської Оксани Любомирівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Польської М. В. в місті Івано-Франківську, у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Івано-Франківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення з житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення з житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позову зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року було розірвано.

Він, як учасник бойових дій, отримав службову квартиру АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності органу місцевого самоврядування. В ордер на цю квартиру включені члени його сім`ї: колишня дружина та діти – ОСОБА_3 та АДРЕСА_2 .

З квітня по червень 2023 року він як основний квартиронаймач проводив ремонтні роботи у зазначеній квартирі та облаштував її меблями, необхідними для проживання. Відповідачка у цей час та до травня 2024 року проживала разом з дітьми в с. Небилів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Проте 12 травня 2024 року відповідачка самовільно зламала замок у дверях службової квартири, поселилась в квартиру без його відома, внаслідок чого він змушений був переїхати до маминої сестри на іншу однокімнатну квартиру. Під час періодичного відвідування ним службової квартири, відповідачка вчиняла домашнє насильство в присутності дітей, погрожувала йому, пошкодила наявне в картирі майно, здавала речі, які були в квартирі у ломбард, про що позивач неодноразово звертався у правоохоронні органи. Стосовно відповідачки винесено 5 термінових заборонних приписів, а також на підставі постанови суду притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, та на підставі рішення суду видано обмежувальний припис.

Зазначив, що вимоги щодо дітей не ставить, а тільки щодо колишньої дружини, оскільки без захисту прав він не в змозі користуватись отриманою службовою квартирою та проживати в ній.

Враховуючи викладене, просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 та виселити її з вказаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2025 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Івано-Франківську міську раду.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Івано-Франківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення з житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Представник ОСОБА_1 – адвокат Семків-Тачинська О. Л. на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, залишив поза увагою, що факт систематичного порушення правил співжиття належним чином підтверджено матеріалами справи, зокрема, зверненнями позивача до поліції, протоколами про адміністративні правопорушення, терміновими заборонними приписами, які відповідачка ігнорувала та продовжувала агресивно поводитися, відеозаписами, на яких чітко видно умисне знищення та пошкодження майна, зокрема, меблів, продаж речей, які перебувають у квартирі.

Крім того суд першої інстанції не врахував принцип пропорційності, який передбачає баланс інтересів, оскільки проживання відповідачки у спірній квартирі не відповідає інтересу позивача щодо володіння майном, перебування у безпечному середовищі та спокої, що є важливими для учасника бойових дій. Ба більше, відповідачка не брала жодної участі (фінансової чи трудової) у ремонті квартири, не сплачує комунальні послуги, що є додатковим аргументом на користь того, що збереження за нею права користування чужим майном є несправедливим.

Також представник апелянта звертає увагу на те, що шлюб між сторонами розірвано, квартира надана ОСОБА_1 як учаснику бойових дій, відповідачка втратила статус члена сім`ї наймача, а тому втрата такого права разом з неможливістю сторін спільно проживати у спірній квартирі є безумовною підставою для задоволення позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд фактично поклав на позивача надмірний індивідуальний тягар – терпіти присутність сторонньої особи, яка створює нестерпні умови проживання.

Враховуючи викладене, представник ОСОБА_1 просила суд оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути із відповідачки судові витрати.

Позиція інших учасників справи

Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апелянт та його представник вимоги скарги підтримали, просили її задоволити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що позивач і відповідач перебували в шлюбі з 19.07.2011 та заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.03.2024, яке набрало законної сили 16.04.2024, шлюб між ними було розірвано. Дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір`ю.

На підставі рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради від 06.04.2023, під час перебування сторін у шлюбу, а саме 12.04.2023 ОСОБА_1 було видано ордер на вселення в службову двокімнатну квартиру належну ГУНП в Івано-Франківській області, житловою площею 33.5 м.кв., за адресою: АДРЕСА_3 , в ордері для вселення зазначені члени сім`ї: дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 .

ПостановоюІвано-Франківського міського суду від 07.08.2024 ОСОБА_2 визнано винною за ч.1 ст.173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20.09.2024, яке набрало законної сили 11.11.2024, видано обмежувальний припис із забороною ОСОБА_2 перебувати у місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , на 6 місяців, заборонено ОСОБА_2 , наближатися на відстань не менше 300 м до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , на строк 6 (шість) місяців; вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 (шість) місяців; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати його та у будь-який спосіб спілкуватись з ним, на строк 6 (шість) місяців.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням або злочинам, захисту здоров`я чи моралі або прав і свобод інших осіб.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність.

Статями 62, 64, 65, 71, 72 ЖК України передбачено, що до відносин, які випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк, ніж передбачені частиною третьої даної статті.

Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 816 ЦК Ураїни у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов`язків щодо володіння та користування житлом. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним. Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов`язки за договором найму житла є солідарними. Порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

Щодо втрати права користування квартирою

З матеріалів справи встановлено, що апелянт не є власником квартириза адресою: АДРЕСА_3 , а є квартиронаймачем, квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади.

Відповідачка ОСОБА_2 на час видачі ордеру на службове житло набула рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, угоди про порядок користування між сторонами не укладалось.

Спростовуючи висновок суду щодо наявності порушеного права апелянт посилається на незастосування судом першої інстанції статті 405 ЦК України щодо втрати відповідача правового зв`язку із квартирою.

З цього приводу необхідно зазначити, що в частині вимоги про втрату відповідачем права користування приміщенням позивач посилався на норми статей 317, 319, 383, 391 ЦК України (зміст права власності, здійснення права власності, права власника квартири, захист права власності), тоді як втрату права користування регламентує стаття 405 ЦК України. Вказана стаття передбачає випадок втрати права користування квартирою членом сім`ї власника житла у разі, відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Однак в спірному випадку, позивач не є власником житла, тому наведена норма не підлягає до застосування і посилання апелянта на цю норму безпідставне.

Згідно зі статтею 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках визначених наведеною нормою.

Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

ОСОБА_2 була відсутня в житлі вимушено, тоді як належних доказів відсутності її в квартирі в строк визначений наведеною нормою позивачем не представлено.

З огляду на встановлені судом обставини, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки. Суд в цій частині дав правильну оцінку встановленим обставинам, хоча і виходив з інших підстав, однак це не є підставою для скасування рішення в частині цієї вимоги.

Щодо виселення з квартири внаслідок порушення правил співжиття

Відповідно до статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування наведеної норми, як правильно зазначив суд, необхідно встановити факт спільного проживання, систематичного руйнування чи псування жилого приміщення особою, або використання не за призначенням, або систематичне порушення правил співжиття і при цьому, заходи запобігання і громадського впливу мають виявитись безрезультатними.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні докази щодо систематичного руйнування чи псування жилого приміщення відповідачкою або використання нею житла не за призначенням.

Посилання в цій частині апелянта на відео, долучене до позову є неналежним, оскільки воно не містить доказів, які б підтверджували, що пошкодження вчинено саме відповідачкою та вчинено умисно.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, позивач не надав належних письмових доказів щодо руйнування житла саме відповідачкою, систематичність таких дій та суттєвість пошкоджень для подальшої експлуатації у формі відповідних актів.

Посилання апелянта на допущений судом надмірний формалізм внаслідок того, що суд не прийняв до уваги відео доказ, а вимагав документальних доказів, не заслуговують на увагу, оскільки судом зазначено тільки про відсутність письмових доказів в силу відсутності доказової інформації на представленому відео.

Твердження апелянта про те, що надані відеозаписи фіксують безпосередній процес пошкодження майна в момент його вчинення, не відповідають дійсності, оскільки на відео позивачем демонструються тільки наявні у квартирі пошкодження стін, вікна та знаряддя на робочому столі позивача, проте таке не містить інформації щодо фіксації безпосередньо процесу пошкодження майна в момент його вчинення.

Крім того, в обґрунтування зазначеної вимоги апелянт посилається на термінові приписи поліції та припис суду. Однак на думку колегії суддів, наявність таких приписів не є достатньою підставою для висновку про систематичне порушення відповідачем правил співжиття, оскільки вони в більшій мірі стосуються особистих взаємовідносин між колишнім подружжям.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції, обидві сторони не заперечують, що у них після розірвання шлюбу склалися напружені стосунки. Як зазначив позивач у позові, з часу коли відповідачка поселилася в квартиру в травні 2024 року, він відразу переселився до іншої квартири. Конфлікти виникали, коли позивач приходив до квартири вимагати виселення відповідачки. Тобто фактично сторони не проживали разом в спірний період. Їх конфлікти стосуються невирішених питань після розлучення. Як підтвердив апелянт, з вересня 2024 року відповідачка квартиру звільнила і більше не появлялася, а він продовжує проживати в спірній квартирі.

Крім того, у рішенні Івано-Франківського міського суду від 20.09.2024 у справі № 344/15885/24 судом встановлено таке: «…Отже, аналізуючи всі звукозаписи та відеозаписи як окремо, так і в сукупності таких, судом встановлено, що заінтересована особа ОСОБА_2 маніпулюючи власними емоціями та поведінкою виражаючи їх в т.ч. на власний записуючий пристрій (телефон) постійно вчиняє психологічний тиск на заявника, а відео і звукозаписи надані заявником до справи вказують також і на два види тиску (психологічний та фізичний).

Також в цьому рішення вказано, що стосовно ОСОБА_2 поліцією винесено 5 термінових заборонних приписів в період з 05.05.2024 по 17.08.2024.

Разом з тим, такі термінові обмежувальні приписи поліції стосувалися в половині випадків конфліктів, що виникали в квартирі по АДРЕСА_4 (квартира, де тимчасово проживав позивач), а іншій половині конфліктів, які виникали в спірній квартирі.

Не заперечуючи встановлений судом факт домашнього насильства у формі психологічного насильства, апеляційний суд констатує, що в спірному випадку, такі дії не можна вважати тотожними порушенням правил співжиття в розумінні ЖК України.

Ба більше, як вбачається зі встановлених судом обставин, після винесення судом обмежувального припису, відповідачка виконала його і не наближалася до житла позивача.

Тобто обмежувальні заходи не є безрезультатними, як передумова для виселення в розумінні статті 116 ЖК України.

Щодо твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що відповідачка є колишнім членом подружжя та втратила статус члена сім`ї наймача, а тому втрата такого права разом з неможливістю сторін спільно проживати у спірній квартирі є безумовною підставою для задоволення позову, необхідно зазначити, що як втрата права користування так і виселення здійснюються на підставі норм житлового та цивільного законодавства. В розумінні наведеної вище норми ст.65 ЖК України якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Тобто вказана норма не передбачає автоматичного припинення права користування квартирою після втрати статусу члена сім`ї наймача, а визначає певні умови.

Так само і стаття 71 ЖК України передбачає передумови незбереження права на жиле приміщення при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї . Позивач не довів належними доказами наявність підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування відповідно до наведених норм ЖК України.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому рішення суду необхідно залишити без змін, а скаргу – без задоволення.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Семків-Тачинської Оксани Любомирівни залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

І. О. Максюта